21 липня, у суботу, в Києві поховали Олеся Ульяненка. Йому було всього 48. І хоча Улян хворів, його смерть стала несподіванкою й ударом як для близьких, так і для та тих, хто читав і співчував письменнику. Його життя було непростим (чого варта лише служба в Афгані), і якщо вже так накреслено в книзі буття, то й смерть, і всі ритуальні обряди, пов’язані з похованням, мали відбуватися в ключі непростого життєвого шляху. Напевно, з цього могла би бути ще одна історія в стилі Ульяненка — жорстка «битовуха» з дещицею великою любові.

Харівське видавництво «Клуб сімейного дозвілля» після успіху Люко Дашвара (якщо вірити їхнім звітам, книги цього автора розійшлися на ринку стотисячним тиражем) вирішило попробувати щастя з іншими лауреатами літературного конкурсу «Коронація слова» i взялося видавати твори відразу трьох письменників: Володимира Лиса з романом «Століття Якова», Мирославу Замойську — з «Гонихмарником» та Ярославу Бакалець — з романом «Із сьомого дна». Якщо дві останні книги ще готують до друку, то твір народного синоптика з Луцька Володимира Лиса вже відбув свою презентацію. За простенькою обкладинкою, що більше нагадує підручник із природознавства, ховається сильний, смачний, пронизаний інтригою твір. Всього 227 сторінок, котрі не залишать читача у спокої, поки він не проковтне останню букву.

23 серпня до Шевченківського заповідника в Каневі потягнеться вервечка чорних автівок представницького класу: 9 березня під час перебування там Віктор Янукович наказав, щоб до Дня незалежності закритий на реконструкцію музей Шевченка запрацював. Перевіряти виконання наказу приїде сам. Оскільки «УМ» періодично звертається до теми скандальної реконструкції музею на Шевченковій горі, ми вирішили на власні очі глянути, як і чим прийматимуть Президента, а згодом пересічних громадян у заповіднику.

«17 серпня ввечері нам почала телефонувати його літагент Женя Чупріна — мовляв, Олесь не відповідає на дзвінки, треба поїхати перевірити, що там. О 12.18 наступного дня я знайшов його у квартирі мертвим», — розповів «УМ» поет і друг Ульяненка Олесандр Моцар. Так збiглося, що напередодні померла улюблена кішка Уляна... Знак?..

Дівчинка з’явилася на світ уранці 17 серпня в одній із берлінських клінік, хоча раніше планувалося, що пологи відбудуться на батьківщині чоловіка письменниці — американського фінансиста Нормана Пола Хенсена — у США, а саме — в місті Сан–Франциско. Проте мегаактивна Карпа не здатна була сидіти й спокійно очікувати народження дитини: натомість на восьмому місяці вагітності вона спакувала валізи й гайнула з Норманом до Європи, де дерлася по висотах Ліхтенштейну й гостювала у родини Жаданів у Берліні. «Зараз Ірена почувається нормально, хоча не можна сказати, що народжувала вона легко», — поділилася з «УМ» близький друг Карпи та її літературний агент Юка Гаврилова. Дівчинка гарна й здорова: вага новонародженої 3 кг 520 г, зріст — 52 см. Також уже відоме ім’я, яке їй вибрали батьки, — Корена–Джиа. Ім’я має ще й третю частину, проте, згідно з давніми віруваннями, його можуть знати лише батьки й близькі до родини люди.

Перша виставка експонується у Кіровоградському обласному художньому музеї, другу минулого тижня відкрили у київському Національному музеї літератури. Експозиція із гучною назвою «Присвячую моїй сонячній Україні...» умістилася у невеличкій кімнаті на третьому поверсі музею. 18 квадратних метрів наповнені звичними експонатами: книги Винниченка, перевидані за часів незалежності або у 1920–ті роки, листи, фотографії (особливо багато з французького Мужена, де письменник провів останні роки життя), візитки, автографи, на стінах — олійні картини, здебільшого пейзажі, які особливо вдавалися художнику, менше портретів.

Був у нашому дворі хлопчина: невеликого зросту, чорнявий, симпатичний — дуже вже він нагадував зірку бойовиків ранніх 90–х Сильвестра Сталлоне, чим, звісно, пишався й підкреслював схожість присутністю плаката Рембо на стіні. До фільму «Нестримні», що з 12 серпня в українському прокаті, цей пасаж ніякого безпосереднього стосунку не має, але опосередковано фільм пробудив найкращі спогади підліткового життя–буття, коли хлопці рівнялися на м’язистих мужиків, здатних просто так — кулаком, а не хитромудрим гаджетом і жінку захистити, і світ урятувати.

Як правило, закінчивши сезон у червні, український театр знімає чохли з крісел і піднімає завісу десь у вересні. Тобто між закриттям–відкриттям виникає люфт у кілька місяців: звісно, найкраще використати його для відпочинку і відпусток, хоча є й такі трупи–трудоголіки, які навіть на «мертвий» літній сезон не зупиняються в роботі.

57–річний Василь Лінде–Кричевський приїздить в Україну досить часто. Народжений у Венесуелі, він уже понад 20 років живе у США, штат Міссурі, але дідова земля манить незвичайним чином. Василь не говорить українською, хоча й розуміє мову, не боїться й не цурається слова «націоналіст», коли хоче підкреслити чиюсь любов до своєї землі й країни.

Про приїзд американського актора з одеським корінням подейкували ще під час проведення кінофестивалю в Одесі. Як виявилося, це були лише чутки, покликані підігріти інтерес до Сталлоне, який насправді зібрався у наші пенати в рамках презентації свого нового кінопроекту «Нестримні» (The Expendables).