Ніхто не повинен залишитися на Різдво самотнім. Цей девіз міжнародна організація «Друзі спільноти святого Егідія» взяла на озброєння ще понад десять років тому. І цьогоріч удванадцяте влаштовує благодійний різдвяний обід для людей вулиці.

Вони приходять разом із настанням чергового нового року — якраз під бій курантів — і з ними доведеться нам жити в новому році. Зміни до законів, нововведення та чиновницькі резолюції, які традиційно вступають у силу з 1 січня, більшою чи меншою мірою впливають на життя кожного з нас. Отож готуємося до нових податків, подорожчання бензину, цигарок та алкоголю, збільшених виплат при народженні дитини, а також пені за несплату житлово–комунальних послуг.

Отже, із першого січня на нас чекає...

Учорашня ціна на бензин на столичних автозаправках неабияк розчарувала водіїв. Ціни на 95–й бензин знову підскочили. «Ще кілька днів тому я заправлявся за 7,95 гривні, а сьогодні побачив ціну 8,34—8,40 гривні за літр, — розповів «УМ» киянин Сергій». Інші водії скаржаться, що «горючка» чи не щодня піднімається в ціні на 10 копійок. Коли і на якій позначці зупиниться вартість пального? На жаль, втішних перспектив щодо цього екс­перти не мають.

Мабуть, найтяжчий період у житті людини — це старість. Чудово, коли вона проходить у турботах про дітей–онуків. А коли ти геть самотній? Мізерна пенсія та ще й хвороби з усіх боків обсіли. Чи значно гірший варіант: є й діти, й онуки, але ти їм не потрібен. І доживаєш вік один, як палець...

Моя 82–річна сусідка, яка рік тому поховала чоловіка, скрушно хитає головою: «Уявляєш, цілий день удома сама й сама, навіть заговорити ні з ким. Розмовляю з фотографіями на стінах. Мабуть, із глузду з’їжджаю»... Свою єдину доньку баба Ольга у 1941–му відвезла до родичів першого чоловіка в Росію. А сама юною медсестричкою пішла на фронт. Коли повернулася за дочкою, дівчинка вже підросла і... навідріз відмовилася кудись їхати iз зовсім не знайомою їй жінкою. «Я навіть не знаю, чи жива моя донька...».

Із новим роком усі ми пов’язуємо надії на краще. Здається, що прокинемося ми 1 січня в зовсім іншій державі — заможній і щасливій, де політики думають не про власну кишеню, а про нас із вами, а сам народ не згадує своїх керманичів останніми словами і вже не лякається остогидлих слів «криза», «інфляція», «ціни», «тарифи», «податки». Але, навіть розуміючи нездійсненність цих мрій, так хочеться бодай краєчком ока заглянути в майбутнє. Що нас там чекає, розповіли на прес–конференції в «Главкомі» астролог міжнародної категорії Олена Осипенко, голова Спілки астрологів України Олена Калантарова та астролог Центру духовного здоров’я людини «Ореол» Петро Кур’ят.

Коли на вересневому з’їзді «Нашої України» Ольга Репіхович, очільниця Новобузького районного осередку партії, попросила слова, зал схвально загув. І хоча перед тим уже було підведено риску під обговоренням, делегати з’їзду одностайно проголосували за те, щоб додатково таки надати слово колезі. На трибуні пані Ольгу зустрічали оплесками, адже її запальні й гострі промови однопартійці чудово пам’ятали з попередніх зібрань. «На з’їздах же звикли, як правило, щось хороше говорити, хвалити, в компліментах розсипатися, а я зазвичай говорю правду, якою б вона не була», — пояснює свої ораторські успіхи Ольга Семенівна. Тож коли жінка днями приїхала до Києва на засідання політради «Нашої України», «УМ» не оминула нагоди зустрітися з нею...

Учора під час прес–конференції в УНІАН ректор Національного університету «Києво–Могилянська академія» Сергій Квіт звернувся по допомогу до четвертої влади. Бо самотужки ніяк не може «розрулити» два конфлікти з Міністерством освіти і науки, які ректор пов’язує «персонально з Дмитром Табачником». По–перше, в МОН досі не затвердили правила прийому до «Могилянки» на наступний рік. Каменем спотикання стала англійська мова, сертифікат з якої тут вимагають абсолютно на всі спеціальності. «Англійська мова у нас зазначена в статуті як одна з мов викладання в університеті, — каже Сергій Квіт. — Тому якщо до нас прийде людина без знання англійської, то просто не розумітиме наших викладачів–іноземців, не зможе вивчати англомовні першоджерела та брати участь у наших програмах обміну з зарубіжними університетами. Нам закидають, що ми порушуємо права тих людей, які не вчили англійську в школі. Але НауКМА не забороняє тим абітурієнтам, які хочуть стати нашими студентами, вивчити англійську мову. І ми маємо багато прикладів, коли діти вивчали в школі якусь іншу іноземну мову, а англійську опанували самостійно, щоб вступити до «Могилянки».

Ленінське «вчитися, вчитися і ще раз вчитися» досі актуальне, якщо йдеться про рідну мову. Адже всього троє учасників радіодиктанту, що відбувся 9 листопада, написали його без жодної помилки. Це священик Олександр Овчинников із Білоцерківського району Київської області, коректор Ольга Голобородько з Києва та вчений–біолог Олена Андрущенко. Ще 177 учасників припустилися лише однієї помилки. Решта — по три і більше. Не впорався із завданням і міністр освіти та науки Дмитро Табачник, який писав диктант під прицілом телекамер. Головний освітянин країни припустився досить поширеної помилки — написав «до речі» разом. Загалом же до участі в радіодиктанті долучилися понад 11 тисяч українців. Переможці вже отримали нагороди в редакції Національної радіокомпанії України. Ще 177 учасникам надіслано заохочувальні призи поштою.

Ледь устигли українці відбитися від Податкового кодексу, як влада готує черговий сюрприз. І зачепить він інтереси значно ширших верств населення, адже всі ми десь живемо, платимо за «комуналку» й мріємо про покращення житлових умов. Влада зараз активно торпедує розгляд парламентом до кінця року Житлового кодексу, ухваленого в першому читанні ще рік тому. Втім спірні питання, які тоді найбільше обурили громадськість, так нікуди з нього й не зникли.

Відомий скульптор Анатолій Кущ каже, що вперше доторкнувся до глини в дитячому садочку. Йому тоді було років чотири. «Ми ліпили грибочки, — згадує він. — Я виліпив свій перший твір і «захворів» на все життя». Сьогодні твори цього скульптора є практично в усіх музеях України та в колекціях багатьох відомих людей. Його ж роботи прикрашають багато українських і закордонних міст, але кожен українець передусім знає його за візиткою головної площі столиці України — монументом Незалежності.

Напередодні 65–річчя скульптора ми зустрілися з Анатолієм Васильовичем у його майстерні. Тут можна ходити, як у музеї: скульптури займають увесь простір — стоять, лежать, висять на стелажах, підлозі, стінах. Скульптор зізнається, що навіть у вихідні й святкові дні він приходить у свою майстерню: «Мене ніхто не змушує, але інакше не уявляю свого життя».