«Скiльки пам'ятаю себе — завжди лiпив, малював, вирiзував з дерева i паперу, мандрував, спiвав», — писав у своїй автобіографії художник, мистецтвознавець, «патріарх українства» Іван Гончар. Уродженець Черкащини, він через іскристу красу Наддніпрянщини «вийшов» на різнобарв'я українського традиційного мистецтва загалом, як самобутнього цілісного явища у світовій мозаїці народів. Здобувши мистецьку освіту в Києві ще до ІІ Світової війни, усе своє життя продовжував навчатися у просторих класах просто неба, розсипаних по карті України — стародавніх селах і містечках. Подорожував від села до села, досліджував народне мистецтво, замальовував ще збережені пам'ятки, збирав рукотворні народні шедеври — щоб уберегти їх у своїй домівці. Пройшовши всю війну рядовим солдатом, бачив, якої шкоди завдали українській спадщині нацисти. Мандруючи повоєнною Вітчизною, терпляче рятував від знищення те, що «добивали» енкаведисти. Врятовані й дбайливо збережені мистецькі витвори за кілька десятиліть існування Музею Гончара побачили сотні тисяч людей з-понад 50 країн світу. Спогади про ті роки кількох знаних українознавців, зібрані співробітниками вже сучасного Музею Івана Гончара, пропонуємо нашим читачам.

Наприкінці 1980-х рок-опера «Біла ворона» для України стала гімном Незалежності. І неважливо, що російськомовний текст Юрія Рибчинського, покладений на музику Геннадієм Татарченком, на просторах тодішнього СРСР пролунав спершу у виконанні грузинки Тамари Гвердцителі, росіянина Олександра Малініна та ін. Для нас цей справді геніальний твір асоціювався насамперед із блискучою грою Наталі Сумської та Анатолія Хостікоєва, які втілили образи Жанни д'Арк та її коханого Жюльєна під талановитим керівництвом Сергія Данченка.

Ольга Сумська, за якою міцно закріпився імідж романтичної Роксолани, збирається круто його змінити. Спершу — на кінофронті. На екрані її образ, раніше — тендітний і вразливий, тепер набув рис жінки-вамп. А нещадавно Сумська заявила ще й про амбіційні плани випробувати свої сили у політичній царині.
Ольга говорить, що планує покращити життя киян і для цього балотуватиметься до Київради за списком абмітної й небідної партії «Європейська столиця». Своє прагнення піти в політику Сумська пояснює тим, що, не маючи депутатського статусу, артистові (навіть відомому) надзвичайно складно донести до влади проблеми людей мистецтва, не байдужих до стану духовного рівня нашої країни. У розмові з «Роксоланою» ми порушили і політичну, і мистецьку теми.

«У повітрі бриніло пробудження, — згадує 1960-ті роки публіцист, правозахисник Євген Сверстюк. — Викликає велике здивування те, що раптом з'явилося так багато людей з високим рівнем моральної свідомості». Нелегко пояснити, чому люди з різних місць України, з дуже різним досвідом — вмить «упізнавалися» і єдналися. Василь Симоненко з Черкас, Євген Сверстюк з Волині, Іван Дзюба і Василь Стус з Донеччини, Іван і Надія Світличні з Луганщини, Ліна Костенко з Київщини, Михайлина Коцюбинська з Чернігівщини... Про шістдесятників та їхній духовний зв'язок з поколіннями попередників та послідовників — наша розмова iз відомим правозахисником, доктором філософії, редактором газети «Наша віра» Євгеном СВЕРСТЮКОМ.

Коли народжується людина, спішимо укорінити її в земному світі ім'ям, прізвищем, батьковим іменем. У деяких народів новонароджений одержує ще й вервечку імен предків — пра-пра-пра... Всі ці якірці тримають у життєвих боріннях мільйони людей, чесних, роботящих, розумних — і все ж без Божої іскри.
І тільки люди геніальні, вивищені розумом і серцем, непідвладні часові, не потребують підпорок ні попереду свого імені, ні після нього. На вершині життя, на духовному злеті за ними лишається одне, але знакове, планетарне ім'я. Я почну цей славетний перелік: Арістотель, Платон, Сократ, Конфуцій, Будда, Магомед, Христос... Читач може сам продовжити увінчаний найвищим визнанням список: Хмельницький, Мазепа, Шевченко, Пушкін, Толстой, Франко...
Козацькому сину, який народився у полтавських Чорнухах, дали ім'я Григорій, а за батьком — Савич. Сам мисленик у листах підписувався по-різному: «твій новий друг Григ. Ск.», «найбільший друг Григор.», «твій Григ. Саввин», «твій Савин», «Tuus Gregor. Sabbin», «Amicus tuus Greg. Skoworoda», «твой друг и брат, слуга і раб... Даніил Меінгард» (псевдонім), «старець Григорій Варсава Сковорода»...
Проте життя і час, любов друзів та поклоніння учнів лишили за ним цільне ймення, мов злиток золота, — Сковорода. Під цим ім'ям видатний українець увійшов у світові енциклопедії. У Франції є культурологічна програма «Сковорода». На Харківщині розгорнув діяльність Фонд «Сковорода-300» (це вже з прицілом на 300-річчя від дня народження філософа).

Упродовж трьох днів батьківщина Нестора Махна свій провінційно-неквапливий ритм життя охоче підпорядковувала правилам другого всеукраїнського фестивалю «Гуляй Поле». Присвячений він був 117-річчю від дня народження майбутнього «батька анархії»; некруглість дати компенсовувала ще одна — п'ятирічна діяльність всеукраїнської громадської організації «Товариство Нестора Махна «Гуляй Поле».

У Кам'янці-Подільському щойно завершили зйомки значної частини 12-серійного художнього телефільму «Дев'ять життів Нестора Махна». Перед цим кінематографісти відпрацювали стрічкові епізоди в Переяславі-Хмельницькому, Гайвороні, Білій Церкві та Качанівці. Втім для глядача майже всі події відбуватимуться в Єлисаветграді. Вони зможуть простежити за суперечливим життям Нестора від народження і до його смерті 1934 року в Парижі.

Донедавна його ім'я було викреслене з історії українського мистецтва. Тоталітарний режим робив усе для того, щоб назавжди стерти з пам'яті нащадків людину, чий олівець та різець стали зброєю, оберненою проти нього. Адже для режиму вони виявилися небезпечнiшими, ніж автомат чи граната. Тож лише нещодавно ім'я Ніла Хасевича знову засяяло всіма гранями його природного дару, хоча ще до війни художні виставки у Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Нью-Йорку та Чикаго принесли Хасевичу світове визнання. Мистецтвознавці ставлять його на рівні з Юрієм Нарбутом — неперевершеним українським графіком ХХ століття. Проте та епоха виявилася надзвичайно жорстокою до справжніх талантів.
У безкомпромісній боротьбі за визволення України цей талант загинув як герой провівши десять років у підпіллі, в одному з останніх бункерів УПА. До цього часу ніхто не знає, де твоя могила, пане художнику, аби прийти, згадати тебе добрим словом, покласти квіти. Є тільки хрест у полі, груша та криниця, котрі пам'ятають твою смерть і нагадують нам про чиюсь чорну зраду...

Мудреці кажуть: «Людина боїться часу, а час боїться пірамід». Дмитро Яворницький не лише насмілився «вступити у поєдинок» з часом, а й спромігся перемогти його, закарбувавши свій слід в історії як археолог, етнограф, фольклорист, мистецтвознавець, лексикограф, автор значної кількості наукових праць.

Лакшмі Нараян Міттал (відомий також як Лакшмі Нівас Міттал) віддавна має прізвисько «Сталевий магараджа». Він є головою Mittal Steel Company NV (або просто «Міттал стіл»), найбільшої у світі компанії-виробника сталі. Особисті статки самого Лакшмі Міттала авторитетний часопис «Форбз» в оприлюдненому в березні цього року списку найбагатших людей світу оцінив у 25 млрд. доларів. Упродовж 2004 року Лакшмі Міттал збагатився неймовірно, оскільки піднявся з шостого десятка списку «Форбз» за 2004 рік до третього — у цьогорічному. Він є найзаможнішим мешканцем Великої Британії та найбагатшим неамериканцем світу. Міттал має свої активи фактично у всіх країнах світу, де існує розвинена металургійна промисловість.