Наприкінці січня Київ отримав від своїх молодих мешканців приємний дарунок — першу екуменічну молитву про єдність християн. Такі молитви, спільні для представників різних конфесій, є звичними для більшості європейських міст завдяки міжнародним молодіжним зустрічам з ченцями екуменічного монастиря на теренах Франції (братами TAIZE), які упродовж багатьох рокiв напередоднi нового року відбуваються в тому чи іншому великому європейському мiстi. Цього року зустріч з братами TAIZE відбувалася в Гамбурзі й зібрала понад 60 тисяч молоді різних конфесій з різних країн (до речі, київські паломники викликали захват там у своїх різномовних однолітків виставою «Вертеп» і старовинними колядками). Основне, що приваблює молодь у таких зустрічах і допомагає кожному відкрити шлях до Бога як джерела єднання в своїм серці — це простота і переживання спільноти, коли тисячі таких же, як ти, разом моляться за одне, і не важливо, звідки ти і до якої конфесії належиш.

«Ми, людські істоти, маємо всередині себе цілий світ, повний дива та глибини, який ми покликані відкривати, — сказав відомий православний богослов, єпископ Діоклійський Калліст в одному з інтерв'ю під час свого перебування в Україні. — Ми створені на образ і подобу Божу. Таким чином, увіходячи в себе, у цей великий світ, який аскети-подвижники називали серцем, ми зустрічаємося там лицем до лиця з Богом...». Книги цього православного священика з Лондона «Внутрішнє царство» і «Православний шлях» нещодавно вийшли друком українською мовою у видавництві НаУКМА «Дух і Літера» і відкрили шеститомне зібрання його праць. І для академії, і для видавництва є близькою тема порозуміння між різними конфесіями і релігіями. Тому в рамках «Днів науки» у Києво-Могилянській академії відбувся семінар «Україна у всесвіті владики Калліста (Уера)», учасники якого обговорювали український контекст сприйняття творів єпископа Калліста та долю релігійної етики у вихованні сучасної людини.

Нардеп-комуніст Володимир Сімонов та журналіст Володимир Сіряченко у газеті «Голос України» (11 листопада 2003 року) опублікували статтю «Дайте спокій Почаївській лаврі», де стверджують, що «бурхливу реакцію» з приводу долі монастиря «викликало розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 липня № 438 «Про виключення зі складу Кременецько-Почаївського історико-архітектурного заповідника споруд Почаївсько-Успенської лаври». Та чи тільки дане розпорядження? Реакція почалась після 17 жовтня 2002 року, як намісник Почаївської Свято-Успенської лаври єпископ Почаївський Володимир (в миру Віорел Лазарович Мороз, чиє ім'я, як пояснюють фахівці, походить від: Володимир-Ільїч-октябрьская революція-Ленін) звернувся до Тернопільської облдержадміністрації із заявою, у якій згідно зi ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» просив передати Лавру у власність чоловічому монастирю УПЦ МП. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року Почаївську лавру передано зi сфери управління Тернопільської обласної держадміністрації до сфери управління Держбуду України. Наказом Держбуду комплекс споруд передали на баланс Кременецько-Почаївського державного заповідника. 15 квітня 2003 року єпископу Володимиру на його звернення до облдержадміністрації й Президента України та клопотання щодо передання споруд у власність чоловічого монастиря було відмовлено. І аж тоді вийшло розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 липня. То хто ж не дає спокою Почаївській лаврі?

Чи можливо осягти історію як цілісність, як мудру книгу уроків, писану діалогом Творця і людей, якщо не освітити її для себе самих зором сумління? Отой духовний «внутрішній» зір у пострадянських людей залишається нетренованим, пробіли в знаннях про нематеріальний світ досі не заповнені. Суть як класичного мистецтва, основаного на християнському віровченні, так і історії людства залишається недоступною, заблокованою атеїстичними стереотипами. Масова література, телепрограми, шкільні підручники в Україні сьогодні вперто продовжують виключати знання про душу. Про те, які плоди визрівають із квіточок атеїзму, — наша розмова з доктором історичних наук, професором кафедри історії НаУКМА, заввідділом Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського, священиком Юрієм Мициком.

Одеська єпархія УПЦ МП протягом двох років домагається передачі у свою власність «Храму святого апостола Андрія Первозванного з єдиним майновим комплексом, розташованим за адресою м. Одеса, вул. Канатна, 99», базуючи вимоги на указах Президента про повернення церкві всіх споруд, які належали їй до революції і нині використовуються не за призначенням.

Позавчора у Міністерстві закордонних справ українські та німецькі дипломати презентували повернену з Німеччини ікону «Входження Господнє в Єрусалим», що 1984 року була викрадена зі Львівського національного музею. Тоді з колекції музею вкрали близько 20 ікон. З них п'ять було виявлено за кілька років — частину на Кавказі, частину — в Москві. Ще 14 втрачених шедеврів досі «блукають» світами. Однак вважається, що найціннішим серед 20 викрадених образів є саме «Входження Господнє в Єрусалим». Ця ікона належала церкві села Лихобора, що в Турківському районі на Львівщині, після 1908 року зберігалася у Львові. Мистецтвознавці за стилем письма визначили, що створена вона була у XV — XVI столітті в майстернях Львова або Перемишля.

Усе почалося з того, що рішенням парафіяльних зборів парафія Святого архістратига Михаїла в смт Калінінське Великоолександрівського району на Херсонщині вийшла з підпорядкування Української православної церкви (Московського патріархату) і увійшла до УПЦ Київського патріархату. Для юридичного закріплення цього рішення були подані на реєстрацію відповідні зміни і доповнення до статуту парафії — до слів тексту «Української православної церкви» було додано «Київського патріархату». Розпорядженням голови Херсонської облдержадміністрації зміни до статуту парафії було зареєстровано. Взяти участь у парафіяльних зборах змогли 18 з 30 прихожан, їх рішення про перехід y Київський патріархат було цілком правомірним, що і зафіксовано розпорядженнями голови Херсонської облдержадмiнiстрацiї. Пізніше на підтримку рішення парафіяльних зборів було зібрано ще 487 підписів мешканців селища.

Співпраця письменників Пантелеймона Куліша й Івана Нечуя-Левицького та вченого-фізика Івана Пулюя над першим повним перекладом Священної Книги увінчалася друком Біблії у 1903 році в типографії Адольфа Гольцгаузена у Відні — за згоди Британського біблійного товариства. Однак в Україну, що входила тоді до складу Російської імперії, українську Біблію не допустили. Внаслідок урядової заборони від 18 травня 1876 року (так званого «валуєвського циркуляра») заборонялося ввозити на українські терени книги українською мовою.

Київська патріархія Української православної церкви започаткувала безкоштовну акцію — нове видання «Закону Божого» українською мовою розповсюджуватимуть серед родин, у школах і бібліотеках. Перший наклад книги становить 150 тисяч примірників і вже сьогодні поширюється у Київській, Чернігівській, Житомирській, Хмельницькій і Полтавській областях.

У київському Михайлівському Золотоверхому соборі завтра відбудеться урочисте богослужіння з нагоди храмового свята, яке очолить святійший патріарх Філарет, буде хресна хода і благодійний концерт, на якому звучатимуть церковні піснеспіви.