Важка, майже непосильна ноша лягла на плечі чотирнадцяти звичайних громадян України та одного Сергія Ківалова, якого, з огляду на його популярність, назвати «звичайною» людиною язик не повертається. Адже першим завданням свіжопризначеного складу Центрвиборчкому — бо йдеться саме про нього — стане проведення президентських виборів, а зробити це «демократично, на прозорій і законній основі» в цій країні дуже й дуже складно. Настільки складно, що це визнав навіть сам голова ЦВК пан Ківалов.

Як ви думаєте, чому, згідно з останніми соціологічними опитуваннями, рейтинг Леоніда Кучми в народі несподівано підскочив фактично вдвічі (раніше коливався на межі 4-6 відсотків, а тепер, як свідчать результати дослідження фонду «Демократичні ініціативи» та фірми СОЦІС, становить приблизно 12,6%)? Версію про те, що наприкінці другої президентської каденції народ пройнявся співчуттям до всіма свареного-пересвареного Леоніда Даниловича, одразу можна відкинути — коли населення ледве виживає, йому не до жалощів. Особливо якщо йдеться про владу, яка його на цю межу виживання й поставила.

Будете сміятися, але «більшовики» знову підписали угоду. Щоправда, цього разу без комуністів та соціалістів. Як уже повідомляла «УМ», про зміст документа, під яким позавчора увечері поставили свої підписи не тільки керівники всіх фракцій та груп, а й лідери парламентських партій, представники яких входять до більшості Верховної Ради (серед них, зокрема, і провідник Партії регіонів, Прем'єр-міністр Віктор Янукович), пропрезидентські сили попереджали заздалегідь. Ідеться в цьому папірці про створення широкої демократичної коаліції, на яку, за словами декого з аж надто відданих новоявленому українському «більшовизму» журналістів, «покладають великі надії всі громадяни України».

Відучора в Україні працює (хоча, може, ще й не встигла розпрацюватися) оновлена Центральна виборча комісія. Оперативно й без дискусій парламентарії припинили нарешті повноваження «старої» ЦВК, точніше, 12 її «застарілих» членів, і перейшли до «екзаменації» запропонованих Президентом (зі значним запізненням) кандидатур.
Усі претенденти на високі посади вершителів депутатських, мерських та президентських доль обіцяли чесно й сумлінно працювати на благо держави, дотримуватися законодавства й при виконанні своїх обов'язків бути об'єктивними. Було б значно цікавіше, якби хоч хтось чесно зізнався, що братиме хабарі, дописуватиме нулики до реальної кількості голосів, поданих за «своїх» кандидатів і вірно служитиме Банковій—донецьким—есдекам—тощо, але чомусь ніхто цього не зробив. Вочевидь, за всю свою «контору» згодом відповідатиме наступник Михайла Рябця на посаді голови Центрвиборчкому, але хто ним стане, поки що нібито не відомо, тож нечистим на руку потенційним кандидатам у президенти доведеться поки що носити хабарі всій десятці свіжоспечених центрвиборчкомівців.

Коли 24 серпня 2002 року Леонід Данилович Кучма, він же дворазовий Президент України і гарант її Конституції, урочисто виголосив, що країні потрібні зміни, недовірливі громадяни з числа тих, хто проміняв святкові розваги на ритуал ознайомлення з нудною телелекцією глави держави, іронічно посміхнулися (зареготали, гмикнули, почухали потилиці...). Оксюморон «Кучма за обмеження повноважень Президента» звучав усе одно що «цар за скасування монархії», отже, розуміти одкровення Л.Д. в контексті українських реалій треба було так: Кучма хоче щось міняти — значить, Кучмі це потрібно. Оскільки очевидно, що Кучмі потрібна влада, значить, озвучені ним зміни допоможуть йому цю владу зберегти. Крапка.

14 лютого, або День святого Валентина (він же — День закоханих), для українця, вихованого на народних традиціях, — не свято. Нехай європейці та американці бігають у пошуках подарунків для своїх коханих і б'ються за право замовити на цей день останній вільний столик у ресторанах — наші кохані з подарунками почекають до... 23 лютого й 8 березня. Так уже склалося, що з якогось лиха радянські свята в'їлися в мозок навіть «традиційних» мешканців незалежної України, тоді як «валентинковому привіту» з капіталістичного світу вони оголошують «ігнор». А може, краще все-таки відзначити день, присвячений католицькому святому, ніж річницю урочистої промови Клари Цеткін?

«Чи я не зголоднію?» — питання для студента дуже актуальне. Мабуть, третє за актуальністю після «де дістати гроші» і «як здати сесію». Не дивно, що на вечір, охрещений словосполученням, від якого тьохкало серце в кожного справжнього могилянця, вільні від пар і насущних проблем на зразок обов'язкового перегляду фільмів із курсу «Кіномистецтво» студенти Могили (саме так, без лапок і з великої літери) почимчикували залюбки. По-перше, на «Постмодерній вакханалії», організованій видавництвом «Основи» в Культурно-мистецькому центрі НаУКМА, обіцяли нагодувати — у запрошенні після вищенаведеного шлунково-актуального запитання було прямо сказано, що про голод можна забути: організатори заанонсували можливість скуштувати «болгарського перцю, брюссельської капусти, італійської піци, іспанських маслин, французьких булочок, чеського пива, норвезького лосося, англійської вівсянки, грецьких горіхів, польських кнедликів, білоруської бульби, російського (!) сала, справжньої української пана-коти» і ще чогось там «глобалістського американського».

Попри те, що дехто вважає: перший етап політреформи опозиція програла, «ющенківці» та «тимошенківці» думають дещо інакше. По-перше, їхню головну вимогу щодо всенародного обрання Президента «більшовики» таки задовольнили, а по-друге, «перемогти» владному табору вдалося тільки завдяки черговому порушенню законодавства. Про те, як парламентська більшість, її патрони та сателіти дотримуються норм української Конституції, лідери фракцій БЮТі й «Нашої України» вирішили розповісти голові Парламентської Асамблеї Ради Європи Пітерові Шідеру, на ім'я якого готують відповідний лист.

Закони політичного життя відрізняються від логіки нормального життя не менше, ніж 600-й «Мерседес» від потяганого «горбатого» «Запорожця». Здавалося б, щойно депутати з різних частин сесійної зали лаяли один одного останніми парламентськими висловами, обливали спікера водою й закидали квітами, а вже через кілька годин — пліч-о-пліч завзято працюють над законопроектами. Саме таку картину можна було спостерігати у Верховній Раді позавчора ввечері. Випустивши пару, відсапавшись і засукавши рукави (а дехто й переодягнувшись), парламентарії потяглися до своїх робочих місць, і о 16.00, як і було обіцяно, Володимир Литвин оголосив про відкриття чергової, 5-ї, сесії парламенту.

Скучивши за роботою, депутати плюнули на свої політичні суперечки (точніше, відклали їх до слушної нагоди) і працюють у поті чола — розглядають економічні та соціальні законопроекти, наприклад, про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік, виступають, зачитують заяви... Наприклад, комуністичний депутат Юрій Соломатін — про те, як дістали послідовників великого Ілліча «буржуазні націоналісти» Ющенка разом з усілякими кучмівськими прихвостнями, самим Кучмою й «олігархічною «опозиціонеркою» Юлією Тимошенко.