Громадський рух «Народна самооборона» зазнає дедалі відчутніших ударів iз боку правлячої коаліції. Б’ють — значить, бояться. Інша річ, хто й по чому б’є.
Створивши димову завісу навколо Юрія Луценка за рахунок обвинувачувального виступу в парламенті його наступника на посаді глави МВС Василя Цушка, «антикризовики» взялися роздмухувати тему про існування якихось 26 справ «проти Луценка». Тепер Юрій вимушений справді «самооборонятися» й виправдовуватися, тобто за визначенням поставлений у невигідне становище.

Не все в нас вирішується в парламенті, але саме парламент є і тлом, і лакмусом, і тест-майданчиком, і головною ареною політичних змагань. Тож міряємо політикум «від сесії до сесії». А сьогодні стартує третя сесія Верховної Ради України V демократичного скликання. Вона триватиме аж до літніх канікул і, можна припустити, триматиме зацікавлену частину суспільства в неабиякій напрузі.

Минула п'ятниця показала всім, хто в цьому ще сумнівався і бачив замість коси німб: святих в українській політиці немає. Блок Тимошенко, опустивши очі долу, натиснув кнопки для подолання президентського вето на закон про Кабмін. Навіть найбільш златоусті його речники на чолі з Самою не змогли надати хоч трохи переконливих пояснень цього кроку.

Майдан 22 листопада 2006 року в Києві був жалюгідним порівняно з Майданом-2005, зібраним у першу річницю Помаранчевої революції (про порівняння з «оригіналом» 2004 року годі й казати). Водночас Майдан-2006 вийшов значно більш щирим, і тому — кращим порівняно з минулим ювілейним зібранням.

Це було якесь дежа вю: як і рік тому, «Наша Україна» намагалася оновитися через очищення. Як і рік тому, на цьому наполягав почесний голова партії, Президент Віктор Ющенко. Як і в листопаді 2005-го, зібрання НСНУ в Палаці культури Київського політеху затягувалося до глибокого вечора, а зі сцени ледь не зі слізьми на очах, відчайдушно промовляв обвинувачений однопартійцями Петро Порошенко. Різниця лише в тому, що у 2005 році партія йшла до виборів і намагалася не допустити провалу, а тепер — шукала винних за провал на цих самих виборах. А результат — один: і тоді, й тепер група осіб, яких Ющенко назвав «закрите акціонерне товариство», зберегла свої провідні позиції в партії.
І той факт, що майданний стиль з'їздів робить «Народний союз «Наша Україна», без сумніву, найдемократичнішою українською партією, є лише дрібною ложкою меду у величезну діжку дьогтю. Адже їхній розламаний віз і нині там — у болоті неспроможності.
«Не можу зрозуміти людей (делегатів з'їзду. — Авт.), які спочатку себе «відтрахають», а потім зроблять те, що їм пропонували з самого початку!» — лише й сказав журналістам, ідучи вже вночі із закритого форуму, так і не відставлений голова ради партії Роман Безсмертний. Таке ось визначення марності зусиль рядових партійців. Трагіфарс міцнів...

Як писалося ще в темниках зразка 2001 року, Віктор Медведчук — «справжній мужик». Певно, що в цьому він та залишки його есдеківської команди переконані й зараз, коли СДПУ(о) програла фактично все, що можна було програти. Але тепер, коли титул «антикризового менеджера» перейшов до зовсім іншого політика, причому — «кревного» ворога пана Медведчука (ідеться про Віктора Балогу, який «забрав» у свого колишнього «патрона» його вотчину, Закарпаття), тепер, коли цей «антикризовий менеджер-2» взявся перетворювати Банкову з контори «Роги й копита» на фортецю такого Президента, який має зберегти вплив на судьби Вітчизни, лідер есдеків вважає справою принципу втрутитися в перебіг політичних подій. Зализавши рани після поразок на двох виборах і досхочу навідпочивавшись у Монте-Карло, «сiрий кардинал» режиму Кучми, «князь тьми i темникiв» запланував повернення. Якщо не на білому коні, то принаймні на якійсь кобилі постбальзаківського віку.

Що таке влада після політичної реформи в Україні? Логіка політреформи полягає в тому, що влада має бути не лише способом здійснення певної урядової політики, а відповідальністю конкретних політичних сил, які сформували правлячу коаліцію. Увійшовши в цю коаліцію і взявшись за гуж, не кажи потім, що не винен у падінні свого рейтингу. Навіть якщо тобі виділено жалюгідну за розмірами ділянку цього «гужа» — виборець під час найближчого голосування має не те що право, а обов'язок зробити висновки з твоєї присутності в уряді.

Минулорічний серпневий наступ преси, пов'язаний із «перехльостами» нагородної справи, схоже, нічому не навчив секретаріат Президента. І голова в ньому наче новий, але помилки — старі. Знову пов'язані з радянськими підходами до відзначення орденами, медалями та почесними званнями громадян нібито нової України. І яких громадян! Не тільки брати Суркіси, а й Рінат Ахметов уже отримав по заслузі...

Багатьом представникам владного олiмпу було вiдомо, що в пакет додаткових неофiцiйних домовленостей між Президентом Віктором Ющенком та кандидатом у прем'єр-міністри Віктором Януковичем входив такий пункт: посада голови Державної податкової адміністрації залишається квотою Ющенка. Попри те, що «Регіони» забирають собі економічний і фінансовий блоки уряду фактично повністю, керівником ДПА мав би залишитися давній соратник В.Ю. ще з агробанку «Україна» та НБУ Олександр Кірєєв.

Одним із тих, хто найбільше чекав присяги нового Конституційного Суду, був Віктор Шишкін. Він свого часу був народним депутатом І скликання, першим Генеральним прокурором незалежної України, активістом УРП «Собор» — партії, яка минулої парламентської каденції входила до Блоку Тимошенко, працював у регіональних судових органах. У листопаді минулого року Президент Ющенко призначив Шишкіна суддею КС, і від того часу Віктор Іванович чекав, коли парламент нарешті дозволить йому скласти суддівську присягу.
У кулуарах знайомі депутати, передусім із БЮТ, вітали життєрадісного Віктора Шишкіна з новим іміджем — бородою. Жартували: Шишкін, мабуть, як Фідель Кастро, — зарікся голити бороду до перемоги. Привітала «за п'ять хвилин» суддю Конституційного Суду й «Україна молода».