Видатний мікробіолог та епідеміолог Данило Заболотний (1866—1929) багато що зробив уперше. Він організував першу в Росії кафедру бактеріології у 1898 році, будучи професором Жіночого медичного інституту в Петербурзі. Він створив 1920 року першу у світі кафедру епідеміології, працюючи ректором Одеського медичного інституту. Він заснував 1928 року Інститут мікробіології та епідеміології в Києві, перебуваючи в той час на посаді президента Всеукраїнської Академії наук України. Саме Данило Заболотний написав перший підручник з епідеміології, і саме він уперше організував протичумні лабораторії, а з початком Першої світової війни організував протиепідемічне забезпечення військ. Також Данило Заболотний ініціював створення Вінницького медінституту та опублікував понад дві сотні праць, присвячених таким небезпечним інфекційним хворобам, як чума, холера і сифіліс. І хоча всі наукові здобутки давалися йому нелегко, оскільки постійно доводилося ризикувати власним здоров'ям, він завжди казав своїм учням: «Любіть правду і науку». А ще навіть у найскладніших обставинах життя Заболотного ніколи не полишало почуття гумору, тож, їдучи в далекі краї у складі експедицій для боротьби з чумою, він жартома називав себе «чумогоном».

Сьогодні — професійний день українських правоохоронців. А напередодні цього свята «УМ» завітала в один із найбільш закритих для стороннього ока вищих навчальних закладів — Навчально-науковий інститут підготовки слідчих і криміналістів Київського національного університету внутрішніх справ. Цей інститут, створений за наказом МВС України 2002 року, є правонаступником аналогічного факультету, заснованого 1985 року на базі вищих курсів МВС СРСР. За понад 20 років існування цей навчальний заклад підготував понад три тисячі слідчих та експертів-криміналістів для України й усього колишнього СРСР.
Коли я запитала курсанток інституту, чому вони вирішили вступати саме сюди, то дівчата почали з юнацьким запалом розповідати, що люблять свою роботу за те, що вона — цікава. Хоча, ясна річ, робота не з простих — огляд місця злочину, експертиза почерку, підроблених документів, експертиза слідів крові, відбитків пальців, дослідження холодної та вогнепальної зброї тощо. «Коли ми вперше заходили в морг, то мені було моторошно. Але потім страху вже не було. Бо я дивлюся на труп лише як на об'єкт дослідження. Так було і під час виїзду з приводу суїциду, коли повісився чоловік», — каже 20-річна курсантка третього курсу Навчально-наукового інституту підготовки слідчих і криміналістів Київського національного університету внутрішніх справ Тетяна Ігнатова.

Ярослав Церковняк — представник золотої української молоді у класичному значенні цього слова. Освічений, інтелігентний, талановитий, він власною працею і цілеспрямованістю досяг усього, про що мільйони його ровесників в Україні можуть лише мріяти. Не маючи батьків-олігархів, він зумів здобути найпрестижнішу у світі освіту. Спочатку його прийняв на навчання університет Британської Колумбії в Канаді, а потім за результатами тестів його було запрошено в аспірантуру шести (!) найкращих університетів США, серед яких він обрав Гарвардський. Кілька місяців тому Ярослав став молодшим професором фізичного факультету Каліфорнійського університету, де створюватиме власну наукову групу. Середній вік людей, які отримують у США таку посаду, — 35 років. Ярослав Церковняк став професором у 26. Проте гранти, нагороди і дипломи не змінили молодого вченого. На моє запитання: «Скільки у вас наукових статтей?» він відповів: «Не знаю, я їх не рахував». А про свою родину Ярослав каже: «Я зі звичайної української сім'ї. Я б сказав, що я зі сплюндрованої сім'ї. Сім'ї, яка, можливо, в нормальній країні була б елітною, але в СРСР була повністю зруйнована і сплюндрована. Половина моїх предків була репресована за комуністичних часів, зокрема дідусь, який був священиком».
Нещодавно Ярослав приїздив до Києва — на 60-річчя свого батька. Незважаючи на величезну зайнятість, молодший професор Каліфорнійського університету знайшов час, щоб розповісти читачам «УМ» про свій науковий шлях. Роки життя на Заході сформували в Ярославові Церковняку не просто щиру, а вже по-своєму аристократичну відкритість. А ще — не девальвували його патріотизм. Він каже, що був і залишається українцем. І, дивлячись на нього, здається, що все в Україні могло б бути інакше, якби кожен вірив у себе і свою справу так, як він.

У жовтні в Києві відбулася перша Східноєвропейська конференція телекомунікацій та інформаційних технологій. Вона зібрала провідних фахівців інформаційно-комунікаційної галузі з України, Литви, Польщі, Латвії, Естонії та інших європейських країн. На професійному рівні обговорювалися проблеми ринку інформаційно-комунікаційних технологій.

Цього року у США померла Ліліана Гертруда Аспланд — остання з пасажирів, яким удалося врятуватися після катастрофи «Титаніка» в 1912 році. Тоді Ліліані було 5 років, а померла вона вже в поважному 99-річному віці. Найстаршою ж людиною планети, чий рекорд досі так ніхто і не побив, була мешканка Франції Жоан Клемент (1875—1997). Ім'я цієї сивочолої жінки ще за її життя було занесено до книги рекордів Гіннесса — вона виступала в номінації найстаршої у світі людини.
Протягом останнього сторіччя тривалість людського життя подвоїлася, проте і дотепер понад столітній вік людини — радше виняток, ніж правило. Рокфеллер, наприклад, дуже хотів дожити до свого століття, але омріяний ювілей так і не відсвяткував. Та, незважаючи на всі невдачі, люди продовжують сподіватися, що в майбутньому десь так 125-й день народження буде цілком звичайним святом. Адже тепер, коли людина навчилася досягати всіх можливих земних благ, так хочеться подолати останню перешкоду — вік. І особисто для себе зупинити час.

У вересні виповнилося 205 років з дня народження видатного математика Михайла Остроградського (1801-1862). Ніби й дата, але не така вже й кругла... Щиро кажучи, писати про це ми не збиралися. І ось раптом - інформаційний привід. Пограбування. Серед глухої ночі. Кого, запитаєте, пограбували? Кімнату-музей Михайла Остроградського в Хорішківській середній школі ім. М. Остроградського на Полтавщині.

Львів гучно відсвяткував своє 750-річчя. Оперні зірки, естрадні співаки, актори представили це місто на сцені Львівської опери на найвищому рівні. Проте «за кулісами» залишилися інші львів’яни — не такі публічні, але не менш ініціативні і сміливі у своїх галузях. У даному випадку йдеться про науковців. Кілька років тому вони спробували довести, що Львів — це не лише політичний, духовний і культурний центр, а й науковий осередок. І взялися за видання найпрестижнішого у світі науково-популярного журналу Scientific American.
Цей журнал, заснований у США 1845 року, має понад 150-літню історію і вважається «настільним» виданням будь-якого науковця чи університетського викладача. У десяти провідних країнах світу вже протягом багатьох років виходять друком національні версії Scientific American. На сьогодні журнал має щомісячний тираж понад мільйон примірників у всьому світі. Автори видання — провідні науковці Європи, США, Китаю та інших країн. Чимало з них згодом ставали Нобелівськими лауреатами. «Шосте чуття» на потенційних «зірок» науки ніколи не підводило редакторський колектив Scientific American. Проблеми СНІДу і хвороби Альцгеймера вперше були порушені саме на сторінках цього журналу.
До речі, сьогодні в Росії також виходить національна версія згаданого журналу. Кажуть, президент Володимир Путін особисто дав розпорядження виділити гроші на видання журналу, коли дізнався, що «Світ науки» виходить навіть... в Україні — у Львові. Тепер, щоправда, вже не виходить, а «виходив». З елітним глянцевим науково-популярним журналом в нашій державі таки не склалося. Хоча група львівських ентузіастів вклала в це чимало сил, грошей і, як зазвичай буває у таких непростих справах, нервів. «Закупівля авторських прав на видання журналу коштувала нам спочатку 10, потім 20 тисяч доларів на рік. «Світ науки» виходив з 1998 до 2003 року. Фактично я видавав його власним коштом», — визнає директор львівського видавництва «Наутілус», доцент Львівського національного медичного університету ім. Д. Галицького Олександр ЗАВАДКА. За його словами, видання журналу для нього було своєрідним «донкіхотством». Проте «науково-популярний» бізнес в Україні виявився катастрофічно збитковим.

Провідною бібліотечною установою України є Національна бібліотека ім. Вернадського. В ній зберігається близько 13,5 млн. одиниць літератури і працює понад тисячу працівників. Будівля бібліотеки налічує 27 «наземних» і 4 підземних поверхи. У фондах бібліотеки зберігаються, зокрема, і такі рідкісні рукописи та стародруки, яких немає ніде у світі. Крім того, у жодній бібліотеці України немає такого повного газетного фонду. У бібліотеці ім. Вернадського зібрано майже всі газети з часу їх появи в Україні. Також у ній зберігається найбільша в Україні колекція зарубіжної літератури, архівний фонд НАН України, дисертаційний фонд. Напередодні Всеукраїнського дня бібліотек ми попросили директора Національної бібліотеки ім. Вернадського Олексія ОНИЩЕНКА про коротке бліц-інтерв'ю.

Уранці о 7.20 Людмила Миколаївна Засєдка виходить зі свого дому на Теремках, щоб їхати в іншу частину Києва — до Технічного ліцею Національного технічного університету України «КПІ» на Солом'янці, де вона викладає фізику. В ліцеї — після чотирьох пар уроків, консультацій, додаткових занять — вона затримується до 18-ї. А повернувшись додому, часто засиджується до десятої вечора, перевіряючи самостійні роботи учнів. «За плечима» Людмили Миколаївни — чверть століття педагогічної праці. Колишні учні часто телефонують своїй улюбленій вчительці, повідомляють про свої успіхи, весілля, народження дітей... Чимало її колишніх «підопічних» уже самі водять дітей до школи. Доля «розкидала» учнів Людмили Миколаївни по всьому світу — хтось у Росії, інші — в Європі чи США. Колишні переможці численних олімпіад, сьогодні вони кандидати наук, керівники найрізноманітніших проектів, директори фірм. А Людмила Миколаївна так і залишилася звичайною шкільною вчителькою, кар'єрою якої стали «її» діти. Ні, не власні, для яких ніколи не вистачало часу, а 6-А, 7-Б, 8-В, 9-Б, 10-А, 11-В... І так уже 25 років поспіль.

Нещодавно у видавничому домі «Академперіодика» вийшла науково-популярна книга «Про хіміків», написана цікавою, доступною мовою. Саме такої літератури бракує школярам, студентам і всім тим, хто хоче почитати щось пізнавальне. Ось тільки у книжкових магазинах вона не продається, бо «Академперіодика» підпорядкована НАНУ і продавати книги не має права, а може їх лише безплатно розповсюджувати в наукових структурах. Усе це давня бюрократично-законодавча проблема, але сьогодні йдеться не про неї. А про хімію. Ось, наприклад, чи знаєте ви, що почуття закоханості — це хімічний процес? А науковці довели, що виникнення закоханості пов'язане з низкою хімічних процесів, якi відбуваються в людському організмі. Затуманений закоханий погляд, з точки зору сучасної біохімії, — це не що інше, як стан наркотичного сп'яніння внаслідок посиленого вироблення амфетамінів і їх впливу на нервові центри в корі головного мозку. «Амфетаміни — це молекули особливих хімічних речовин-гормонів. При надлишку амфетамінів порушується нормальне функціонування мозку і настає сильне сп'яніння, яке називають «божевільним коханням». Закоханість також спричинює підвищення концентрації іншого типу гормональних молекул — адреналіну», — говорить автор вищезгаданої книги, член-кореспондент НАН України, заступник директора Інституту біоорганічної хімії і нафтохімії НАН України Григорій КОВТУН. За його словами, наявність таких позитивних хімічних реакцій пояснює, чому закохані відрізняються невичерпною енергією і навіть рідше хворіють на застуду чи грип. Утім науковці не заперечують вплив «людського фактора» у взаєминах двох людей — вони просто констатують той факт, що хімія і життя переплетені значно тісніше, ніж нам здається. Як-то кажуть, якщо ви не цікавитеся хімією, то це ще не означає, що вона не цікавиться вами.