Про існування на Поділлі унікального язичницького скельного храму, спорудження якого датується приблизно II ст. нашої ери, відомо далеко за межами країни (його вважають одним із головних об'єктів Національного історико-культурного заповідника «Буша»). Однак мине всього кілька років, і регіон, вочевидь, привертатиме увагу ще однією рідкісною для сьогодення спорудою — новим святилищем, зведеним відповідно до сучасних стандартів і покликаним задовольнити потреби вірних релігійної конфесії, яка повернулася майже з небуття — з дохристиянських часів.

На позачергову сесію Вінницької обласної ради, яка в екстреному порядку зібралась у понеділок, було винесено тільки одне питання: про суспільну і соціально-економічну ситуацію в області у зв'язку з можливою заміною «губернатора». Депутатів поінформували, що в п'ятницю чинного керівника виконавчої влади області Олександра Домбровського викликав віце-прем'єр Роман Безсмертний і запропонував написати заяву про звільнення з посади. Мотивувалося це нібито необхідністю ротації. Натомість Домбровському було запропоновано «відкупне» у вигляді посади заступника одного з міністрів.

Упродовж останніх років жоден із вінницьких художників не творив у таких умовах надсекретності, як Михайло Бабій, — за постійно замкнутими дверима майстерні, де спеціально почеплена щільна завіса до часу надійно ховала від гостей майбутній витвір фантазії. По-перше, про всяк випадок автор убезпечував себе від небажаних запозичень, адже крадіжки ідей — не таке вже й рідкісне явище у мистецькому середовищі. По-друге, покров таємничості дозволяв підготувати для глядачів несподіванку, яка мала підсилити естетичний ефект від побаченого.

Про таку погоду на початку копання буряків та про таку якість сировини, як у році нинішньому, цукровиробникам нашої кліматичної зони доводиться переважно мріяти. Відсутність дощів дозволяє безперешкодно і безперервно працювати техніці, яка не грузне в розгаслій чорноземній багнюці, а сухі теплі дні дозволили коренеплодам сягнути дуже високого рівня цукристості — він у деяких господарствах «зашкалює» за 17 відсотків (для порівняння можна сказати, що торік цукристість була в середньому на 2,5 відсотка нижчою).
З 20 цукрових заводів Вінниччини (цей регіон віддавна лідирує в галузі), які оголосили про роботу в нинішньому сезоні, з початком вересня 19 запустили технологічні лінії, один цей процес трішки відстрочив. Звісно, не обходиться і без певних мінусів: затвердлий, пересушений грунт частіше ламає агрегати, «не хоче» відпускати корені, через що частина урожаю залишається в землі, зменшується термін їхнього зберігання. Але вже зараз прогнозується, що галузь вийде на торішню цифру валового випуску цукру.

Вочевидь слова цього митця не можна вважати забутими. Коли заходить мова про письменників першої половини минулого століття, життя і творчість яких щонайтісніше пов'язані з Поділлям і, зокрема, з Вінницею, його ім'я обов'язково потрапляє до когорти серед перших, а добірки віршів неодмінно включають у місцеві антології. Це закономірно: до встановлення більшовицької влади він був чи не єдиним професійним літератором у невеликому губернському центрі, на тривалий період залишав службу і творив, перебиваючись мізерними гонорарами.
Водночас не можна стверджувати, що він по-справжньому присутній у культурній пам'яті міста над Південним Бугом, бо тими черговими згадками та добірками усе й закінчується. Немає ні спроби встановити меморіальну дошку на тому місці, де стояв будинок поета, ні бодай ініціативи випустити його вибрані твори — через шістдесят років після видання останньої книжки. В головній бібліотеці області можна знайти єдину збірку Тарноградського, та й то — ксерокопію. А хто хоче почитати більше — нехай їде до столиці...

Криваві з'ясування стосунків між найближчими родичами — не така вже й дивина для правоохоронців. Вони трапляються то через взаємні майнові претензії, то після спільних чаркувань і подальших п'яних бійок. Однак трагедія, що розігралася в селі Четвертинівка Тростянецького району на Вінниччині, випадає із загального ряду через неординарні мотиви злочину. Як випливає з обставин справи, мати замовила вбивство власного сина тому, що він своєю поведінкою по-справжньому її «дістав»...

Півроку тому «УМ» писала про ідею встановити у Вінниці пам'ятник Помаранчевій революції. Ініціатором його створення виступив місцевий підприємець Роман Ларін, він же взявся бути замовником і головним спонсором проекту. Тоді ж за працю взявся відомий скульптор Володимир Смаровоз — до речі, один з активних учасників подій на київському Майдані. За задумом це мала бути динамічно спрямована вперед жіноча фігура, яка балансує на кулі (котра, додамо, дещо прямолінійно символізує помаранчевий плід), і вона мала височіти на місцевому майдані Незалежності — центрі «помаранчевих подій» у місті.

Застережусь відразу: не маю ані найменшого наміру робити якісь закиди щодо організації десятого фестивалю джазової музики, який, без сумніву, став для вінничан найяскравішою мистецькою подією першої половини вересня. (На сьогодні він — абсолютний довгожитель серед аналогічних заходів в Україні, хоч, напевно, фінансово і не найспроможніший. Коли в 1996 році перший фестиваль зібрав усього 75 слухачів, тільки найзухваліші оптимісти могли сподіватися, що через десяток років він переміститься до найкращої концертної зали «Плеяда», куди «всі стяги в гості будуть», перед входом нещасливці напитуватимуть зайве запрошення, концерти повністю транслюватиме державне телебачення, а сам «губернатор» сяде за рояль перед оркестром Олега Лундстрема.

Коли я знайомився з матеріалами цієї кримінальної справи, резонанс від якої сколихнув узимку Вінницю і до якої досі прикута увага городян, в пам'яті мимоволі спливав інший скоєний тут злочин, що кілька років тому прогримів на всю країну — викрадення «губернаторського» онука. Надто багато в них спільного: організаторами обох виявилися жінки, яких життя загнало у глухий кут, і вони істерично шукали виходу, схожими є і задіяні суми грошей, і наслідки для винуватців. Тепер, коли Апеляційний суд оголосив жорсткий вирок (жорсткіший навіть від того, на який орієнтував суддівську колегію прокурор), про справу можна розповісти детальніше, тому що в ній виразно проступила одна з істотних рис нашої доб

Вінницька обласна організація партії «Пора» оприлюднила звернення до Президента України з проханням перевірити діяльність колишнього секретаря Ради нацбезпеки Петра Порошенка на Вінниччині (в якої, до речі, останнім часом складається стійка репутація вотчини Петра Олексійовича).