Учорашній «круглий стіл» у бенкетній залі столичного готелю «Національний» став одним із небагатьох місць, де журналісти можуть «вичепити» «героя нашого часу» Віктора Пінчука. Тема надання безкоштовної адвокатської допомоги для малозабезпечених, яку начебто збирається спонсорувати в масштабах усієї країни Пінчук разом із Соросом, представників мас-медіа цікавила не надто. Зате «акули пера й мікрофона» накинулися на зятя Кучми в «кулуарах», щойно пан Пінчук відлучився з-за столу. І сталося: один із найзаможніших українців таки розповів дещо пресі. Навіть виглядав охочим до інтерв'ю, що з Віктором Михайловичем буває рідко. Але зараз йому є що сказати, адже в нього зараз є що забирати. Тим часом існує можливість «помиритися», і саме це пропонує власник заводів, телеканалів і мистецьких центрів.

Питання на кшталт першості курки і яйця — як новій владі узгодити своє передвиборче гасло «бандитам — тюрми» із вимогами демократичного ставлення до прав і свобод нової опозиції — перестає бути «делікатним». Ця проблема чим далі, тим більше потребує вирішення, а не хитання між «і вашим, і нашим», і те вирішення потребує чіткого обгрунтування. Бо суспільство разом із владою і опозицією зависло в якомусь межичассі, де бандити — «недокарані», а влада (виконавча) — «недокритикована». Однак ця сама влада, включно з судовою, учора отримала ще одного ляпаса. Цього разу — за участю влади законодавчої. Парламент таки проголосував за звернення до Генерального прокурора, в якому міститься пропозиція змінити запобіжний захід щодо голови Донецької обласної ради Бориса Колесникова і колишнього голови Закарпатської обласної державної адміністрації Івана Різака. Фактично у Верховній Раді знайшлася більшість, що вимагає скасувати арешти двох посадовців, обвинувачених у кримінальних діяннях та зі шлейфом підозр у інших антизаконних діяннях.

Двом знаним політологам «УМ» поставила два запитання: про загальне враження від перших ста днів роботи нового уряду та про можливий термін перебування Юлії Тимошенко на посаді Прем'єр-міністра.

Завтра, якщо рахувати від 4 лютого, новому Кабінету Міністрів виповнюється рівно сто днів. ЛИШЕ сто днів минуло з того часу, коли Верховна Рада з подачі Президента Ющенка — «була не була» — видала неймовірний кредит довіри Юлії Тимошенко, а Юлія Володимирівна під диктовку ТОГО ж Віктора Андрійовича озвучила з трибуни штат своїх урядових підлеглих. І АЖ десять декад пані Тимошенко, чия заповітна мрія очолити уряд нарешті збулася, бореться в похідних умовах кризово-перехідного часу, працюючи по -надцять годин на добу та часто вдовольняючись сном на розкладачці, яка, виявляється, справді стоїть у кімнаті відпочинку поруч із кабінетом Прем'єрки на сьомому поверсі*.

Зараз уже майже ніхто ані з політиків вищого ешелону, ані зі звичайних виборців не згадує той багатообіцяльний час, коли опозиція існувала й боролася у форматі «четвірки» та «трійки». Коли — скажімо, 16 вересня 2002 року — на сходах Українського дому перед стотисячним мітингом промовляли й підписували радикальні антипрезидентські відозви лідери СПУ і «Нашої України», КПУ і БЮТ. Невдовзі зі зрозумілих причин убік відійшли комуністи. Але існувала «трійка», і здавалося, що саме в цій коалiції суперечностей не настільки багато, що розум — колективний та окремих лідерів — все ж підкаже оптимальний для бiльшості українських виборців варіант — єдиний кандидат на президентських виборах-2004. Утім не так сталося. Чи то погорда вiдіграла свою вирішальну роль, чи то було блискуче реалізовано одну з локальних схем «кризових менеджерів» із Банкової, чи то «два в одному», але Олександр Мороз знову став кандидатом у президенти. Як і в 1994-му та 1999-му, коли сивочолий ветеран трьох воєн за булаву набирав, відповідно, 13,33 і 11,29 відсотка голосів у перших турах, не виходячи навіть у фінал змагань.

Народний депутат-«нашоукраїнець» Юрій Кармазін запропонував створити парламентську слідчу комісію з приводу «замаху» на кандидата в президенти Віктора Януковича в Івано-Франківську. «Знущається», — подумали всі, хто знає про ту п'ятничну подію не з репортажів УТ-1, «Інтера» та «1+1». Але ж справді, не завадило б на офіційному, «усередненому» щодо політичних симпатій рівні дати відповідь: як трапилося, що здорового мужика, державного діяча під час робочого візиту в регіон ввели у «колаптоїдний стан»? Що саме його звалило з ніг — зрозуміло й так: уповільнена телекартинка виявила один-єдиний предмет, зовсім не гострий і не такий уже й твердий — яйце куряче, сорт невідомий. І влучив цей ганебний снаряд не в голову, а трохи нижче грудей Прем'єр-міністра з правого боку.

Якщо попередні місяці були своєрідною «розминкою», то період від 60 днів до дати виборів і ближче можна назвати початком загострення різноманітних процесів, пов'язаних із проведенням в Україні «великих перегонів». З фактів порушення на виборах і Конституції, й іншого законодавства можна було б складати багатотомники. Але оскільки наше суспільство за останні роки призвичаїлося навіть до кричущих виявів антидемократичного «безпредєлу» і все це діється в умовах не стерильної правової держави, а реальної замурзаної України, де, до того ж, усі зайняті в доленосних колізіях, ідучи назустріч 31 жовтня, то вгору глянути особливо й ніколи. І перекоси виборчої кампанії, хоч би якими вони були, сприймаються як даність, котрої нібито ну ніяк не уникнути. Такі вже «умови воєнного часу».
Прояви національної виборчої специфіки-2004 явно відмінні від особливостей попередніх електоральних кампаній — різноманітніші, грубіші, серйозніші, однак ідуть «по наростаючій», тому здаються банальними й очікуваними. І лише якась Ханне Северінсен може адекватно цивілізованим стандартам оцінити застосування в Україні владного адмінресурсу та «довгограючих» політтехнологічних комбінацій, ігнорування відповідними контролюючими установами багатьох норм законодавства та інформаційну блокаду опозиції, неспроможність цієї опозиції добитися сатисфакції через суд. У нас же — вибори, від яких так багато залежить.

Відтоді, як на столичному ринку «Троєщина» пролунали вибухи, минуло більше тижня. За цей час подія набула відверто політичного забарвлення: влада з підконтрольними їй силовиками намагається прив'язати до вибухів нібито членів Української народної партії та працівника «5-го» каналу. Iз цією метою у бойову стійку сумирно стали всі засоби агітації. І це лише початок. Адже невдовзі справу мають передати до суду, і там, без сумніву, з'являться потрібні «картинки» та зізнання.

Сьогодні, за офіційним розкладом Центрвиборчкому, закінчується період реєстрації кандидатів у президенти, який тривав місяць і два дні — з 4 липня. Хоч як частина політичної тусовки очікувала несподіваного повороту у вигляді появи в коридорах ЦВК гінців із реєстраційними документами від «двічі гаранта», Леонід Данилович Кучма серед бажаючих поборотися за булаву-2004 не засвітився. Утім і без нього кількість охочих побила національний рекорд: число зареєстрованих кандидатів — 26 (на виборах 1991 року їх було 6, у 1994-му — 7, у 1999-му — 13).

Дарма про політтехнологів не складають анекдотів. Це ж який грунт для гумористично-сатиричної фантазії! Мабуть, за показником жадоби до визискування вони розділили б з адвокатами почесне друге місце. А вже скільки чудних сюжетів про мандрівних «інженерів виборчих кампаній» можна навигадувати... Втім, наблизившись до цього середовища, можна дізнатися про вже готові до переказування реальні «веселі історії в журналі «Єралаш». Приміром, така: група московських піар-варягів «узяла на пушку» довірливих «донецьких», продавши штабістам Януковича нібито секретний план дій «Нашої України», спрямований на компрометацію головного кандидата від влади. Продала дорого, а довірливі сподвижники Прем'єр-міністра, розкриваючи гаманець передвиборчого «общака», навіть не замислилися над справжністю цього документа. Лише пізніше з'ясувалося, що «гастролери» «впарили» довірливим клієнтам «ляльку» — просто взяли припалу пилом аналітичну записку з давніх російських виборів, приблизний зміст якої — що Зюганов збирається протиставити Путіну, замінили прізвища й контекст, та й по всьому. Раз є план дiй — потрiбен план протидiй. Його так само легко «змайстрували» метикуватi заїжджi пiарники. Звичайно, також не задарма. А в «Нашій Україні» довго сміялися, довідавшись про існування якогось чіткого плану компрометації Януковича. І потирали руки — мовляв, ще кілька таких «кидаловів» — і виборча кампанія Януковича з'їсть ті 10 мільйонів, якими обіцяв обмежити її кошторис начштаб Тигіпко.