Воно й не дивно, що в країні, де люди, яким усе ще дорогі ідеали цивілізованого суспільства та демократії, кусають лікті з приводу втрати ще кількох її останніх бастіонів, Президент від'їжджає до Баден-Бадена зі спокійним серцем: мовляв, цей рік був чи не найбільш вдалим. Авжеж, ця країна — країна навпаки. Найбільше мешканців тут зосереджено в крайніх хатах, і не підозрюють вони, що крайні садиби горять першими. Ці обивателі дивляться по брехливих телевізорах сюжети про грузинську революцію так само індиферентно, як і, скажімо, про нові тенденції в образотворчому мистецтві австралійських аборигенів. Для цих обивателів існує одна паралель — та, на якій вони живуть, себто більш або менш успішно виживають, решта їм паралельно. Тому й у день початку політичної реформи, прямо пов'язаної з усікновення Конституції на всенародне право обирати Президента, цього самого народу під стінами парламенту — душ від сили двадцять. А в день «парнокопитного» (тобто обома руками) голосування «більшовиків» за перше читання цього закону під вікнами Верховної Ради немає нікого, хто сказав би: «Щось не теє ви, хлопці, робите».

Кулуари Верховної Ради гули, як розтривожений вулик. Збуджені парламентарії розмахували руками, бігали туди-сюди по коридорах і напрочуд радо вітали журналістів. Кореспонденти «УМ», звісно, теж спробували розпитати політичних діячів, яким вони бачать подальший сценарій вівторкового засідання, зокрема й голосування за зміни до Конституції загалом.

Учорашній сесійний день, який міг стати вирішальним на першій стадії проштовхуваної президентською Адміністрацією політреформи, почався блокуванням опозицією президії та дружним співом депутатами від «Нашої України», СПУ та БЮТі гімну «Ще не вмерла...» Аби не допустити «конституційного перевороту», опозиціонери висловлювали готовність стояти намертво і навіть ночувати в сесійній залі, а «більшовики» тим часом говорили про голосування бюлетенями...

Щоб не сказати — «це було жалюгідно», зауважмо, що рівно три роки тому в цей день на тоді ще не перебудованому майдані Незалежності в Києві зібралося також небагато людей, які почали мітинг-резонанс «касетного скандалу», що став фактично безстроковим, перерісши у наметове містечко акції «Україна без Кучми». Позавчора співкоординатор «УБК» (яка вважається такою, що ніби триває) Володимир Чемерис нагадав дуже правильні слова відомого в «безкучмістських» колах Михайла Свистовича: «Якщо ми й не врятуємо українську демократію, то врятуємо бодай її честь». Отак близько двохсот небайдужих осіб зійшлися в неділю на тому самому місці, що й на початку «УБК-2000», аби відзначити третю річницю ініціативи, яка була явно незайвою для української політики, бо таки розширила територію свободи принаймні в окремих умах, якщо не на сторінках газет та теле- й радіоканалах.

«Я пішов. Я ніколи не зраджував свого народу, тому вважаю, що як президент повинен був подати у відставку. Я звик до відставок. Справ у мене багато, і є що написати. Для мене це щастя — поки живий, щось ще встигнути». Цими словами Едуард Шеварднадзе — колишній лідер Компартії Радянської Грузії, колишній міністр закордонних справ СРСР часів Горбачова, один із головних руйнівників Берлінської стіни — підвів риску під своїм другим президентським терміном у незалежній Грузії.

Депутатам із «Нашої України» навіть важко уявити, чого слід чекати в Криму після п'яних петеушників Донецька, котрі захопили аеропорт i Палац молоді, та озброєних петардами провокаторів у Сумах. Але форум блоку Ющенка в Сімферополі не може не відбутися, і слід зробити все, щоб не пролилася кров, як би того не хотіли прихильники поділу країни за національною ознакою.
Євген Червоненко: Коли ми були в Донецьку, мені телефонували на мобільний і казали: «Червонець, забирай свого Юща, інакше ми зробимо з вами на летовищі те, що зробили з Євгеном Щербанем!»

Тридцять першого жовтня було відкрито карти. Віктор Ющенко, якого цей день ще більше наблизив до місії офіційно визначеного кандидата в президенти від опозиції, засвідчив, що найсильніші ходи його виборчої кампанії полягатимуть не в цілуванні ікон на Галичині, а охоплюватимуть «святая святих» — тили електорального суперника. Влада, ущільнивши свої лави, не стала розшаркуватися в штучних реверансах і вже за рік до «дня ікс» показала, за якою схемою, якою технологію і з якою упертістю буде реалізовуватися план недопущення перемоги того самого Ющенка. Схема ця вельми скидається на гру ва-банк, і ризикована вона не стільки для її творців — явно знову виписаних із Росії політтехнологів, — як для їхніх наймачів, а надто — для всієї керованої ними країни. Бо сенс технології-2004 — старий, як світ, — розділяй і пануй. І цю нещасну Україну ділитимуть (власне, вже ділять), наче тушу забитої худобини, надвоє. На неросійську і російську, патріотичну й космополітичну, реформаторську й консервативну, прозахідну й зорієнтовану на Схід, праву й неправу, загалом — «ющенківську» й «антиющенківську». Якраз проти ночі Хеллоуїна влада вбралася в куплений у сусідньому супермаркеті костюм Джека-різника й почала не лише свою звичну справу — лякати, а й різати по живому. Правил у гри немає, фішок — повно, а перемагає той, чия «половина» наступної пізньої осені виявиться більшою.

Знову настав час захоплення депутатами Національної телекомпанії?

Здавалося б, дещо дивно брати інтерв'ю в лідера українських лівих на з'їзді правої партії. Але зигзаги політичного розвитку України на сучасному етапі нівелюють парадоксальність появи голови СПУ Мороза в першому ряду форуму «порядних реформаторів» Пинзеника, роз'яснювальні бесіди колись одіозного чільника «групи 239» і «червоного спікера» в кулуарах рафінованого «нашоукраїнського» зібрання з активістами ПРП, навіть братання Олександра Олександровича з представниками протилежної частини політичного спектра. Все справді не настільки плачевно, як здавалося після припинення спільної участі опозиційної «четвірки» в акції «Повстань, Україно!» та початку інтригуючої присутності соціалістів і комуністів у початковому сценарії «медведчуківської» конституційної реформи. Олександр Мороз, давши журналістам «УМ» ексклюзивне інтерв'ю в Будинку кіно у перерві з'їзду ПРП минулої суботи, засвідчив життєздатність «четвірки» й розставив багато крапок над «і» в нагальних питаннях поточного моменту.