Часи зараз такі, що без «калаша» чи «Узі» на вулиці часто буває якось незатишно. Незахищено якось. Утім зброя є звичним атрибутом лише для бандитів та народних депутатів. А пересічним громадянам лишається сподіватися на швидкі ноги та на долю — раптом пронесе. Та ще мрійливо пригадувати сюжети з бойовиків, коли вправний хороший хлопець голіруч укладає в штабелі купи поганих «бойз». «Кійя-а!» — подумки шепоче добропорядний громадянин і, зібравшись з духом, вирушає до найближчої секції карате. Або ушу. Чи кунгфу. Чи айкідо. Де його ждуть сенсей, кімоно і маківара...

Mинулих вихідних міський голова Бердянська Валерій Баранов мав би сидіти за гратами. Це якщо вірити чуткам, котрі блискавкою поширювалися на курорті минулого тижня. Про всяк випадок автор цих рядків зателефонував меру Бердянська 25 липня, аби почути правду з перших вуст. «Любить бердянський народ жартувати, — засміявся пан Баранов. — І до чуток ласий. Та живий я і здоровий».

Я пробула у вагоні для «спецконтингенту» (читай: в'язнів) хвилин п'ятнадцять максимум. Так само, як і решта моїх колег, які цього тижня на запрошення Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової рушили на київський вокзал подивитись, як етапують засуджених. Більше витримати було б складно — це відчули усі. Ніна Іванівна зняла свій шарфик і перекинула через руку жакет, зауваживши, що, «здається, час роздягатися...». Та справа була навіть не в тому, що стояла спека. (Хоча припікало так, що піт з усіх котився градом, даруйте за неапетитну подробицю репортерського буття). Справа в тому, що у вагоні для «зеків» майже абсолютно перекритий доступ повітря. Хтось із журналістів, перед тим як кинутись до виходу з криком: «Ой, дайте скоріше дорогу, скоріше на свіже повітря!», встиг заміряти ту щілину, через яку до в'язнів в'яло течуть затиснуті залізом струмені повітря. «П'ять сантиметрів, ви уявіть собі, п'ять сантиметрів», — гукав «дослідник». Еге ж, уявіть собі. І помножте ці сантиметри на кількість вікон, а потім розділiть на кубатуру вагона і «поголів'я» в'язнів. Втім про поголів'я — це я дарма. Скотину возять краще. Ще й дбають, напевне, щоб якась корова Лиска не здохла в дорозі, вчасно з'їла свій харч та благополучно звільнила від «зайвого» свій сечовий міхур (для українських в'язнів і це проблема — штучно створена відповідальними особами, але проблема). Та про все по порядку...

Земельні конфлікти щодо неправильного розпаювання, виключення зі списків пайовиків селян чи включення туди «мертвих душ» стали настільки звичними, що ніхто вже не дивується, дізнавшись про чергову суперечку за землю. Не є екзотикою і конфлікти через майнові паї, хоча такі зустрічаються набагато рідше. Тим часом майно, слід гадати, буде яблуком розбрату між селянами та нечистими на руку керівниками принаймні ще два роки, поки земля стане предметом купівлі-продажу.

У червні Фонд «Демократичні ініціативи» і Центр «Социс» провели соціологічне опитування, яке засвідчило різке (в порівнянні з попереднім місяцем) падіння довіри до всіх силових структур. Найбільше цей показник знизився у Збройних сил — на 18 відсотків (у СБУ — на 13, у МВС — на 12 відсотків). Міністр оборони Євген Марчук зі своїми мінус 47 відсотками — на другому місці після голови президентської Адміністрації Віктора Медведчука (мінус 52 відсотки), а в порівнянні з травнем узагалі попереду всіх українських політиків: місячне погіршення — на 8 відсотків.

Таврійський гірничо-збагачувальний комбінат, який не працював з 1995 року, відновить у вересні видобуток марганцевих руд найбільшого у світі родовища, якщо Фонд держмайна України втретє не зірве проведення зборів акціонерів.

Кажуть, людині стільки років, на скільки вона виглядає. А місту? Схоже, іноді його вік напряму залежить від того, чи виглядають його «батьки» якийсь, хоч невеличкий, ювілей. Схожа ситуація нині в Донецьку, де на останній сесії міськради депутати підтримали пропозицію змінити на гербі міста цифри «1869», що досі означали рік заснування, на «1779». Отож обласний центр, де п'ятирічку тому солідно відзначали круглі 130 років, у останній день серпня (День міста) має всі підстави святкувати «квадратну», але не менш серйозну дату — 225 років. А через наступну шестирічку тут, мабуть, згадають про поки притримуваний у запасі 1690 рік. Тоді, у 2010-му, якраз підійде черга відзначати 320 років Донецьку.

Таке, за висловом самого ж Євгена Карташова, зобов'язання запорізький мер оприлюднив на розширеному засіданні колегії облуправління МВС. Основним було питання про дотримання конституційних прав людини в закладах тимчасового позбавлення волі. На території області функціонує два спецприймальники-розподільники і вісімнадцять ізоляторів тимчасового утримання. З'ясувалося, що деякі з них збудовані ще в 50—60-х роках минулого століття. Рекордсменом у цьому плані є ізолятор тимчасового утримання (ІТУ) Токмацького міськрайвідділу міліції: перших правопорушників тут прийняли ще у 1900 році!

Назва цього фесту вже стала брендом, а сам він ось уже протягом п'яти років має запорізьку «прописку». «Я хотів би подякувати всім тим, хто створив це свято в Запоріжжі, — сказав улітку 1999 року «губернатор» Запорізької області Євген Карташов. — Хай воно завжди буде в нас, і ми просимо організаторів пообіцяти, що фестиваль залишиться у нас, у Запоріжжі». Організаторів довго вмовляти не довелось, але це зовсім не означає, що відтоді «Перлини сезону» не мали у своєму розвитку ніяких проблем.