Діана Клочко народилася у великому, але селі — Козин Рівненської області. За першим фахом — кераміст: закінчила Амбрамцевське художньо-промислове училище, деякий час працювала на порцеляновому заводі в місті Березно Рівненської області. Згодом закінчила факультет історії й теорії мистецтва Київського художнього інституту і аспірантуру того ж навчального закладу, який уже називався Художньою академією.
Працювала журналістом у газеті «День», у Міжнародному фонді «Відродження», в «Книжнику». В 2002—2005 роках працювала у видавництві «Кальварія», в 2005 — у видавництві «Дуліби», в 2006-му — у видавництві «Грані».
Ми зустрілися з Діаною Клочко в затишній кав'ярні «Антресоль», неподалік від Бессарабки. Я відразу питаю її, чому вона вибрала саме цю «точку».

Після шаленого успіху шоу «Танці з зірками» з новою силою спалахнула й популярність одного з членів журі шоу, заслуженого артиста України й лауреата численних міжнародних конкурсів, всесвітньо відомого танцюриста і балетмейстера Григорія Чапкіса. Дізнавшись, що «шоу триває» і пана Григорія вже затверджено членом журі «Танців з зірками-2» (програма стартуватиме на «1+1» 11 березня), кореспондентка «УМ» вирішила ближче познайомити наших читачів із маестро. Тим більше що Григорій Миколайович досі залишається під враженням Віденського балу в Національній опері України, де він був балетмейстером урочистої частини, а також готував дітей вітчизняної еліти до їхнього першого танцю на справжньому балу.

Перша жінка-січовий стрілець народилася в день святої Катерини — 7 грудня. Як і ця свята, вона любила науку і книги, була відданою і твердою у вірі і ніби... осяяною німбом. «Олену всі любили, — розповідає львів'янка Мирослава Омельченко про Степанівну, «патрона» свого пластового куреня. — Вона була дуже товариська, тактовна. І мала якісь надприродні здібності. Одному стрільцю раз приснилася Степанівна, ніби його будить і каже: «Тікайте, бо зараз сюди впаде бомба!» І він, iз заплющеними очима, піднявся, біг і гукав: «Бомба, бомба!». Усі стрільці розбіглися і направду в те місце впала бомба. Він прокинувся вже від вибуху».
У проміжках між битвами, засіданнями таємних товариств, царським полоном і радянським концтабором доктор Степанів-Дашкевич написала понад 75 наукових і популярних книг. Зокрема «Економічну географію західноукраїнських земель», монографію «Сучасний Львів», нариси «Мандруймо по рідному краю» та «Архітектурне обличчя Львова».

П'ять років поспіль «Україна молода» на початку грудня розповідає своїм читачам про життєві мандри, духовні шукання, поетичні співи нашого перворозуму — Григорія Сковороди. Така нефальшована, глибока відданість молодої України в час відродження нашої національної сили і водночас у період руйнівного політичного розбрату ідеям і настановам, прикладу особистого життя народного мудреця і навчителя дає «Україні молодій» авторитетне право поставити питання про щорічне відзначення на державному рівні дня 3 грудня — дати народження видатного українця — філософа, поета і музиканта Григорія Савича Сковороди.

Розповідаю Карпі бувальщину: колись я, за своїм звичаєм, втрутилась у з'ясування стосунків між колишніми, чинними та уявними лідерами УНА-УНСО. Написала статтю, для якої запозичила в неї одне слівце, і вказала на джерело. Згодом на сайті одного з «ображених» прочитала про себе багато цікавого і, зокрема, таке: «Авторка сумлінно змагає до відтворення стилю легендарної Ірени Карпи».

У вересні виповнилося 205 років з дня народження видатного математика Михайла Остроградського (1801-1862). Ніби й дата, але не така вже й кругла... Щиро кажучи, писати про це ми не збиралися. І ось раптом - інформаційний привід. Пограбування. Серед глухої ночі. Кого, запитаєте, пограбували? Кімнату-музей Михайла Остроградського в Хорішківській середній школі ім. М. Остроградського на Полтавщині.

Красівський бажав нам бути аскетами, українськими камікадзе: «Бо тільки від того залежить успіх нашої боротьби - наскільки ви зможете в собі витравити зайвину, наскільки ви відсунете від себе ситу закуску, добру випивку, веселу компанію, наскільки ви приварите свої руки до чепіг національної справи». Він мав право радити і вчити. Бо говорив так з голосу власного досвіду.

«За хліб не платять свободою» - під такою назвою невдовзі вийде у світ підготовлена до друку книжка Євгена Пронюка. Це - життєве кредо Пронюка - відомого громадського діяча, «шістдесятника», колишнього дисидента й народного депутата.

Спогади — річ зазвичай прикра. Тому що вони пишуться або тоді, коли людина не здатна з якихось причин творити майбутнє, або коли події з її минулого є важливішими, ніж сьогодення. У кожному разі спогад — явище дуже особистісне. Він, як промінець ліхтарика в темряві, вихоплює те, на що падає, — не більше і не менше. Обговорювати важливість, доцільність чи справедливість такого висвітлення — справа марна. Але спогад має одну корисну функцію: якщо з відстані років емоційний зліпок пам'яті лишається достатньо сильним, щоб відтворитися у слові, то по ньому, як по відбитках слідів динозаврів у вулканічному попелі, можна реконструювати дуже багато.

Дмитро Стус у розмові не називає його «батьком», а тільки —Василь Стус. Прізвище — це карма, обов'язок, потреба. «Привид батька Гамлета». Зберегти, систематизувати, архівізувати, вивчити спадщину Стуса — це життєва місія Дмитра. І слава Богу, бо без нього Василь Стус — найяскравіший українець ХХ століття — прийшов би до нас зі значно більшою кількістю «білих плям».
Сьогодні, вважає Дмитро, основний масив матеріалу збережено і вивчено, але водночас Василь Стус лишається неосмисленим, бо... Тут є кілька причин. Одна з них — робота думки потребує грошей, думати безплатно, як з'ясовується, — важко. Держава ж шкодує грошей на своїх героїв. Напевно, їй теж важко думати безплатно, тим більше безплатно думати про гроші.