Після минулорічного зернового скандалу — глобальних «пошуків» продовольчого зерна у виконанні Генеральної прокуратури, що супроводжувалися капітальною атакою на «клятих експортерів», — майже рік Кабінет Міністрів і зернові торговці жили душа в душу. Принаймні робили вигляд, що все в повному ажурі. Урядовці люб'язно вислуховували трейдерів і обіцяли допомогти усім, чим зможуть, а ті у відповідь запевняли журналістів, що все спокійно у Данському королівстві і брак якихось там 3-4 мільйонів тонн продовольчого зерна (семимісячної потреби країни) — справжня дрібниця. А щоб взаємна любов не залишалася любов'ю на словах, восени минулого року її оформили на папері у вигляді меморандуму. Згідно з цим документом, зерноторгові компанії обіцяли завезти в країну достатню кількість продовольства, а урядовці в особі віце-прем'єра Івана Кириленка — створити режим максимального сприяння імпортним операціям. Але насправді під час підписання кожна зі сторін тримала свою дулю в кишені.

Згадуючи продовольчу кризу минулого року, завбачливі люди знову запасаються провіантом. «Казала продавщиця, беріть макарони, бо можуть подорожчати», — поділилася у неділю останньою інформацією «з надійних джерел» моя тітка. Проте аграрний віце-прем'єр-міністр Іван Кириленко категорично відкидає можливість нового цінового буму. За його словами, Україна має достатні запаси продовольчого зерна, щоб дочекатися нового врожаю без травнево-червневих коливань на зерново-борошняному ринку. Він каже, що стабільність гарантують достатні запаси пшениці і жита в країні та досить високі ціни, які спонукають трейдерів якомога швидше продати імпортоване зерно. Так, станом на 1 квітня, в державі було 1,864 мільйона тонн пшениці і 124 тисячі тонн жита — понад 4-місячний запас. Тож до жнив його має вистачити, як-то кажуть, «тютілька в тютільку».

Єдине, на що гріх скаржитися більшості селян нинішньої весни, так це на зимову погоду. Одначе вона була милосердною не лише до озимини (станом на 1 квітня загинуло всього 158,5 тисячі гектарів або 2,8 відсотка від загальної площі посіяного), а й до шкідників і хвороб. «Перезимувало все», — констатував, відповідаючи на запитання журналістів, міністр аграрної політики Віктор Слаута. За нинішнього скрутного року, коли господарства стягуються з останніх сил, щоб хоч якось обсіятися, і доводиться економити на всьому, саме дорогі імпортні протруювачі є «забутою» статтею видатків. Проте не тільки вони. Сільгосппідприємствам катастрофічно бракує обігових коштів і застави, під яку можна взяти у банку кредит. Тому повністю підготовленими в поле складно виходити навіть найбільш сильним господарствам: аби вкластися в терміни, вони працюють на найнятій техніці, а керівники заставляють кредиторам не лише майбутній урожай, а й власні хати, щоб дотягти до жнив і бути з рятівним хлібом.

Якщо раніше голові Адміністрації Президента Володимиру Литвину дорікали тим, що з нього поганий публічний політик, то сьогодні Литвин як Голова Верховної Ради еволюціонував до стану невиправного політичного романтика. Причому досить публічного і з європейськими поглядами на світ. Принаймні таке враження склалося особисто у мене після його виступу і заяв на позавчорашній зустрічі з журналістами центральних і регіональних ЗМІ у Пущі-Озерній під Києвом. Так, наче спікеру набридло плести інтриги (чи боротися з чужими інтригами?) в кулуарах і він вирішив додати досі підкилимному процесу публічності.

2004-й — рік продовження аграрних реформ. Про це наголошував віце-прем'єр Іван Кириленко, вітаючи журналістів з Новим роком, про це повторюють Прем'єр Віктор Янукович і новий міністр агрополітики Віктор Слаута. Головне реформаційне завдання, над яким сьогодні працює Кабінет Міністрів, — підготуватися до продажу земель сільськогосподарського призначення з 1 січня 2005 року, оскільки саме в цей день припиняє діяти мораторій, встановлений чинним Земельним кодексом. Якщо офіційну мову київських чиновників пояснити звичайними словами, то «підготуватися» в їхньому розумінні означає прийняти максимально можливу кількість земельних законів, з десяток проектів яких розробив Держкомзем, і не дозволити депутатам проголосувати за заборону на торгівлю угіддями на довший термін.

Генеральна прокуратура несподівано поставила крапку у зерновому скандалі, знявши з аграрного екс-віце-прем'єра всі обвинувачення. Сенсаційне повідомлення прес-служби, яке позавчора надвечір з'явилося на сайті ГП, вкладається в одне речення: «За результатами розслідування кримінальної справи стосовно колишнього віце-прем'єр-міністра України Леоніда Козаченка Генеральною прокуратурою України 19 березня цього року прийнято рішення про закриття кримінальної справи на підставі статті 6 пункту 2 Кримінально-процесуального кодексу України (за відсутністю складу злочину)». От і все — жодних пояснень.

Віце-спікер Державної Думи Володимир Жириновський, безперечно, є найодіознішим політиком Росії. «Без нього у Росії було б нудно», — сказала якось, характеризуючи Володимира Вольфовича, моя колега з «5 каналу» Аня Гороженко, і я погодилася з нею на всі сто. Щоб зовсім не занудьгувати у передвиборчій Москві з передбачуваними виборами, Володимиром Путіним, начищеним політтехнологами до стану ідеального лиску, і знекровленою та непопулярною опозицією, ми вирішили податися в гості до Жириновського, у Держдуму.

Переконлива перемога Володимира Путіна у президентських виборах, попри шквал критики з уст непопулярної нині в Росії опозиції, для переважної більшості росіян означає стабільність і продовження того, що путінська пропаганда називає побудовою сильної держави. Завдяки виплаченим за рахунок високих світових цін на нафту зарплатам і пенсіям тут здебільшого перестали цікавитися великою політикою і вибирати із двох лих менше, а задовольняються тим, що мають. В умах виборців Путін залишається президентом надії, керівником, який з часом налагодить життя. Чи здатен Володимир Володимирович виправдати ці суспільні сподівання, чого чекати від переобрання Путіна Україні, хто i за яких умов у майбутньому зможе скласти альтернативу нинішньому прагматичному, проте аж ніяк не демократичному курсу Кремля — про це наша розмова із В'ячеславом Ігруновим, колишнім депутатом, який у минулій Державнiй Думі Росії був заступником голови комiтету у справах СНД.

У Росії новий-старий президент. За попереднім підрахунком, Володимир Путін отримав 71,2 відсотка голосів. Як учора не без задоволення підкреслив на прес-конференції в Москві голова Центрвиборчкому Олександр Вєшняков, таким чином Путіна підтримала майже половина виборців Росії — приблизно 49 мільйонів осіб. Цей високий результат народної довіри цілком порівнянний із досягненнями легендарного білоруського «бацьки» Лукашенка і азербайджанського лідера Алієва-молодшого. Проте сам процес у Росії проходив значно спокійніше і походив на вміло зрежисований референдум, де завдяки правильно вибраним політ-технологіям усі «за». Інтригу в день голосування вніс тільки незапланований вогонь під стінами Кремля: о 21.20 тут запалав і згорів до тла центральний Манеж, пам’ятка архітектури початку ХІХ сторіччя, забравши життя двох вогнеборців. «Заспокоюючи», на прохання журналістів, громадськість, голова ЦВК не виключив, що збіг виборів і пожежі може виявитися невипадковим.

Якщо батьківщина Тараса Шевченка — село Моринці Звенигородського району Черкаської області — це і є серце України, то країну з таким серцем стає ще більше шкода, ніж ту, кріпацьку, змальовану у віршах Тараса. Не святом, а скорботою віє від недавнiх відвідин Шевченкового краю, що відбулися в рамках святкувань до 190-річчя від дня народження Великого Кобзаря. З надією висловити наболіле тамтешній люд чекав гостей із Києва — Президента, який проміняв Черкащину на «теплі краї», і Голову Верховної Ради Володимира Литвина, — щоб ті вислухали їхні біди. Не дочекався. Високі гості, ті, які доїхали (як, приміром, голова Черкаської облдержадміністрації Вадим Льошенко), проводили урочистості начебто для «галочки» — клали квіти, слухали концерти і, уникаючи публічних розмов, від'їжджали «восвоясі». Про досі непрокладений газ (труби, он, за Будищами, а на доведення «блакитного палива» до дворів грошей немає), недобудовану в Моринцях школу і «кущову» лікарню, яку планують закрити (хоч вона обслуговує 5 сіл) у Шевченковому, орендарів, що не платять за землю, безпросвітну бідність і повальне безробіття ніхто не захотів і слухати — хіба що група опозиційних народних депутатів, які прибули в ці краї разом із Віктором Ющенком.