Людей, котрі рiк у рік протягом тривалого часу зберігають вірність одному періодичному виданню, мені доводилося зустрічати немало. Але після відрядження до Немирова повертався з переконанням: мати таких читачів, про яких йтиметься нижче, було б за щастя журналістам будь-якої газети. І тому про них хочеться розповісти більше.

Два місяці знадобилося співробітникам відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми та незаконною міграцією, УМВС у Вінницькій області, щоб довести цю розробку до кінця. Їхню увагу привернуло загалом невинне оголошення в iнтернеті: невідомий чоловік пропонував на продаж відеопродукцію. З ним зв'язались електронною поштою, зав'язалось листування, але торговець не поспішав виходити на прямий контакт. Врешті оперативна гра принесла результат — він погодився на зустріч і дав номер свого мобільного телефону.

І результати виборів, і перша сесія обласної ради переконливо показали, що на Вінниччині продовжує впевнено тримати кермо регіональна еліта, яка сформувалася в надрах НДП у пору «губернаторства» Анатолія Матвієнка. Звісно, до сьогодні хтось зійшов із дистанції, хтось пересів на лаву запасних, а дехто взагалі перебіг до команди суперників. Але найсильніші залишились, і тут уже не грає ролі, з якою політичною хвилею вони пройшли до обласного «парламенту»: голова облдержадміністрації Олександр Домбровський очолював першу п'ятірку «Нашої України», його перший заступник Григорій Заболотний був у списку соціалістів, а тепер уже колишній голова облради Юрій Іванов — у списку Народної партії Литвина.

За жанровими ознаками новий роман Марини і Сергія Дяченків «Дика енергія. Лана» (грандіозна презентація його відбувалась у п'ятницю, 14 квітня, в рамках цьогорічного «Єврокону») чогось принципово нового не пропонує. Письменники використовують естетичну модель під назвою «антиутопія», добре відому і багаторазово випробувану як у фантастичних, так і в політичних романах, причому нерідко обидва різновиди між собою тісно переплітаються. Для цього досить порівняти «Дику енергію» з класикою жанру — наприклад, із «Ми» Євгенія Замятіна, «1984» Джорджа Оруелла чи «О, дивний новий світ» Олдоса Хакслі, — як жодних сумнівів у генезі твору не залишиться. Втім устократ важливіше не те, що з попереднього досвіду використовується, а як саме це робиться. І, ясна річ, з якими поправками на новітні наукові і технічні реалії.

Мешканці багатших регіонів, либонь, недовірливо примружаться, зачувши, що за темпами нарощування житлового будівництва «сільська» Вінниччина поступається лише столиці, а за сукупною площею споруджених помешкань обійшла ті області, які тільки за населенням більші удвічі-втричі, а за фінансовими спроможностями — узагалі не є порівнюваними. Але цифри — річ об'єктивна. За даними головного управління статистики області, у 2005-му році забудовники всіх форм власності ввели тут в експлуатацію 349,7 тисячі квадратних метрів житла із 7815,6 тисячі в цілому по країні (для порівняння в Луганській області введено 252,8 тис. кв. м, в Донецькій — 329,1 тис. кв. м).
Ще п'ятирічку тому розмови про подібний ривок здавалися мало не фантастикою, бо з початку дев'яностих обсяги будівництва неухильно зменшувались і в 2000-му сягнули мінімуму — 141 тисяч квадратних метрів. Якраз тоді й відбувся перелом, не в останню чергу пов'язаний із змінами в керівництві областю і особливо її центром. Пішов працювати в парламент «мерогубернатор» Дмитро Дворкіс (він уславився спробою зведення у місті над Бугом за участi ізраїльської фірми будинків із... пінопласту), а новообраний міський голова Володимир Ваховський, за першим фахом будівельник, установив тісні контакти з майбутнім інвестором — холдингом «Київміськбуд», який, зі свого боку, був зацікавлений в економічній експансії в регіони.

На початку року приватні підприємці Могилева-Подільського, котрі працюють на міському ринку «Стависький», були вельми здивовані тим, що в торговельного комплексу несподівано з'явились нові господарі. Досі він мав статус міської комунальної власності й на продаж не виставлявся, а тут раптом на повний голос про право на нього заявила приватна структура.

До міліції зателефонували з ринку «Привокзальний» і повідомили, що в торговельних точках почали з'являтися фальшиві п'ятигривневі купюри. Перший же виїзд на місце слідчо-оперативної групи дав результати — торговці вказали на двох підозрілих хлопчаків, які останнім часом крутилися на ринку і купували продукти. А тут, на своє нещастя, нагодились і самі «герої» — два одинадцятикласники, в одного з яких вилучили сім фальшивок. На допиті хлопці не відпирались і розповіли, що «п'ятірки» їм давала знайома, пообіцявши 20 відсотків від виручки. Коли оперативники нагрянули на квартиру вісімнадцятирічної вінничанки, то там знайшлося ще 99 свіжих «п'ятірок», а також комп'ютерна дискета з відповідним макетом. Дівчина видала наступного спільника — шістнадцятирічного студента технікуму, який у вільний від навчання час підробляв друком «бабок» на кольоровому принтері. На вінчестері його системного блоку виявили той самий макет грошей. Перший пакет замовлення становив 250 штук.

Останні десятиліття підтвердили правоту Джона Фаулза, який у філософській книзі «Арістос» років п'ятдесят тому відзначав появу інтелектуалів нового типу — візуалів. Це люди, яких стиль вабить більше, ніж зміст, їм «радше хочеться бачити, ніж розуміти». Закономірно, що це позначилося на мистецтві, привівши до появи нових чи актуалізації давніх жанрів, призначених передусім для зорового сприйняття, і словесність тут не була винятком.

Цей кричущий факт міг би випливти на світло набагато пізніше і закінчитися важчими наслідками, але старому самотньому чоловікові пощастило на гарних сусідів. Саме вони зібрались і групою вирушили до райвідділу міліції із заявою, в якій просили припинити неподобство, що останнім часом коїться в їхньому будинку: 68-річна пенсіонерка відверто мордує свого чоловіка, старшого за неї на десять років. Виїзд на місце підтвердив правоту заявників. Знущання виявилися настільки серйозними, що правоохоронці без вагань порушили кримінальну справу за статтею 127 КК України «Катування» (частина перша її передбачає ув'язнення терміном від двох до п'яти років).

Життя, за незбагненними законами випадковостей, іноді підкидає зустрічі, які можуть круто змінити і долі, і уявлення людей про самих себе та своє походження. Несподівано зв'язуються родові ниточки, що, здавалося, давним-давно обірвалися назавжди.