«А ти знаєш, що у вас завтра кастинг на «Народну зірку» проходить? Я вже в поїзді, завтра чекай, готуй пісню. Все, па, в мене гроші на рахунку закінчуються».
Так коротко, ясно й без будь–яких «привіт» чи «як справи» може озватися тільки моя двоюрідна сестра Уляна. І байдуже, що востаннє ми бачилися на Різдво — кому–кому, а Улі я завжди готова підставити сестринське плече.
Коли ми з Уляною приїздимо в село до її матері, тітки Марії, й заводимо «Зеленеє жито, зелене», на кутку перестають нестися кури. Тож коли на телебаченні почалася ера усіляких реаліті–шоу на кшталт «Фабрики зірок», тітчині сусіди, які йменують нас не інакше, ніж «народні артістки», все дивувалися, що ми досі не беремо там участі. «Ну які з нас зірки? Там дівчатка по 16 років, а нам уже ось–ось 30 стукне. Якому продюсеру це потрібно?» — відмахувалися ми з Уляною. Але минулого року на телеканалі «Україна» з’явилося шоу, до участі в якому запрошували не лише юних перспективних талантів, а й тих, кому «далеко за», — аби лише «співали душею». «Дівчата, там навіть старі баби брали участь — сам бачив! — розповідав шанувальник нашого таланту сусід Петро. — Записуйтеся туди, бо кому ж і бути народними зірками, як не вам!»
«Може, й справді?» — радилися ми з Улею. Поки розмірковували, кастинги вже пройшли і почався новий сезон шоу. Було це вже з півроку тому — я й забула про ту розмову. А тепер сестричка майже опівночі повідомляє, що завтра ми йдемо пробуватися в «народні зірки». Дай, думаю, хоч гляну, як те шоу виглядає.
Добре, що є інтернет. Після дзвінка Уляни всю ніч із п’ятниці на суботу я присвятила перегляду попередніх двох сезонів «Народної зірки». Гм, та це ж для нас раз плюнути! Учасники якісь безголосі й непереконливі, а журі он по 10 балів ставить... Правда, декого з голосистих із шоу швидко виперли, але самі винні — занадто витребенювалися, от глядачі за них і не проголосували. Та ми з Улею там усіх «умиємо»!