Перед іспитом з історії найкраще перечитати саме посiбник Наталi Василенко. Книги цієї тривалий час забутої авторки були перевидані в Україні лише на початку 1990-х років. З титульного аркуша двотомника на нас дивиться вродлива пані. І небагато хто здогадується, яка несподівана дорога привела цю талановиту гарну жінку до української історії.

Після розпаду СРСР колишні радянські республіки так-сяк розділили «спільно нажите майно», хоча справедливим процес розподілу з багатьох точок зору було назвати складно. Бо значна частина спадку просто осіла в «закромах» Росії. І йдеться не лише про матеріальні блага, а й про інтелектуальні надбання. Так, приміром, величезна кількість радянських вчених будь-яких національностей автоматично стали «російськими». До когорти таких учених з українським корінням належить і творець радянської школи біохіміків Олексій Миколайович Бах (1857—1946). За радянських часів його іменем було названо Інститут біохімії АН СРСР, який нині є структурою Російської академії наук. І сьогодні в цьому інституті в Москві відбуватимуться урочистості з нагоди 150-річчя Олексія Баха — ученого, який довгі роки працював у Франції та Швейцарії, завершив свою кар'єру і життєвий шлях у Москві, а народився на Полтавщині. «Ви будете сміятися, але такий-то — теж із України», — жартує дехто у подібних випадках. «Нашого цвіту — по всьому світу», — пафосно заявляють інші. Ми скажемо інакше: нехай весь світ вшановує наших славетних земляків. Ми ж, як кажуть, не рахуємо.

Є особлива галузь виробництва, в якій як ніде інде необхідне натхнення від муз у поєднанні з природою. Ця галузь — садівництво. Якщо в мистецтві музи надихають творців, є об'єктом поклоніння, любові, то в садівництві муза повинна і надихати, і допомагати, і працювати в поті чола поряд із садівником. Тому не завжди і не кожна садова муза може витримати таку нелегку долю. А вже та муза, що пройшла шлях в мистецтві вирощування саду поряд зі своїм садівником до кінця його життя, залишаючись назавжди вірною його справі, заслуговує на особливу повагу.
Більшості садівникам і споживачам садової продукції добре відомий дуже популярний сорт яблук Ренет Симиренка. Але мало хто знає, коли і як було створено і розповсюджено цей сорт і яку роль у цьому відігравали жінки-музи, адже вони не тільки надихали і допомагали, а й рятували від смерті творця такого унікального сорту. А сорт цей існує вже понад 100 років...

Завтра минає 160 років із дня народження американського винахідника Томаса Альва Едісона (1847—1931). Сам Томас Едісон не закінчив школи і ніколи не навчався в інституті, проте 1927 року його було обрано членом Національної академії наук США. Томас Альва Едісон удосконалив телефон Белла і лампу розжарювання, сконструював фонограф, розробив систему освітлення, сконструював патрон і цоколь із різьбою, запобіжник, електролічильник, поворотний вимикач, мегафон, апарат для запису телефонних розмов тощо. Він увів у практику паралельне включення ламп, побудував надпотужні електрогенератори і запустив 1882 року в експлуатацію першу у світі електростанцію. Саме Томас Едісон винайшов гальмівну систему для залізниці. Винаходи приносили йому чималі прибутки, проте він був абсолютно байдужим до розкошів й розваг. 1923 року газета New York Times оцінила капітал усіх компаній Едісона у фантастичну на той час суму — 15 мільярдів доларів. При цьому Едісон нехтував звичними для багатіїв утіхами. Його вілла для відпочинку, як правило, стояла порожньою. Він не ходив по дорогих ресторанах, не купував породистих коней і дорогі яхти. Зате міг закупити десь у Європі цілу бібліотеку, щоб у котрійсь із книжок відшукати потрібну інформацію. Загалом його власна бібліотека налічувала понад 60 тисяч книг і журналів англійською, французькою, італійською та німецькою мовами. Кажуть, що перед смертю Едісон сказав: «Якщо є потойбічне життя — добре, а якщо ні — то теж нічого, я встиг чимало зробити і на цьому світі».

Микола Рябчук — письменник, поет, літературний критик, політолог, дослідник. Народився в 1953 році в Луцьку. Закінчив Літературний інститут ім. Горького в Москві. Працював у провідних друкованих виданнях України («Всесвіт», «Сучасність», «День», «Критика»). Викладає в провідних університетах Сполучених Штатів. Автор численних книжок, які видаються й стають культурними подіями в Україні та в престижних США та Європi.
З Миколою Рябчуком ми зустрілися в кав'ярні «Театральна вітальня» на території Києво-Печерської лаври, оскільки саме ця точка є найближчою до Українського центру культурних досліджень, де вічно завантажений Микола, в якого немає часу на відхилення від чіткого графіка, працює провідним інженером.

1982 року в США вийшла книжка: Олекса Тихий. «Роздуми». У січні 1983 якийсь Вадим Зуєв у статті «Гримасы лицемерия» (журнал «Донбас») цинічно писав: «И только когда логическое развитие антинародной закваски и Копелева, и Тихого привели их — через выезд в Израиль — на задворки Западной Европы, когда, следуя жестоким законам предательства, подписались они под сионистским воззванием в защиту польской контрреволюции, всем стало ясно, какие лютые враги нас окружали». У цей час «на задвірках Східної Європи» від виразки дванадцятипалої кишки, атеросклерозу, анемії, гепатиту й інших тяжких хвороб, можливо, й раку, політв'язень Тихий швидко втрачав вагу (при зрості 178 см наприкінці 1981-го він важив 41 кг). Тричі його возили до тюремної лікарні ВС-389/35, двічі оперували— востаннє на початку 1984-го. На останнє сорокахвилинне побачення з сином Володимиром 19.04.1984 Тихого ввели попід руки, у нього навіть облазили нігті, він не міг сидіти — одні маслаки — але посміхався, був милостивим, згадував Нагірну проповідь Христа. Цей, за висловом Євгена Сверстюка, Дон Кіхот ХХ століття з обличчям європейського президента пішов на смерть так, як його предки йшли на палю.

Однією з центральних подій тижня, що минає, став приїзд до Києва Сергія Сікорського — найстаршого з чотирьох синів всесвітньо відомого авіаконструктора і нашого з вами земляка Ігоря Івановича Сікорського. Сергій Сікорський довгий час працював у керівній ланці заснованої його батьком американської корпорації Sikorsky Aircraft, що виготовляє гелікоптери, зокрема одну з найпопулярніших у світi моделей S-61. Тепер він уже на пенсії (за його власним висловлюванням — «у відставці»), але й досі є консультантом корпорації. Крім того, Сергій Сікорський продовжує кар'єру пілота (і це у 82 роки!) — щоправда, літає не на гелікоптерах, а на спортивних літаках.
В Україну пан Сергій приїхав на запрошення Президента Віктора Ющенка, а організував цю поїздку Віталій Кличко. Незважаючи на щільний графік візиту, Сергій Ігорович знайшов час для інтерв'ю «Україні молодій».

ХХ століття ввійшло в історію людства як початок космічної ери. І саме Сергій Корольов (1907—1966), який розпочав конструювати і розробляти ракетно-космічну техніку, став одним із найяскравіших учених тієї епохи. Він був першим у світі, кому вдалося подолати, здавалося б, непохитну міць земного тяжіння і вивести на орбіту сконструйований ним космічний апарат. Досягнення Корольова у космічній галузі порівнюють із заслугами Ейнштейна у фізиці чи Коперника в астрономії.
Саме з «легкої руки» Корольова група вивчення реактивного руху побудувала першу радянську рідинну ракету «ГИРД-09». Також під його керівництвом було створено численні балістичні та геофізичні ракети, ракети-носії і пілотовані космічні кораблі «Восток» та «Восход», на яких уперше в історії людства було здійснено космічні польоти людини і її вихід у космічний простір. Під його керівництвом проводилися запуски штучних супутників Землі й Сонця, польоти міжпланетних автоматичних станцій до Місяця, Венери і Марса, вироблено м'яку посадку на поверхню Місяця і створено низку серій штучних супутників Землі.

Сьогодні виповнюється 70 років заступникові директора Інституту історії України НАНУ, доктору історичних наук Станіславу Кульчицькому. Він — визнаний у країні й за кордоном дослідник одного з найдраматичніших періодів національної історії — між двома світовими війнами. З-під пера Кульчицького вийшли численні монографії й тисячі наукових та науково-популярних статей в українських і закордонних виданнях.
Ім'я Станіслава Владиславовича відоме викладачам шкіл і вузів як співавтора підручників і посібників із історії України. У Києво-Могилянській академії він викладає історію України для магістрів. Своє кредо він висловив у зверненні до швейцарських школярів, що увійшло до видрукуваного в Цюріху навчального посібника «Забути чи згадати?» — про найстрахітливіші сторінки в історії людства і народовбивства у XX столітті. «На жаль, наслідки (вивчення Голодомору. — Авт.) не потрапляють у поле зору широкої громадськості, бо вона заклопотана сьогоднішніми проблемами, — пише український історик. — Але часто проблеми минулого мають велике значення для сучасності».
Кульчицький пройшов складний шлях від ортодоксального радянського вченого до об'єктивного дослідника подій національної історії. На цьому наголошено і в доповіді Комісії з дослідження голоду в Україні Конгресовi США, оприлюдненій 1988 року у Вашингтоні. Наукові висновки Кульчицького сприяють осмисленню трагічного минулого української нації і мають державотворче значення.
В «УМ» Станіслав Кульчицький неодноразово виступав як експерт з проблеми Великого голоду 1932—1933 років. Сьогодні він ділиться думками про причини суперечливого ставлення у суспільстві до діяльності ОУН і УПА, наголошуючи на необхідності визнання їхнього внеску у боротьбу за незалежність України.

Село Городок розкинулося на берегах річки Усті, порослих очеретом та осокою. В одному місці річка примхливо роздвоїлася, двома рукавами охопила клаптик землі, створила острів і понесла свої води далі. Саме тут, на острові, стояв старовинний замок, церква святого Миколая, а в'їзд на острів був через вузенький дерев'яний місток, перекинутий через річку. Зовсім поряд, за селом, височить дивної краси Вишнева гора. Місцевість густо поросла карликовою степовою вишнею, що й дала назву горі. Весною, в період цвітіння вона перетворювалася в біло-рожеву хмаринку, що на якусь хвильку спустилася на землю. Ось такий надзвичайно красивий, мальовничий куточок Волині неподалік від Рівного придбав у 1878 році в нащадків угорського графа Естерхазі спеціаліст із будівництва залізничних шляхів, німець за походженням барон Рудольф фон Штейнгель.