Ця історія прогриміла на всю Україну: міліціонери підставили свого службового легковика під КамАЗ, завантажений тоннами контрабандного цукру. Посмертно обидва були нагороджені вищою нагородою Міністерства внутрішніх справ України «Хрестом Слави», і саме в той день, коли начальник управління МВС у Луганській області Олександр Бобильов вручав хрести, стало відомо, що вандали зламали хрест на могилі Уличева. На могилі ж Череваня спалені і хрест, і всі вінки, що залишалися на ній із дня похорону.

У березні нова адміністрація Луганщини пообіцяла забезпечити регіон шахтною водою, очищеною з допомогою американських фільтрів. Тоді це здавалося, скажемо м'яко, утопією або проблемою не одного року. Власне кажучи, проблема ще далека від остаточного розв'язання, зате журналісти змогли пересвідчитися, що справа ця є реальною. Перша установка з очищення води за принципом зворотного осмосу вже запрацювала на шахті «Брянківська».

Алчевський металургійний комбінат зустрів Президента України помаранчевими димами з мартенівських труб. На жаль чи на щастя, але це не був вияв вірнопідданості металургів до «помаранчевої» влади — звичайна технологія. Яка, до речі, відходить у минуле — доволі скоро мартенів на АМК не залишиться взагалі. Їм на зміну йдуть сучасніші конвертери.

Про розміри хабарництва в Луганській академії внутрішніх справ у місті й далеко за його межами ходили легенди. Тепер ці легенди частково підтвердилися, у тому числі й документально. Тільки, виявляється, космічні суми майбутні «менти» і «просто» юристи платили майже законно. Не в кишеню окремим викладачам або навіть ректорові, а в легальний «Благодійний фонд сприяння освіті й підвищення кваліфікації працівників внутрішніх органів», що існує при інституті де-юре з 1 грудня 1998 року, а де-факто, як стверджує начальник управління внутрішньої безпеки обласного управління міліції Михайло Притула (який, власне, й ініціював перевірку колись «недоторканного» навчального закладу), аж з 1994-го. Року, коли Академія й була утворена незмінним її ректором Едуардом Дідоренком.

Цей 48-річний львів'янин працює в Луганській обласній держадміністрації лише два місяці, але вже встиг досягти принаймні двох знакових речей. По-перше, його визнали владою підлеглі (і, схоже, навіть безпосередній начальник Олексій Данилов). По-друге, він викликав відверто щиру лють у місцевих москвофілів та маргіналів. Газети, що їх обслуговують, переконали самих себе, буцімто Зіновій Гузар приїхав до «неблагонадійного» краю наглядачем від «націоналістичної» київської влади. Коли четверо «регресників» вирішили вибити з обласної адміністрації гроші, які їм заборгував власник шахти, пан Зіновій заявив, що їхнє голодування — симуляція. При цьому послався на об'єктивні результати аналізів, та все одно його відвертість викликала в аборигенів шок. Шахтар на Луганщині — щось на зразок священної корови: обкрадати можна, лаяти — зась!
Гузар прийшов «простим» заступником обласного голови; сьогодні в Києві ще лежать документи на його підвищення до рівня першого заступника, а він уже тимчасово виконує обов'язки першої особи замість голови ОДА Данилова, який пішов у двотижневу відпустку. Власному кореспонденту «УМ» на Луганщині це дало нагоду зробити ще одне інтерв'ю під рубрикою «Нова влада».

Безпритульним «дітям» збанкрутілих шахт так і не допомогли державні кошти. Місяць тому на Луганщині вибухнув скандал навколо коштів, призначених для створення нових робочих місць для працівників вугільної промисловості, які звільняються через ліквідацію шахт. За матеріалами обласного управління МВС прокуратура порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України. Слідство встановило, що протягом 2003 року з Фонду загальнодержавного соціального страхування на випадок безробіття для створення робочих місць на адресу Луганської облдержадміністрації надійшли чималі кошти — 31 мільйон 264 тисячі 400 гривень. Обов'язки та функції замовника зі створення робочих місць місцева влада поклала на державну компанію «Луганськлегінвест».

Уявлення про Кам'янець-Подільський вперше я отримав у дитинстві. Завдяки книжці «Стара фортеця» і однойменному кінофільму (пізніше вийшов цілий телесеріал із тією ж назвою). Не беруся оцінювати художній рівень зазначених творів, але з них я виніс стійке переконання: місцеве населення наскрізь просякнуте духом марксизму-ленінізму і пролетарського інтернаціоналізму. До чого тут, власне, фортеця, збагнути було важко, а щодо самого міста, його історії, архітектури — повний нуль. Принаймні в пам'яті не відклалося нічого.

З поновленням Міністерства вугільної промисловості різні групи на Донбасі пов'язують різні сподівання. Наприклад, голова Луганської обласної держадміністрації Олексій Данилов очікує, що з його допомогою в опікуваному ним регіоні почнуть відновлювати закриті під час кучмівської «реструктуризації» шахти. Адже, за його словами, «усі шахти в нас були закриті безпідставно — на багатьох є запаси в десятки мільйонів тонн». Цей факт, до речі, зафіксовано навіть у постанові уряду Павла Лазаренка, який саме й розпочинав системне знищення вітчизняної вугільної галузі. Але справа в іншому, як вважає обласний голова, а саме — що після того, як ціна одного бареля нафти перевищує 50 доларів, відносна рентабельність вугілля збільшується відсотків на тридцять. А відповідно, зростає й зацікавленість бізнесу у вугільній промисловості.

Днями Луганськ сколихнула сенсація: посадили колишнього першого заступника голови облдержадміністрації (він же екс-голова обласної судової адміністрації) Володимира Іванова. Для людей обізнаних несподіванка полягала в тому, що з усієї попередньої команди керманичів Луганщини Володимир Михайлович вважався найрозумнішим, а головне — найобережнішим. Наприклад, саме він керував де-факто обласним штабом Януковича, однак де-юре в такій якості ніде не світився. Єдиний його «прокол» — на сесії облради 24 листопада минулого року він виступив доповідачем у сумнозвісному рішенні, яким, зокрема, заборонялася трансляція на території області телеканалів «5-го» та «Ери», а також присутність на деяких «біло-блакитних» мітингах. Однак цього явно замало, аби отак відразу — і в СІЗО.

Луганщина й досі з невимовною ностальгією згадує перемогу своєї «Зорі» (тоді — представниці міста Ворошиловград) у чемпіонаті СРСР 1972 року. Тому вболівальники дуже болісно сприймають чергові «прольоти» улюбленої футбольної команди. У минулому турнірі першої ліги луганці посіли третє місце, лише трохи не дотягнувши до підвищення в класі, але відтак склалася ситуація, коли «Зоря» ризикує опинитися за межами не лише першого дивізіону, а й професійного футболу взагалі. З вини власників футбольного клубу утворився борг із зарплат гравцям і тренерам; під загрозою й щорічний обов'язковий внесок до ПФЛ, без якого клуб може перетворитися на звичайну дворову команду.