Попри те, що рішення політради «Нашої України» про створення коаліції з БЮТ та Соцпартією, і тільки з ними, ніхто не скасовував, частина керівництва НСНУ продовжує лобіювати союз із Партією регіонів. Скажімо, перший номер списку «Нашої України» Юрій Єхануров минулого четверга в ефірі каналу «Інтер» заявив, що він виступає за так звану «широку коаліцію». Проти рішення власного блоку Юрій Іванович виступає нібито через те, що «помаранчево-синя» спілка дозволить отримати в парламенті не просту, а конституційну більшість, і така більшість дозволить провести будь-які реформи. Нехитрі арифметичні вправи показують, що для здобуття конституційної більшості (понад 300 депутатів) «наші», в разі прогнозованої відмови Блоку Тимошенко, мають об'єднатися і з «Регіонами», і з Соцпартією, та ще й із комуністами. Адже БЮТ провів до парламенту 129 депутатів, і якщо до керівної коаліції в купі з «тимошенківцями» не пристане ще принаймні одна фракція (хай навіть КПУ з її 21 мандатом), конституційної більшості не вийде.

Створення післявиборчої коаліції, або, як називає її Юлія Тимошенко, — «каоліції», стало для українських політиків великим і складним тестом — на вміння прощати, йти на компроміси, поступки, але водночас, зрештою, на вміння підтверджувати свої задекларовані принципи «не словом, а ділом».

Сьогодні вже майже з цілковитою впевненістю можна казати, що «каоліція» постане, і її забарвлення не міститиме синіх відтінків. Ця єдність, як висловлюються деякі депутати-соціалісти, буде «помаранчево-рубіновою». Щоб підтвердити цю теорему — «знайся віл з волом», — знадобиться фактично два місяці. Хоча спочатку планувалося, що такі очевидні речі, як необхідність об'єднання лише БЮТ і Соцпартії з «Нашою Україною», будуть зафіксовані на папері вже наступного ранку після оголошення несподіваних для багатьох результатів виборів. Та це навіть добре, що Роман Безсмертний не прийшов (точніше, його не пустили) 27 березня об 11-й годині ранку ставити підпис під коаліційною угодою з Юлією Тимошенко та Олександром Морозом...

Раніше Володимир Полохало, шеф-редактор журналу «Політична думка», сприймався просто як один із провідних українських політологів. Згодом він почав тяжіти до Юлії Тимошенко, і це призвело до членства Полохала у виборчому списку БЮТ на високому 50-му місці. Слід зауважити, що прогнози Володимира Івановича та його центру «Соціовимір», хоч дехто й ставився до них у ході виборів скептично, були одними з небагатьох прогнозів, які справдилися майже повнiстю, i передусiм — у частині успіху саме Блоку Тимошенко, як, до речi, i на виборах-2002. За місяць пан Володимир буде народним депутатом від БЮТ. Водночас Полохало залишиться, за його словами, і об'єктивним політологом, і науковим співробітником Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, і викладачем полiтологiї.
Сьогодні ми говоримо в основному з Полохалом-політиком. А якщо і згадуємо політологію, то передусім у контексті пояснення нею БЮТівських ідей та напрямів.

Київська міська рада, яка тепер складається зі 120 депутатів, минулої п'ятниці зібралася на своє перше засідання. І — в перші ж хвилини так званої «роботи» показала Україні, які складнощі очікують усі великі й малі «парламенти», вперше обрані на суто пропорційній основі.

На відміну від багатьох інших рад нового скликання, що вже почали працювати, Київрада не має чітко вираженої більшості. У її депутатській мозаїці вирішальною стає позиція навіть не якоїсь дрібної фракції, а двох-трьох чоловік із дрібної фракції.
На рівні місцевих рад не існує прямої норми закону про потребу укладати меморандуми про керівну коаліцію й призначати відтак місцеві уряди, тому більшість може ставати ситуативною хоч щодня. Суть інтриг від цього не міняється, лише інтриг стає більше. А битися в такому «жирному» місті, як Київ, є за що...

Усі умовно «помаранчеві» сили, які пройшли до парламенту (а їх три — Блок Тимошенко, «Наша Україна» і Соцпартія), офіційно висловилися за створення «помаранчевої» — і ніякої іншої — правлячої коаліції. Але от біда — кожна сила розуміє суть об'єднання по-своєму і має свої, мало чим обмежені, апетити.

Учора народні депутати зібралися на останнє пленарне засідання Верховної Ради IV скликання. Це дійство трохи нагадувало останній шкільний дзвоник: багато гостей, груповi фото, незвичний — піднесено-грайливий — настрій, в очах багатьох «випускників» — ностальгійні спомини про яскравi роки, проведенi на депутатській лаві.
Однак були й особливості. По-перше, парламентарії чітко поділялися на дві категорії — ті, що лишаються «на другий рік» (на наступну каденцію — як такі, що пройшли до ВР за списками п'ятьох партій і блоків-переможців), і такі, що втрачають мандат всерйоз і надовго. Останній «вид» нардепів учора найбільше говорив про потребу перерахунку голосів на виборах-2006, але, забігаючи наперед, зазначимо, що їхні ініціативи закінчилися нічим. А по-друге, оскільки день був не просто сесійним, а й цілком робочим, то відбувалися обговорення й голосування з багатьох питань порядку денного.
Серед головних результатів — нардепи з самого ранку скасували прийняту ними минулого року недоторканність депутатів місцевих рад та відмовилися приймати присягу суддів Конституційного Суду, визначених Президентом Ющенком. Щоб не допустити початку роботи КС, опозиціонери з Партії регіонів, які заблокували трибуну, вдалися навіть до парламентського ноу-хау. Якщо раніше в хід ішли мегафони, сирени й кулаки, то тепер анонімний депутат-винахідник і раціоналізатор застосував таку зброю, як... нашатирний спирт. Саме цей водний розчин аміаку «регіонали» розлили у великій кількості в президії біля крісла першого віце-спікера Адама Мартинюка, посиливши різким запахом «хімії» свою блокаду. Відтак до 16-ї години в парламент не прийшов ані обіцяний Президент Віктор Ющенко, ані кандидати в конституційні судді, про присягу яких у понеділок домовилася погоджувальна рада парламенту...

Свого часу визначення «візантійська політика» в устах тодішньої опозиції звучало як критика на адресу дій тодішньої влади. «Візантійство» — це, якщо спрощено, кулуарні домовленості та інтриги, що не завжди враховують дійсний стан речей і творять нову владну реальність. Чи саме з візантійською політикою ми маємо справу після виборів — питання, відповідь на яке може бути й невтішною. Почалися переговори та консультації, вони обіцяють бути впертими, виснажливими й «багатосерійними». І чи не знівелюють ці «базари» реальне волевиявлення українців?

Цього року на виборах в Україні, як і в 2004 році, проводився не один екзит-пол, а щонайменше три. Однак лише Національний екзит-пол, організований Фондом «Демократичні ініціативи», Київським міжнародним інститутом соціології та Українським центром економічних і політичних досліджень ім. Разумкова, прийнято вважати об'єктивним і таким, що найбільше відповідає реальним симпатіям виборців. Причина такої довіри полягає не лише в масштабах діяльності представників Національного екзит-полу-2006 (позавчора було опитано 18 тисяч осіб на 300 виборчих дільницях), а й позитивній репутації трьох згаданих фірм, які, на відміну від соціологів-«легіонерів» та одноденок, пронесли своє чесне ім'я ще з президентських виборів.

«Вибираймо для України. Вибираймо мудро. І серцем, і розумом. Згідно з власним сумлінням і переконаннями», — побажав Президент Віктор Ющенко у зверненні до виборців за півтори доби до початку голосування. Так і сталося: «серце» — емблема Блоку Юлії Тимошенко — опинилося на першому місці. Тобто насправді на другому, але ж, оскільки «помаранчеві» в сумі набрали більше голосів, ніж «сині», то «право першої» ночі отримала та сила, яка виявилася популярнішою з-поміж «партій Майдану».