У 2008 році видання Time визнало його одним зі 100 найвпливовіших людей у світі. Серед робіт архітектора — Casa da Musica (Будинок музики) у Порто, Центральна бібліотека в Сіеттлі, голландська амбасада в Берліні, бутік Prada у Беверлі Хіллз. Роботи Кулхаса відзначаються оригінальним рішенням: часто це будівлі неправильної форми, для створення яких архітектор використовує сталевий каркас та стіни зі скла.

До цієї людини так і хочеться звернутися — «Метре». Адже, крім того, що Зануссі створив кілька десятків фільмів, театральних і телепостановок, він ще ділиться своїм досвідом із студентами й професіоналами, які хочуть удосконалитися у своїй роботі. Думаю, педагогічні здібності в нього від Бога — це проявляється не лише у способі викладення матеріалу на майстер–класі, а й манері спілкування із журналістами і, як на мене, навіть у фільмах.

З Україною польського режисера пов’язують кілька ниточок: рід його дружини Ельжбети Гроховської походить із Вінниччини, у Театрі Франка він поставив виставу «Маленькі подружні злочини», за участі художнього керівника театру Богдана Ступки зняв картину «Серце на долоні», крім того, часто приїздить в Україну. Ще минулого року Зануссі був головою журі на І Київському фестивалі (знову ж таки завдяки зв’язкам зі Ступкою), цього року він уже почесний гість на Одеському кінофорумі. Думаю, як би часто Зануссі не навідувався до нас, з ним завжди буде про що поговорити: його судження логічні й переконливі, він ніколи не відстоює свою точку зору агресивно — дається взнаки релігійність, зрештою, він володіє багатим досвідом, який не гріх передати новому поколінню.

Здається, ця людина має все — славу, визнання, любов, фінансову незалежність. Проте всі ці земні блага не зробили з культового голландського режисера пихату зірку. Йос Стеллінг з’являвся на багатьох подіях, що відбувалися в рамках Одеського кінофестивалю: був відкритий до спілкування, замість одного провів два майстер–класи й не втомлювався давати інтерв’ю. 10 хвилин розмови з режисером отримала й «Україна молода».

Як для дебюту ОМКФ (16—24 липня) пройшов неймовірно вдало: хороша конкурсна програма, цікаві позаконкурсні покази, відомі гості й продумана програма відпочинку. З іншого боку — не зовсім рівною роботою відзначилася прес–служба (зрештою, це проблема всіх українських кінофорумів, особливо, якщо це стосується організації ексклюзивних інтерв’ю, тому, можливо, колегам із прес–служби варто перейняти досвід західних кінофестивалів, коли питанням інтерв’ю займаються спеціальні агенти актора чи режисера). Також певний подив викликає рішення журі щодо лауреатів.

Сьогодні останній день роботи Одеського міжнародного фестивалю. З конкурсної програми залишилося переглянути ще кілька фільмів, а от журі фактично закінчило роботу: перші дискусії розпочалися ще в четвер і сьогодні на церемонії закриття ми дізнаємося, кого уподобали Йос Стеллінг, Сергій Тримбач, Світлана Сікора, Сергій Чліянц, Грегуар Колен.

У середу під вечір перед ясні очі фестивальної публіки з’явився автор «Стрілочника», «Летючого голландця» і «Душки» — Йос Стеллінг. Голландський режисер відвідує Україну не вперше: до цього його запрошували на київську «Молодість», він знімав тут кіно, тепер — він голова журі Одеського кінофестивалю. Надто перейнятий своєю суддівською роботою, щоб давати практичні заняття, він усе ж зустрівся із поціновувачами своїх фільмів на так званому «майстер–класі». Публіка прийняла майстра «на ура!», ловила кожне його слово, вдячно аплодувала після кожної відповіді. Йос Стеллінг відплатив тією ж монетою. Його відповіді були змістовними й відвертими (врахуймо, що на деякі питання він відповідає, можливо, вже всоте), у поведінці — жодної зверхності чи претензії на зірковість. Наразі режисер закінчує роботу над фільмом, що має з’явитися наступного літа: «Дівчина й смерть» (The Girl And The Death), це російсько–голландсько–бельгійська копродукція, і знову з Сергієм Маковецьким.

Майданчики ОМКФ розкидані по всьому місту, що певною мірою створює незручності, адже основні події відбуваються у двох центрах — кінотеатрі «Родіна» та на Одеській кіностудії, а це добрий шмат дороги з одного кінця міста в інший. Арт–директор фестивалю Денис Іванов пояснює це особливостями мегаполісу: «Фестиваль відбувається у великому місті, і ми мали задіяти максимальну кількість майданчиків, як це відбувається на Берлінале. Інша схема роботи — Каннський кінофестиваль, який концентрується в одному місці, Палаці фестивалів». На ранкових показах у фестивальному центрі — кінотеатрі «Родіна» — зал щодня заповнений на дві третини, хоча здебільшого це акредитовані на фестивалі гості, проте чимала частка — звичайні глядачі. Один зі способів привабити людей у кінотеатри — абонементні квитки, які дають доступ на перегляд усієї фестивальної програми, відвідини майстер–класів і фестивальних вечірок у клубі на березі моря, а також можливість оселитися в кемпінгу на території Одеської кіностудії. Ця поширена на фестивалях програма в Одесі іменується гордою назвою Літня кіношкола, що, зрештою, із професійним навчанням не має жодного зв’язку. На початок тижня в кіношколі зареєструвалося понад 300 сінефілів, сплативши по 500 грн. за абонемент. Підрахувати кількість глядачів, що відвідали Одеський кінофестиваль, можна буде після закінчення фестивалю. Але вже зараз організатори називають неймовірну цифру — 40 тисяч осіб (це з урахуванням відвідувачів відкритого показу «Броненосця «Потьомкіна» на Потьомкінських сходах).

Спека в Україні сягає апогею, у приморських містах на кшталт Одеси від неї не сховаєшся навіть у тіні численних акацій та платанів, що заселяють милі вулички Південної Пальміри. Протягом дев’яти днів накал повітря тут підсилюється гарячою фестивальною атмосферою. Сьогодні п’ятий день першого Одеського міжнародного фестивалю, що має амбіції стати не гіршим кінофорумом за єдиний презентабельний український кінофестиваль «Молодість».

Дрес–код — black–tie (смокінг чи костюм — для чоловіків, вечірня сукня — для жінок). О 18:30 сьогодні в Оперному театрі відбудеться офіційна церемонія відкриття першого Одеського міжнародного кінофестивалю. По червоній доріжці пройдуть голова журі Йос Стеллінг (який, до речі, у цей день зустрічає свої 65 років), Рутгер Хауер, Жерар Депардьє, Кіра Муратова (визнаному режисеру вручать приз за внесок у кіномистецтво), Володимир Машков (актор отримає приз за внесок у культурне життя Одеси), Олексій Горбунов (грає в єдиній українській конкурсній стрічці), Марк Рудинштейн, Ірен Роздобудько, Андрій Халпахчі, Володимир Горянський, Любко Дереш, Ольга Сумська. Відкриє фестиваль французька комедія «Серцеїд» Паскаль Шоме, із Ванессою Параді та Романом Дюрі.

Коли ти вдягаєш вишиванку і їдеш на «Країну мрій», а дорогою зустрічаєш таких самих, як ти, людей у вишиванках, — точно знаєш, куди вони прямують. На час проведення фестивалю територія від Музею Гончара й Співоче поле перетворюються на окрему країну, що пульсує в межах окремого міста: тут ходять гарні усміхнені люди, тут можна знайти якийсь скарб у певного майстра або й навіть знайти себе у новій дотепер незнаній справі.