Сюжет, свідками якого стали мешканці вулиці Карла Маркса у Вінниці, міг би спокійно позмагатися з голлівудськими «чорними» трилерами, а особливо — зі знаменитим «Психо» Альфреда Хічкока. Почалося з того, що люди, яких уже не один день діставав неприємний запах із вентиляційного отвору, спустилися на поверх нижче й поцікавились у сусіда про причини смороду. Той не без труднощів виринув з алкогольного дурману і впустив пришельців. Вони й виявили, що у ванні з водою плавав голий мрець! До приїзду міліції господар дещо протверезів і пригадав, що то його приятель, який прийшов у гості тижнів два тому, вирішив прийняти ванну і, на своє нещастя, потонув.

На довколишні подільські села Борсків не схожий разюче. Випадковий мандрівник, якого сюди заведе дорога, не побачить звичного сільського простору, а насамперед розлогих городів, які збігають до не менш розлогих левад уздовж річки. Зі своїх перших днів Борскiв закладався людьми інших уявлень про планування населених пунктів, іншої ідеології чи, якщо хочете, іншої ментальності. Довкола трьох головних вулиць, від яких відгалужуються, мов гілочки від дерев, коротенькі тупички, один за другим туляться на крутих пагорбах будиночки, причому декотрі майже до дахів сховані за височезними парканами. Городики біля них скоріше нагадують великі грядки. Варто додати, що все це ховається під густими кронами багаторічних дерев, — і в основних рисах архітектурний портрет Борскова буде намальований.
Ще два-три десятиліття тому подорожній зустрів би тут чоловіків із широкими бородами, яких ніколи не торкалася бритва, жінок у широких святкових сарафанах iз високою талією, почув би добірну російську мову — без звичного для наших міст українського акценту. Подібні села в середній смузі Росії — на кожному кроці, але в самому серці України — рідкісний виняток.

Уже понад рік тривають «бойові дії» вінницької крайової організації НРУ проти чинного керівництва облдержадміністрації на чолі з Олександром Домбровським. Торік у червні під стінами місцевого «Білого дому» було розбито наметове мікромістечко, на якому висіли транспаранти з вимогою відставки «губернатора». Результатів це не дало, і намети згорнули. Згодом на виборах вінницькі рухівці принципово відмовились іти в одному блоці з іншими «помаранчевими» партнерами (на знак протесту знову ж таки проти голови ОДА — «нашоукраїнця» та його команди) і не дотягнули навіть до прохідного бар’єру в облраду. Нині, якраз напередодні Дня Конституції, вони оголосили про нову наступальну операцію — розпочали політичне голодування, домагаючись не більше й не менше, а «відновлення конституційного ладу на Вінниччині», припинення «політичних репресій» та створення «спеціальної слідчої комісії Генпрокуратури», оскільки в діях посадових осіб вони вбачають ознаки корупції.

Ох же ж у халепу вскочила тітка Яєчня (взагалі-то вона тітка Галя, а Яєчня - то так, по вуличному)! Розкажеш комусь - не те що не повірять, а ще й багатозначно пальцем біля скроні покрутять і скрушно головою похитають. Так що хоч-не-хоч, а змушена прикусити язика й наодинці мучитися з дивовижною історією.

Заздалегідь готуючись до розбійного нападу на автомобіль фірми «Автолюкс», четверо киян, здавалося, продумали всі деталі майбутньої експропріації. Нарихтували маски з прорізами для очей, гумові кийки, бейсбольну битку, двоствольну рушницю з комплектом набоїв, спланували дії таким чином, щоб не залишити жодних слідів.

Якщо порівнювати з іншими регіонами, то Вінниччина, здається, може стати лідером за кількістю харчових отруєнь після групових святкувань. Рідкісний рік обходиться без подібних випадків, а нещодавно був поставлений сумний «рекорд» - в одному з районів після щедрого пригощання погіршилося здоров'я одразу в півтори сотні чоловік. Нині до печальної статистики можна додати ще кілька цифр.

51-й Міжнародний варшавський книжковий ярмарок, який відбувався з 18 по 21 травня, з необхідності мав привабити наших видавців — по-перше, близькістю і відносною простотою в оформленні візи, по-друге, перспективністю для майбутнього просування на ринок, адже поляки чи не першими відгукуються на яскраві літературні події в Україні. Але чи сталося так, як гадалося? Ми попросили поділитися враженнями головного редактора видавництва «Теза» Наталю Брискіну, яка щойно повернулася з польської столиці.

Центр радіології, променевої діагностики та терапії, який відкрили у Військово-медичному центрі Повітряних сил України у Вінниці, став найсучаснішим діагностичним підрозділом не тільки для області, а й для прилеглих регіонів. Хоч нині комп'ютерні томографи не є чимось винятковим (ними оснащено не один лікувальний заклад міста), можливості нового апарата, який належить до п'ятого покоління томографів, здаються справді фантастичними.

Думаємо, ніхто не стане заперечувати категоричним рядкам із відомого вірша Василя Симоненка, винесеним у заголовок, бо що там не кажіть, а родоводи простолюду справді не менш древні від найдревніших благородних династій. Та перед наступним питанням, яке напрошується саме собою, довелось би спасувати, либонь, і поетові, і будь-якому іншому мешканцеві села чи виходцеві з нього: а скільки колін «древнішого» власного роду ви можете назвати? Зазвичай нитка обірветься на іменах прадідів, ще одиниці спроможуться сказати, як звали прапрадіда — та й усе. Проте сьогодні історією і походженням своєї сім'ї цікавляться дедалі більше людей, намагаючись відновити власну історичну пам'ять, але не знають, що і де шукати. За таких обставин фундаментальна монографія вінничанина Юрія Легуна «Генеалогія селян Подільської губернії: джерела», яка виросла з докторської дисертаційної праці, може стати настільною книгою пошуковців не тільки з Поділля. Унікальна вже постановка питання, адже досі вітчизняна наука обходила цей предмет дослідження мовчанням. Та про це краще спитати у самого автора.

Так він себе називає сам — «майстер два в одному», і це не можна назвати нескромністю. Якщо бути до кінця відвертим, то руки жителя міста Гнівань, на Вінниччині, Івана Головенка можуть позмагатися з руками спеціалістів щонайменше десятка професій. Він і будівельник (ошатний двоповерховий особняк вимурував сам), і майстер із транспортних засобів (свій легковик та невелику колекцію мотоциклів власноруч перебрав до запчастиночки, сконструював веломобіль), і художник-оформлювач (це вже за місцем служби, яке не міняє понад двадцять п'ять років) — перелік можна продовжити. Словом, і швець, і жнець, і на дуду грець.