Центр старовинного гуцульського села, розташованого неподалік Черемошу, прикрасив пам’ятник полковнику армії Української Народної Республіки, визначному діячеві українського націоналістичного руху 20—30–х років ХХ століття Євгену Коновальцю. Збудували його за ініціативою уродженця села, голови Косівської районної організації «Просвіта» Богдана Глібчука. Ініціативу масово підтримали і старокутівчани.

Близько полудня 6 листопада парапланерист Ігор Табанюк зі стартового майданчика індійського селища Бір піднявся в повітря над Гімалаями. У Палампур після тривалих пошуків гелікоптер доставив його лише 11 листопада о 10.30. У цьому проміжку часу — п’ять пекельно довгих днів і ночей — мужній 48–річний коломиєць після катастрофи свого літального апарата боровся за життя у гірській пастці — ущелині, обрамленій стрімкими скелями. Без їжі, з пошкодженим хребтом і при мінусовій температурі. Як свідчить сумна практика, за подібних екстремальних умов людина не витримує більше трьох діб. Табанюк протримався майже вдвічі більше. Після перебування в делійському госпіталі він повернувся в Україну. Про його порятунок на півночі Індії повідомляли провідні вітчизняні інформ­агентства.

Нині колишній військовий пілот–розвідник, підполковник у відставці Ігор Табанюк, завершуючи курс реабілітації, знову активно займається сімейним будівельним бізнесом. І його знову тягне в небо.

Аби бути вояком Збройних сил України сьогодні — теж треба мати мужність. Про ці сили, як іронічно висловився один із вітчизняних політиків, можна говорити або добре, або нічого. Але доки військову службу нестимуть командири, такі як Микола Козачук, Україну голими руками ніхто не візьме. Перебуваючи певний час поза штатом через реформування своєї військової частини, пан підполковник із товаришами по службі не тільки вберіг цілісний військовий майновий комплекс від розкрадання, а й зумів згодом вивести його на рівень бойової готовності. «Цьому офіцерові, — підтвердив «УМ» співробітник Західного інформаційного центру Міноборони, підполковник Тарас Грень, — в умовах обмеженого фінансування вдалося зробити майже неможливе: спочатку він не піддався тиску з боку деяких вищих керівників і не дав знищити військовий аеродром «Коломия», а потім повернув його в стрій. Тепер на цю злітну смугу можуть сідати всі типи літаків та гелікоптерів, які є на озброєнні Повітряних сил України, а в разі потреби — й пасажирські авіалайнери».

Коли трирічний Івась звернувся до продавчині «солодкого» відділу крамниці зі словами «Пані, прошу подати мені подарунок від Святого Миколая», пані від несподіванки ледь не зсунулася під прилавок. Почути таке від малюка? Тим паче, після «Тьотю, зважте мені он ті цукерки», що хвилиною раніше прозвучало з вуст дівчинки середнього шкільного віку.

Маленький джентльмен Іван Герелюк — онук пані Марії Ільків. Своїй вишуканій, із шармом довоєнної української шляхетності, манері спілкування хлопчик, звісно ж, багато в чому завдячує бабусі — знаному на Прикарпатті педагогові. Сотні юних іванофранківців — теж. Розголос про незвичайну школу–садок пані Ільків, розташовану по вулиці Василіянок, уже давно перетнув межі обласного центру. Тому бути вихованцем цього дитячого закладу, навчально–виховний процес в якому базується на педагогічній спадщині Софії Русової, стає, мабуть, не менш престижно, ніж студентом рейтингового університету.

Підступний грип з усіма його свинячими варіаціями Романа Бончука не зачепив. Пів–Івано–Франківська ховалося від каліфорнійського монстра за марлевими пов’язками, а «український Глазунов», як його охрестили журналісти, виходив на люди з відкритим забралом. « Я подовгу працюю в холодній майстерні, стіни якої уражені метастазами плісняви, тому в мене виробився стійкий імунітет до вірусів», — стверджує автор «Мегаісторії України».

Політичні симпатії і державотворчі перспективи переважної більшості мешканців Івано–Франківщини, незважаючи на незначні сезонні коливання у настроях національно–патріотичного електорату, стабільно, упродовж останнього десятиліття, пов’язані з Віктором Ющенком. Винятком стали хіба що дострокові парламентські вибори вересня 2007– го, в результаті яких політична сила «солодкої» Юлі зуміла на Прикарпатті потіснити на друге місце НУ–НС. Проте, як тоді відзначали місцеві аналітики, причиною послаблення позицій «нашоукраїнців» була не амплітуда особистого рейтингу Віктора Андрійовича, а невиразність і ненадійність конгломерату «Нашої України—Народної самооборони», що зрештою підтвердила заяча поведінка значної частини обраних від цього блоку народних депутатів, які переметнулися до жінки з косою.

Шлейф постповеневого криміналу донині обростає на Прикарпатті новими справами, як собачий хвіст реп’яхами. Обсяги розкрадених і розтриньканих бюджетних коштів, призначених для виплати компенсацій постраждалим від повені громадянам та розрахунків із фірмами, зайнятими відновленням зруйнованої інфраструктури, перевалили через два десятки мільйонів гривень. І це навряд чи остаточна сума, якщо слідчі не втомляться «копати». Та, крім зловживань, котрі підпадають під статті Кримінального кодексу, мутна торішня вода позначилася і на чистоті суспільної моралі. Матеріальну допомогу за спричинену торік стихією шкоду отримали 73,5 тисячі прикарпатців або кожен двадцятий мешканець області, включаючи немовлят. Проте розпорядилися великими грошима люди по–різному.

На свято Введення у Храм Пресвятої Діви Марії незрячий прикарпатський священик отець Ігор Іванів, поважний вік якого наближається до сімдесяти років, здійснює паломництво з обласного центру Прикарпаття до Єрусалима. У далеку дорогу греко–католицький отець–прочанин після Урочистої Літургії вирушив минулої п’ятниці з івано–франківської церкви Матері Божої Неустанної Помочі. На новий духовний подвиг його благословив отець–ігумен Микола Бичок.

Сьогодні поминальною службою Божою в рідній Коломиї, де народився і похований Андрій Федчук, земляки та знані прикарпатські спортсмени вшанують його пам’ять. Нагадаємо, 15 листопада близько восьмої години вечора автомобіль «Лексус», за кермом якого перебував колишній боксер, у селі Стопчатів з’їхав у кювет і перекинувся. Від отриманих травм 29–річний Федчук помер на місці, що засвідчили лікарі швидкої допомоги Косівської районної лікарні.

У цьому невеликому передгірському місті з неофіційним статусом «західних воріт Прикарпаття» нині мало що залишилося від колишньої ремісничої слави — чинбарства, солеваріння, деревообробки та виготовлення цегли. Зате демократія процвітає: недобре пахне зі шкірзаводів чи АЗС «ліплять» у самому центрі — болехівці тут як тут із пікетами. Можуть і центральну вулицю перекрити, хоча в межах міста — це частина дороги державного значення. Місцеве жіноцтво, звісно ж, — у гущі подій. Воно і в інших краях тепер не пасе задніх, але болехівчанки мають історичні переваги перед рештою українок — у їхньому місті жила і похована перша вітчизняна феміністка Наталія Кобринська, котра понад століття тому взялася жіночі права наближати до чоловічих. І дещо встигла зробити на цьому тернистому поприщі.