Піонери літнього піару

Піонери літнього піару

Ще наприкінці весни журналістське середовище облетіла новина: одна нова, невелика, але горда й небідна партія шукає виходів у ЗМІ й пропонує «лицарям пера й мікрофона» співпрацю на дуже вигідних для них умовах. Причому про найману роботу у РПУ (а говориться саме про Республіканську партію України) не йдеться — достатньо лише якомога частіше розміщувати у своєму ефірі або на шпальтах згадки про політичне дітище екс-керівника «Нафтогазу» Юрія Бойка. Так вийшло, що саме «дуби» (така в РПУ емблема) першими розпочали агресивну передвиборчу піар-кампанію, і це — за десять місяців до самих виборів у ВР.

Чому я не хочу бути заслуженим

Чому я не хочу бути заслуженим

Нова влада продовжує бити рекорди. І там, де не треба було б, також. Зокрема, з нагоди 14-ї річниці незалежності Президент Ющенко підписав серію указів про відзначення державними нагородами та присвоєння звань заслужених працівників у різних галузях. Воно б і нічого. Якби не кілька «але».

Юрiй Луценко: Ім'я Віктора Медведчука вже фігурує в слідчих матеріалах МВС

Юрiй Луценко: Ім'я Віктора Медведчука вже фігурує в слідчих матеріалах МВС

В «УМ» переконані, що якби в Україні було з півсотні Юріїв Луценків, та призначити їх на різні міністерські посади, то майже не було б у державі проблем. Усі б вирішувалися наполегливо, натхненно й оперативно. Тепер уже колишній соціаліст (але вічний «командир Майдану») Луценко — явище справді унікальне в українській політиці. Людина-подія, людина-афоризм, а головне — людина слова. Сказав (часто — із застосуванням смачної лайки) — зробить. Основоположні цілі міністра внутрішніх справ — покарати винних, незалежно від кольору їхніх прапорів, повернути в Україну закон та довіру до правоохоронних органів. Відзначимо водночас, що на Президента Ющенка у своїх викладах Луценко посилається так само часто, як на букву закону. Бо безмежно вірить і в першого, і в другу.
Про те, що вже встиг пан Юрій зробити на посаді головного міліціонера за перші сім місяців і що планує найближчим та дальшим часом, ми говорили з ним понад дві години.

Принципові проти сервільних

Принципові проти сервільних

Серія інформаційних хвиль, здійнятих навколо моральності нової влади і названих скандалами, потроху вляглася. Відійшовши від історій «а ля Андрій Ющенко», у розпал «мертвого сезону» преса потроху аналізує їх наслідки та робить відповідні висновки. І щодо президентської команди, вимоги до якої дуже високі, і щодо стану ЗМІ в нових умовах. Думок багато, але спільний знаменник один: порівняно з минулим роком в Україні справді побільшало свободи слова. Чи вважати цю свободу всеохопною — питання, однак, зауважмо, зараз зусиллями медіа на скандали всеукраїнського масштабу перетворюються навіть ті явища й події, які за минулої влади залишалися б узагалі мало ким поміченими. І якщо під час минулої виборчої кампанії інтернет як засіб масової інформації почав відігравати дуже важливу роль, то тепер, у, здавалося б, «мирний час», значимiсть всесвітньої мережі видається ще вагомішою.
Такі реалії. Про них, а також про тенденції у царині ЗМІ, ми розмовляємо з Олегом Медведєвим — журналістом, піарником, політологом і політтехнологом, нині — головним редактором групи сайтів «Обозреватель». Свого часу він був редактором газети «Киевские ведомости», відтоді тісно співпрацює з Михайлом Бродським, що не заважало бути одним зі «штабістів» та іміджмейкерів кандидата в Президенти Віктора Ющенка. Зараз Олег — «штабіст» Юлії Тимошенко (схоже, вона таки піде на вибори-2006 окремо). Медведєв, уродженець Луганщини, залишається затятим українофілом (останній його здобуток — україномовна версія «Оглядача»). А в планах — не лише експертна й «інформаційно-політична» робота в парламентській виборчій кампанії. За словами Олега, пан Бродський хоче повернути «Киевские ведомости», несправедливо забрані свого часом паном Суркісом. Але це вже таке...

Сергій Іванов: Саме Севастополь має стати об'єднуючою ланкою між українським та російським народами

Сергій Іванов: Саме Севастополь має стати об'єднуючою ланкою між українським та російським народами

У Севастополі ще пам'ятають, як на зорі незалежності України сюди — до міста російських моряків — з метою залякування приїздив Степан Хмара на чолі загону бойовиків УНСО. Другий етап української революції переміг у 2004 році, і севастопольці вже було стали в бойову стійку, аби «відбити напад» нового, тепер цілком легітимного представника «націоналістичної влади з Києва». Відтак призначення Президентом Ющенком на цей непростий регіон росіянина, та ще й із прізвищем Іванов (подвiйного тезки мiнiстра оборони Росiї), мабуть, було оптимальним варіантом у сенсі компромісу.
Сергій Іванов — колишній кримський міліціонер — за дві депутатські каденції змінив чимало провладних фракцій, але навесні 2004-го обрав фактично проющенківську групу «Центр» і під час помаранчевої революції голосував в унісон із «Нашою Україною». Виразом обличчя й зачіскою цей невисокий генерал міліції трохи схожий на «бойовика» Брюса Уїлліса, однак у спілкуванні виявляється досить м'якою й обережною людиною. Очевидно, і в керуванні Севастополем також. Такий ось штрих: Сергій Анатолійович запрошує кореспондентів «УМ» у гості — покупатися в морі, доки тепле, але застерігає від уживання в Севастополі української мови — мовляв, не зрозуміють. Що ж, його завдання — не допустити дестабілізації в місті уже не тільки російської слави, на власному прикладі довести, що Віктор Ющенко і взагалі нова влада — не такі страшні, як їх малює російська пропаганда.
Про те, як пану Іванову ведеться у місті базування Чорноморського флоту Росії, про його наміри й успіхи — в ексклюзивному інтерв'ю «Україні молодій». Відбулася наша розмова, до речі, у кулуарах з'їзду «Народного союзу «Наша Україна». Севастопольський голова минулої суботи приїздив до Києва як делегат форуму НСНУ, аби звіритися з «лінією партії».

Немов весілля без баяну, немає партії Ющенка без Майдану

Немов весілля без баяну, немає партії Ющенка без Майдану

Після установчого з'їзду «Народного союзу «Наша Україна» у «спортзалі» (так почесний голова цієї політичної сили Віктор Ющенко мимохiть назвав Палац спорту), де про Майдан нагадувало хіба що тривале скандування «Ю-щен-ко!» та засилля помаранчевої символіки, від першого офіційного зібрання новітньої партії влади «УМ» нічого хорошого не очікувала. Хіба що екзотики, адже на з'їздах КПРС нам побувати не вдалося через об'єктивні причини (див. назву газети), а НСНУ на лаври номенклатурного монстра явно претендує. Але, як виявилося, не так уже все й погано. Може, недаремно деякі далекі від номенклатури неофіти партії так гаряче переконували нас у тому, що більшість партійців у «Народному союзі» не тільки чудово розуміють усі його недоліки, а й сповнені рішучості їх побороти? Принаймні перший з'їзд НСНУ не лише яскраво висвітлив усі наявні в «партії влади» проблеми, а й став таким собі кроком у минуле: на Майдан.

Леви і левиця

Леви і левиця

Переважна більшість українців позитивно оцінює діяльність Прем'єр-міністра Юлії Тимошенко і не хоче її відставки. Про це свідчать результати опитування, проведеного «Українським демократичним колом» на замовлення Інституту політики (де керівник — віце-прем'єр-міністр Микола Томенко).
На питання «Як би ви поставилися до того, якби відставка Тимошенко дійсно відбулася?» 44% опитаних відповіли негативно. Позитивно до цього поставилися б 28% опитаних, вагалися з відповіддю 28%.
Загалом, найвищий рейтинг довіри серед вітчизняних політиків на кінець червня мають Президент Ющенко і Прем'єр Тимошенко. Повністю їм довіряють, відповідно, 50% і 52% опитаних. Про це свідчать результати всеукраїнського соціологічного опитування, проведеного у червні Київським міжнародним інститутом спільно з кафедрою Національного університету «Києво-Могилянська академія». Тобто Юля навіть попереду.
Її в нас нині справді дуже люблять. У Харцизьку місцеві пекарі он навіть випекли першу партію короваїв, на яких зображено обличчя пані Прем'єра. Обідок на ньому називають «Юлиною косою», а коштує таке диво якихось 10 гривень.
Скільки коштує Україні кампанія з дискредитації глави уряду, її економічні й політичні прорахунки та участь у «бойових діях» на свій захист, можна лише здогадуватися.

Доля провокатора-2

Доля провокатора-2

«...І хлопець хоть куди козак, / Удавсь на всеє зле проворний, / Завзятійший од всіх бурлак», — писав свого часу Котляревський про одного відомого козарлюгу. Інший Козак — той, що Роман Миколайович, — «на всеє проворним» виявився на зовсім іншому й значно коротшому історичному відрізку — під час президентських виборів-2004. Калібр цієї політичної постаті настільки незначний, що, можливо, до розбору польотів Козака повертатися було б і не варто. Та є кілька «але». Підлість і ницість не лише не є покараними, а й далі нахабніють.
По-перше, хоч би хто й що казав, а зло таки має бути засуджене, принаймні морально. По-друге, телевізійний провокатор, який чотири місяці поспіль виконував на блакитних екранах спецзавдання тодішнього режиму із поливання чорним піаром Віктора Ющенка, як виявилося, зараз працює в уряді цього самого Ющенка. Саме «Україна молода» першою зі ЗМІ відзначила той факт, що пан Козак пригрівся у Міністерстві охорони навколишнього природного середовища на посаді заступника начальника Держінспекції з контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. По-третє, іти з посади «високоморальний націоналіст» не бажає, а у відповідь на публікацію в нашій газеті подав до Шевченківського районного суду м. Києва позов, вимагаючи від «України молодої» відшкодування моральних і немайнових збитків у сумі 1000000 грн. (один мільйон гривень).
Що ж, будемо розбиратися. І з тим, чи закінчилися в пана Козака зароблені на виборах гроші, і з обсягами його виборчих фондів, і чи не є така піар-акція початком участі Романа Миколайовича вже в наступних виборах, і, головне, що він собі думає про мораль та совість.

Картина, яку малюємо МИ

Картина, яку малюємо МИ

Днями журналісти «УМ» на чолі з редактором взяли участь у створенні картини, яка претендує на потрапляння до Книги Гіннесса. За ініціативою народного художника з Вінниччини кожен бажаючий, хто симпатизує помаранчевому Майдану, може долучитися до його відтворення своїм мазком фарби. Нас багато, і це може бути рекорд...