Учора минуло 230 років по тому, як російська імператриця Катерина II задіяла Указ про зруйнування Запорозької (Нової) Січі. «В 1775 году, по различным политическим соображениям русскаво правительства, была «скасована» запорожская Сича, — писав 33-річний Дмитро Яворницький у своїй першій історико-народознавчій монографії про Запорізький край. — Тогда очень плохо пришлось запорожцам, но они большинством голосов решили не поднимать оружия против своего же брата-«москаля», хотя вместе с тем и не даваться ему в руки: «лучче закивати пьятами», т. е. поискать себе пристанище... на Дунае, нежели позволить «москалю убрати себе у шоры», рассуждали братчики-сиромахи...» (Д. И. Эварницкій. «ЗАПОРОЖЬЕ въ остаткахъ старины и преданіяхъ народа». С. Петербургъ. Изданіе Л. Ф. Пантелеева. 1888 г.). Акція царату готувалася у режимі надзвичайної секретності, відтак лише дуже обмежене коло придворних осіб було поінформоване щодо місії, з якою на береги Дніпра 6 червня 1775 року прибув генерал-поручик Текелій з російським військом.
Знищення Запорозької Січі є однією з найтрагічніших дат в історії утвердження української державності. Тим прикріший факт замовчування істориками, навіть вітчизняними, мотивів, які спонукали російську імперію до жахливої за своїми геополітичними наслідками акції. Iсторики не відважувалися дратувати Кремль аж до проголошення незалежності України. За відступ від стереотипів можна було пересісти з крісла науковця на нари. Пік аналітики української минувщини припав на 90-ті роки ХХ сторіччя.

Вранці 3 вересня 1939 року до Гітлера прибув британський посол і від імені свого уряду оголосив: якщо німецькі війська, які вторглися в Польщу, не будуть виведені, то з 11-ї години між Великою Британією і Німеччиною буде оголошено воєнний стан. Через півтори години аналогічну заяву зробила Франція. Одна за одною великі й малі держави вступали у війну, яка стала Другою (чи ж останньою?) світовою.

У Новгороді-Сіверському, що на Чернігівщині, — археологічна сенсація. На території Спасо-Преображенського монастиря, який, здавалося, копаний-перекопаний археологами, несподівана знахідка — залишки раніше не відомої великої кам'яної будівлі XII—XIII століття. Що це була за споруда, дослідники поки що не встановили. Можуть лише стверджувати, що вона зруйнована у результаті катастрофи і у ній загинули люди. Унікальність будівлі, численні знахідки, котрі були виявлені серед її залишків, роблять це відкриття чи не найзначимішим, а самі розкопки — одними з найцікавіших в Україні цього археологічного сезону.