День хрещення Києва став символічним актом долучення України–Русі до християнської цивілізації. Щороку в пам’ять про охрещення в річці Почайні у церквах Київської традиції відбуваються урочисті молебні. Минулого року про свято згадала і УПЦ МП: церковники спільно з заможними нардепами влаштували в Києві концерт поп–зірок. Уже тоді зазначалося, що то «репетиція» велелюдного міжнародного 1020–річчя. Півроку ретельно готувалися. І от 12 лютого, під час офіційного візиту нашого Президента до Російської Федерації Володимир Путін запропонував Віктору Ющенку разом відзначити річницю. А 21 лютого Ющенко запросив на київське святкування Московського патріарха Алексія ІІ. Наразі невідомо, чи готується таке ж запрошення для Патріарха Вселенського Варфоломія. У будь–якому разі у нас несподівано з’явилася нагода осмислити себе самих у вселенському християнстві.

Кримськотатарська у Криму — державна, поряд з українською і російською. Для всієї України це мова одного з корінних народів держави. Утім Концепція освіти кримськотатарською мовою досі не затверджена в Мін­освіти АРК, навчальної літератури (до речі, профінансованої не державою, а фондом Сороса) вистачає лише третині учнів, а столичні науковці з Національної академії наук досі розглядають кримськотатарську не як мову значної частини громадян України, а як «східну », та ще й другорядну після турецької, арабської і фарсі.

У Криворівні особливо гостро відчувається доторк до небесного. Можливо, тому що це село високо в Карпатах, а може, що настоятелем тутешньої церкви є протоієрей Української православної Церкви (КП) Іван Рибарук, який дбайливо опікується духовним життям краю — і журнал видає, і програму на місцевому радіо веде, і конференції й творчі зустрічі організовує. Отець Іван продовжує і розвиває традиції своїх попередників, які служили в храмі Різдва Богородиці, де бували Іван Франко, Михайло Грушевський, Леся Українка... Останнім часом у Криворівні кілька разів на рік «неофіційно» і, як правило, спонтанно, відбуваються братські духовні зустрічі православних, католиків і греко–католиків.

Кругла дата Шелеста — 14 лютого. А 17 лютого — 90–річчя його наступника, Володимира Щербицького. Пригадується, як у 2003–му керівництво нашої держави вшановувало 85–річчя Щербицького. Президент Кучма задовго до дати підписав відповідний указ, аби про земляка встигли видати красиву книжку, зняти фільм, почепити пам’ятні дошки. Про 95–річчя Шелеста, за звичаєм, змовчали. Про «дивного» першого секретаря намагалися не згадувати і в радянській довідковій літературі, скажімо, десятитомній «Історії УРСР». Минулого тижня в Українському інституті національної пам’яті за «круглим столом» зібралися історики й громадські діячі, щоб обговорити, як сьогодні, в демократичній державі, слід відзначати 100–річчя одного з чільників тоталітарного режиму, який не вписався в систему.

Площа «Красной Прєсні» має залишитися в столиці України, вирішили депутати Київської міськради на засіданні 24 січня. Заступник голови Комісії з перейменування і пам’ятних знаків Київради Сергій Рудик вбачає в такому рішенні намагання депутатів сподобатись частині електорату напередодні можливих дострокових виборів до органів самоврядування. Адже ще півроку тому фракції «Нашої України», БЮТу та Блоку Кличка підтримували ініціативи Президента України стосовно перейменування вулиць та демонтажу пам’ятників ідеологам і виконавцям геноциду, масових розстрілів, масштабних політичних репресій в Україні.

Собор Української Православної церкви, що планувався на кінець 2007–го, перенесено на липень цього року і приурочено до 1020–річчя Хрещення Києва. Дня Собору з трепетним острахом чекають і в Москві, і в Києві: подейкують, що УПЦ МП розробляє рішення просити в московського патріарха автокефалію. Москва все активніше обговорює жахаючі перспективи такого рішення. Перший сигнал уже пролунав на Архієрейському соборі Української православної церкви Московського патріархату, що відбувся 21 грудня 2007 року. Собор називають знаковим, навіть епохальним — було вперше засуджено «політичне православ’я», і собор закликав церковників та мирян виявляти доброзичливе ставлення до братів та сестер у Христі, які «перебувають у розколі», тобто до УПЦ Київського патріархату.

Днями Україна відзначила 90–річчя IV Універсалу Центральної Ради, яким проголошено незалежність Української Народної Республіки. «Народ зміг за кілька місяців революції з березня до листопада проголосити УНР спершу як автономну, і нарешті як суверенну республіку. Це шалена динаміка. До тих людей в істориків є великі претензії, мовляв, вони щось не так зробили, чогось не розуміли, зрештою, та держава не встояла. Але важливо, що вона була зафіксована в національній пам’яті. Безліч історичних процесів відбувається не десь на територіях, а в головах людей», — так вважає один із найвідоміших дослідників визвольного руху періоду Української революції, доктор історичних наук Владислав Верстюк. Він переконаний, що Акт незалежності 22 січня 1918–го — це один із найвеличніших здобутків українців у ХХ столітті.

Віднедавна Запоріжжя стало трохи більш українським. Багато хто перестав відчувати скутість і страх перед рідною мовою. А дехто вирішив «з понеділка» перейти на українську. Усе це сталося не просто так, а організовано. До Запоріжжя приїхали активісти руху «Не будь байдужим!», організували прес–конференцію і концерт української музики та роздавали на вулицях міста купу книжечок із порадами, як полегшити опанування української мови.

«Моїм завданням є організація науково–дослідницького процесу на базі матеріалів, які є в архівах Служби безпеки України», — каже новопризначений радник голови СБУ Володимир В’ятрович, який упродовж п’яти років очолює львівський Центр досліджень визвольного руху. В’ятрович відомий українському загалові передусім як автор пересувної виставки «Українська Повстанська армія: історія нескорених», що упродовж минулого року експонувалася в обласних і районних центрах України, однойменної першої ілюстрованої науково–популярної історії УПА і багатьох публікацій про ОУН і УПА. Історик вважає, що важливим є не лише наукове вивчення архівних документів, але й популяризація таких досліджень у суспільстві. Тому СБУ започатковує громадські слухання і «круглі столи» на різноманітні, цікаві для громадськості теми з історії українського національно–визвольного руху.

«Досить загострювати увагу на приниженнях і переслідуваннях... Слід змінити підхід до оцінки нашого минулого: вивчати його не для виправдання перед іншими народами, не для ідеалізації, а з позицій справжньої науки. Ми мусимо докладно знати його, аби правильно зрозуміти сьогодення і накреслити шлях у майбутнє» — це слова з програмної статті єврейської Культур–Ліги, що виникла в Києві у часи Української революції. Воля дала прозріння і вдихнула нове творче життя в українців і в усі національні спільноти, що проживали на теренах Української Народної Республіки. Свобода тривала недовго. Але її плоди накреслили приклад у вічності, як можна у вільній країні створити умови для повнокровного і доброзичливого національного життя усіх її мешканців.