У Полтаві відбулися традиційні, вже дев’яті, наукові Петлюрівські читання, організовані обласною «Просвітою» та єпархією УПЦ Київського патріархату. Свого земляка–полтавця, голову Директорії Української Народної Республіки, головного отамана військ УНР в обласному центрі згадували в день 85–х роковин загибелі Симона Петлюри. 25 травня 1926 року більшовицький агент Самуїл Шварцбард застрелив главу УНР на вулиці Расін у Парижі. У центрі Полтави вперше з’явилися сіті–лайти з нагоди тієї трагічної події, встановлені за ініціативою міської організації партії «Наша Україна», яку очолює організатор петлюрівських слухань, народний депутат Микола Кульчинський.

Свій триденний архіпастирський візит на Полтавщину предстоятель УПЦ Київського патріархату, патріарх Київський і всієї Руси–України Філарет розпочав минулої п’ятниці з освячення новозбудованої дзвіниці Свято–Покровської церкви. Цей храм, який звели уже в незалежній Україні, став першим у Полтаві, збудованим після «безбожницької» революції 1917 року. До того ж саме на території згаданої церкви виключно коштом її парафіян та жертводавців спорудили перший і поки що єдиний у межах обласної «столиці» пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932—1933 років. Тож патріарх провів тут молебень за упокій їхніх душ. А потім зустрівся з журналістами та громадськістю обласного центру. Відповідаючи на численні запитання, наголосив на незмінності своєї i мільйонів однодумців мети — створення в Україні єдиної помісної православної церкви як духовної основи Української держави: «Якщо душа українська, то й держава буде українською. А коли душа хохляцька, такою ж буде й держава».

Перші екземпляри видрукованого на зібрані читачами «України молодої» кошти додаткового 15–тисячного тиражу спецномера, присвяченого гетьману Івану Мазепі, полтавці одержали минулої п’ятниці. Тож уже маємо позитивні відгуки від них і вдячність усім, хто долучився до акції «УМ» «За Мазепу замовимо слово». А, так би мовити, офіційно вона стартувала у Полтаві минулої неділі біля пам’ятника Тарасові Шевченку під час ініційованих обласною «Просвітою» урочистостей з нагоди 150–річчя перепоховання нашого Пророка в Україні. Відкриваючи їх, голова обласного осередку «Просвіти», народний депутат–«нашоукраїнець» Микола Кульчинський зазначив, що після того, як увесь згаданий тираж газети «дійде» до земляків, ті ж таки місцеві «просвітяни» та «нашоукраїнці» ініціюватимуть масований тиск на міську владу Полтави ще й вуличними акціями, щоб домогтися встановлення на Соборному майдані виготовленого на народні пожертви пам’ятника Івану Мазепі.

Володимир Зайцев народився на Харківщині, та перші 14 років життя провів на Кубані, у станиці Брюховецькій. Її, названу на честь нашого гетьмана, як, власне, і весь благодатний край, обживали українські козаки–запорожці зі зруйнованої Катериною ІІ Січі. Підлітку з міцним козацьким корінням вкарбувались у пам’ять і українські прізвища сусідів, знайомих, і їхня суржикова «балачка», якою колоритні діди переказували родинні легенди й бувальщини про походи на ворога, і всуціль «наші» назви станиць — Батуринська, Полтавська, Канівська. Однак у ті радянські часи вільнолюбну козаччину вважали «пережитком минулого», ставили за приклад інших героїв. Зрештою, і фах економіста, який опановував уже в Україні, й подальша робота за спеціальністю та підприємницька діяльність, здавалося, не сприяли заглибленню у першовитоки роду й народу. Спонукав до цього, вважайте, випадок.

Виготовлений на народні пожертви пам’ятник гетьману, що припадає пилом на подвір’ї київського комбінату «Художник», уже майже два роки мав би стояти на Соборному майдані в історичному центрі Полтави. При цьому українофоби всіх мастей i досі намагаються переконувати громадськість у тому, що цю «пам’ятникотворчу» ідею проштовхує жменька «національно стурбованих» політиків. Та й то, мовляв, їхній поспіх зумов­лений потребою у власному піарі перед виборами. Хоча насправді в Полтаві про майбутній пам’ятник Мазепі заговорили практично одразу після здобуття Україною незалежності.

Вельми специфічний спосіб «мінімізації» витрат провідного курортного підприємства міста після подорожчання послуг із водопостачання та водовідведення винайшли в Миргороді. При цьому, за документами, все виходило так, що, як кажуть, комар носа не підточить... Адже, згідно з основною та двома додатковими угодами, які діяли більше трьох років, згадане закрите акціонерне товариство, що має власну каналізаційно–насосну станцію, щомісяця одержувало від комунального підприємства «Миргородводоканал» по 30—50 тисяч гривень «за перекачування стічних вод». ЗАТ, звісно, не благодійна організація, тож безкоштовно жодної послуги надавати не буде.

Ця письмова заява до Гадяцького райвідділу міліції «тягла» на повідомлення про грабунок. За словами 31–річного потерпілого, в одному з барів міста у нього відкрито відібрав мобільний телефон його знайомий. Однак невдовзі оперативникам довелося вносити у таку версію злочину суттєві «поправки». Як з’ясувалося, того вечора двоє згаданих чоловіків справді відпочивали у барі. Коли ж закінчилися гроші на випивку та закуску, один із них задля продовження «банкету» віддав у заставу свій мобільник. А вже після застілля перед ним постало непросте питаннячко: як повернути, по суті, «пропитий» телефон? Тоді й вигадав «грабіжницьку» версію. При цьому розрахунок був не лише на те, що спожитий у барі алкоголь «вивітрить» із пам’яті знайомого деталі того відпочинку. Набагато суттєвішою заявнику видавалася інша обставина: потенційний «грабіжник» якраз перебував під слідством за іншою, цілком реальною, справою. Тож останній, щоб не мати обтяжуючого «доважку» криміналу, за логікою лже–потерпілого, мав від нього просто «відкупитися»...

Днями співробітники карного розшуку затримали замовника, організатора, посібника та безпосереднього виконавця вбивства 46–річного миргородського підприємця. Останній займався «посередницьким» агробізнесом, продаючи зерно, засоби захисту рослин і мінеральні добрива. За словами начальника обласної міліції Олександра Рудяка, замовив убивство бізнесмена його боржник, тобто фактично партнер по підприємницькій діяльності. Причому в цьому випадку «сума боргу становила сотні тисяч гривень». Для вельми специфічного «розрахунку» за нього чоловіка заманили в безлюдне місце, запросивши приїхати на склади хімікатів неподалік Миргорода. Саме там кредитора замовника й застрелив із револьвера калібру 5,6 міліметра найнятий для «мокрої» справи 45–річний мешканець сусідньої Харківської області.

Днями у мерії обласного центру презентували соціальний проект «Почуй мене», розроблений однією з компаній–операторів мобільного зв’язку за сприяння міської влади. Тож відтепер полтавці з вадами слуху та розладами мовлення у найскрутніших ситуаціях, коли потрібна невідкладна допомога пожежників, міліції, медиків «швидкої» чи фахівців служби газу, мають можливість зі свого мобільного телефона надіслати на номери цих служб — 101, 102, 103, 104 — «розумні» SMS–повідомлення, які фактично стають аналогами звичайного «голосового» виклику. Задля цього зв’язківці виділили окремий номер, до якого варто лише «приплюсувати» потрібні три цифри, а повпредам згаданих екстрених служб на презентації вручили спеціальне обладнання для приймання таких сигналів тривоги.

Днями на околиці села Михайлики Шишацького району старшокласники місцевої школи та активісти полтавської асоціації «Громадянське суспільство» посадили 47 дубків. Адже саме стільки літ земного буття було відміряно геніальному поету Тарасовi Шевченку. Готуючись до визначного ювілею — 200–річчя від дня його народження, — у Михайликах вирішили започаткувати Шевченкову діброву. Крім дубків, ентузіасти висадили й кущі досить рідкісних для цього краю рослин, які стануть своєрідною «облямівкою» діброви. Як повідомив власкору «УМ» один з організаторів згаданого дійства, тамтешній сільський голова Михайло Михайлик, невдовзі тут встановлять пам’ятний знак з умовним «паспортом» діброви. Вона, до речі, розташована посеред десятигектарного дендропарку, який зараз активно оновлюють і впорядковують.