Чорноморський суднобудівний завод був гордістю не тільки Миколаєва, а й усього Радянського Союзу. У ті зоряні для підприємства часи тут спускали на воду потужні авіаносці, на державному заводі тоді працювало 25 тисяч кваліфікованих спеціалістів. Тепер же територія ЧСЗ годиться більше для знімання фільмів жахів: обшарпані, забуті богом і людьми будівлі з розбитими вікнами, надкушені іржею велетні-крани. Не людно і не гамірно на заводі. І робота вже не кипить. Геть як у Чорнобильській зоні, чесне слово! Зате біля прохідної гордо майорить російський прапор (і це в Миколаєві!), а сам завод оголошено російськими власниками братами Чуркіними територією Російської Федерації (!). Щоправда, за свідченнями багатьох народних депутатів України, російський стяг на заводі — не найбільша завдана шкода українській державі й вітчизняному бізнесу. Окрім мільйонних збитків і спроб «добити» ЧСЗ, інвестори, що купили завод за безцінь, намагаються «потопити» свого сусіда — одного із найбільших вітчизняних зернотрейдерів, сільгосппідприємство «Нібулон». А деякі вищі посадові чини держави вочевидь цьому сприяють.

Цей афоризм «Україна — житниця Європи», очевидно, чув кожен із нас. Але небагато українців нині знає, що українське зерно, аби потрапити за кордон, має «пробитися» через низку перешкод — і політичних, і економічних. Сьогодні Україна посідає 5-ту сходинку в світовому зерновому рейтингу, але більшість зернотрейдерів, які працюють на вітчизняному ринку, — іноземні.
Миколаївська компанія «Нібулон», яка ніяк не пов’язана з транснаціональними зернотрейдерами, віднині має важливий козир на аграрному ринку: днями підприємство закінчило будівництво унікального комплексу зерносховищ, рівних якому в Україні немає.

Нинішній керівник скандального ДУС Ігор Тарасюк до своєї нової роботи ставиться вочевидь серйозно і водночас без особливого пафосу: мовляв, звичайна робота звичайного менеджера. Він збирається створити з управління дієздатний механізм, який би сам на себе заробляв гроші. «Управління, маючи на балансі стільки підприємств, повинне саме себе забезпечувати», — каже Ігор Григорович. Ще одне завдання, не з останніх, яке перед Ігорем Тарасюком поставив Президент України, — повернути все викрадене через ДУС за останні роки в державну власність — також на часі.
Про те, що вже виявили незаконного в діях колишнього керівництва ДУС, що повернули і що збираються, про державні резиденції й дачі та їхнiх користувачів, про Банкову та автопарк держчиновників Ігор Тарасюк розповів журналістам «України молодої» під час зустрічі в редакції.

Пригадується мені пікет українських лікарів біля стін Кабміну трирічної давнини й красномовний плакат із написом: «Урядовці, розум майте: швабру й скальпель не рівняйте!» — так медики тоді протестували проти «урявнялівки» оплати праці лікарів і прибиральниць. Нині держава почула «бюджетників», і хоча на особливі зміни одразу сподіватися годі, робота у напрямку оплати «за заслугами» вже почалася. З 1 вересня, себто від сьогодні, починається запровадження єдиної тарифної сітки, на основі якої розраховуються розміри посадових окладів бюджетних працівників. Тепер розмір зарплати залежатиме більшою мірою від кваліфікації фахівця. Як пояснили «УМ» у Міністерстві праці та соціальної політики, єдина тарифна сітка (ЄТС) передбачає 25 розрядів із діапазоном крайніх розрядів 1:4,51. До речі, мінімальна тарифна ставка робітника 1-го розряду встановлюється у розмірі не менше 120 відсотків вiд розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом.

Напевно, жоден лікар на світі не зможе пояснити, де і чому люди підхоплюють вірус екстріму. Що для цього потрібно — спадкова вразливість чи особлива конструкція мозку? Громадянам звичайним, людям, екологічно «чистим» від зашкалювання адреналіну, цієї «кухні», очевидно, не зрозуміти. Однак спробувати можна. Чи принаймні з роззявленим ротом подивитися, як відчайдухи, балансуючи почасти на межі життя і смерті, виконують свої карколомні трюки. Ще можна їх по-банальному запитати, про що вони думають, коли, наприклад, летять з гори на дельтаплані (а знизу — ліси, люди-мурахи...), й почути вичерпну відповідь: «Думаю про те, що Я ЛЕЧУ!». Питання ще є?...
Шукати відтепер таких людей стане простіше. Чимало з них щоліта і щозими зустрічатимуться у Карпатах, на Боржавському хребті, між Воловцем і Міжгір'ям — на екстрім-фестивалі Fly-in. Днями це дійство відбулося вперше. Те, як воно проходило, бачила кореспондент «УМ».

Дискусія стосовно доцільності реклами тютюнових та алкогольних виробів в Україні триває вже кілька років. Опоненти пропаганди «зеленого змія» та цигарок кажуть, що така реклама впливає на психіку підлітків і ті починають дедалі частіше зазирати у чарку та тягтися до сигарет, а тому якомога швидше слід позбавити телеекрани та вулиці від подібного «оздоблення». Причетні ж до виробництва шкідливих товарів запевняють: реклама не збільшує кількість пияк та курців в Україні, а лише дозволяє споживачеві зорієнтуватися в асортименті. А віце-прем’єр-міністр Микола Томенко думає по-своєму й хоче, аби вже цієї зими з наших вулиць зникла «шкідлива» реклама, а теле- та радіоефір збіднів на кількість «алкогольних» роликів. Хто від цього виграє і постраждає, намагалася з’ясувати «Україна молода».

Чергові подробиці минулорічної виборчої кампанії стають надбанням громадськості. Виявляється, під час президентських перегонів у більшості областей України керівники підприємств свідомо занижували цифри боргів із заробітної плати перед працівниками (очевидно, аби не псувати позитивну «картинку»). Однак усе таємне колись стає явним — і під час перевірки роботодавців інспектори Держнаглядпраці виявили ці порушення. За словами міністра праці та соціальної політики В'ячеслава Кириленка, лише за вибірковими перевірками станом на 1 січня 2005 року реальний розмір заборгованості із заробітної плати був занижений більш ніж на 33 мільйони гривень. «Зараз ці борги оприлюднюються — це також є причиною зростання цифри заборгованості із заробітної плати», — сказав міністр.

Едік був славним хлопцем... Єдиною дитиною у батьків, єдиним онуком у бабці та дідуся. Власне, саме Марія Пилипівна та Іван Никифорович Строєві стали для хлопчини найдорожчими людьми. Батьки розлучилися, коли Едіку виповнилося лише три роки, і відтак з дитинства його виховували бабуся Марiя та дід Іван. А потім батьки Едіка виїхали жити за кордон, і в кожного з них почалося своє життя. «Едік був для нас єдиною розрадою, — каже Марія Пилипівна майже пошепки, бо голос неслухняно дрижить, — гарно вчився, завжди такий привітний до нас був, допомагав у всьому. Жартував, що хоче бути генералом... Тому й учився у військовому інституті... А після закінчення школи директорка навіть подяку написала за його гарне виховання...»

Життя Надії Ковбак три роки тому розділилося навпіл. Молода й красива дівчина, яка мала й гідну освіту, і роботу, пішла з подругою однієї липневої суботи на свято авіаційної техніки, аби повернутися звідти інвалідом і не пам'ятати про це нічого. Достеменно ніхто не знає, що сталося під час падіння літака з Надією, але її діагнози говорять самі за себе. «Надя отримала закриту черепно-мозкову травму, — розповідає її старша сестра Алла. — Вона майже місяць лежала в комі, дихала за допомогою апарату. Лікарі навіть нам сказали, що вона безнадійна і що ми б мали готуватися до найгіршого. У Наді була зламана ліва рука, ліва нога, права лопатка, ключиця, а потім ще виявилося, що у хребті три переломи. Але вона вижила».

Фотографія трирічного Остапчика Хміля із закривавленим обличчям на Скнилівському летовищі облетіла весь світ... Той день дитина, незважаючи на свій маленький вік, запам’ятала дуже добре... Мама Галя під час падіння літака закрила його собою. Старшого ж сина — 10-річного Олега — хвиля відкинула вбік... Галині Хміль уламок літака влучив якраз у шию, і жінка померла на місці... Остап відбувся підбитим очком, Олег постраждав більше — сильно подряпався, на ногу накладали гіпс... Разом із родиною Хмілів під час трагедії на аеродромі була мама Галини — Любомира Іванівна, вона отримала важкі травми... Коли жінка прийшла до тями в лікарні, єдине, що вона встигла запитати, це: «Де діти?». Через кілька днів не стало і її...