То колись пана було видно по халявах. Нині треба брати вище. На піку популярності — вишиванки. За ними легко ідентифікувати українців, скажімо, в натовпі на Манхеттені, Єлісейських полях чи на ЧС-2014 у Ріо-де-Жанейро. Що вже казати про Україну.

Від Праги до Дрездена, столиці німецької Саксонії, що на півдні межує з Чехією, — дві години їзди автобаном. Ми й не помітили, як перетнули кордон між двома державами. Звернули на це увагу лише тоді, коли в густому ранковому тумані ледь показалися гостроверхі контури готичних будівель Брайтенау — першого населеного пункту з німецькою назвою, розташованого праворуч із трасою.

Великоднього вівторка, увосьме поспіль, дебеславці відзначили своє особливе навіть у масштабах України свято — День підняття прапора. Хоча у Львові також щовесни вшановують першу в його новітній історії появу 3 квітня 1990-го синьо-жовтого стяга над міською ратушею, проте львівській акції передувало офіційне рішення міськради незадовго до кончини трухлявого Радянського Союзу.

Досконало вирізьблена з дерева кимось зі скульпторів-віртуозів ХVІІІ століття фігура неопізнаного мною святого в людський зріст лежала на підвищенні в реставраційній майстерні, ніби пацієнт на хірургічному столі.

При в’їзді до Праги зі сторони Брно GPS–навігатор підніс нам несподіваний сюрприз, вивівши з автобану прямісінько у центр чеської столиці. Хоча маршрут до заброньованого нами готелю пролягав дещо осторонь, та цей маневр навігатора ми сприйняли як дарунок долі.

Путінський бліцкриг у Криму вочевидь задурманив голови не тільки обивателям із нечорноземної глибинки, від шовіністичної ейфорії яких зашкалює рейтинг нинішнього господаря Кремля. Натяки російських політиків першого ешелону на те, що «доблесна» російська армія, як ніж крізь масло, може пройти територією материкової України, не зустрічаючи серйозного опору кадрових військових, — схожі на забавку мавпи з гранатою. Та за будь–яких спроб вторгнення на нашу територію масштаби принаймні партизанської війни та народного спротиву будуть такими, що земля горітиме під ногами новітніх окупантів. Бойовий досвід ОУН–УПА, котрі самотужки, без державної допомоги й зовнішньої підтримки змогли впродовж десятиліття протистояти найбільшій на той час у світі сталінській армії, та відвага сучасної молоді на Євромайдані доводять: українську націю нікому не вдасться поставити на коліна.

За середньостатистичними показниками тривалості життя, Прикарпаттю разом із Тернопільщиною належить пальма першості з–поміж усіх регіонів України. До речі, саме в цих двох областях донедавна мешкали й вітчизняні рекордсмени–довгожителі : уродженка покутського села Хотимир Катерина Козак (прожила 117 років 27 днів) та тернополянин Григорій Нестор (116 років 270 днів).

Перша зустріч із Дмитром відбулася невдовзі після резонансного яєчного інциденту, що сколихнув Україну. Помітно схвильований надмірною увагою 17–річний студент–економіст, котрий 24 вересня 2004–го несподівано для батьків, друзів і самого себе за мить став відомим на всю державу, не почувався героєм.

Побожність поляків ніколи не зазнавала коливань залежно від ідеологічного вектора. І це додає їм честі. Навіть у часи керівництва країною останніх марксистів–леніністів Едварда Герека та Войцеха Ярузельського переважна більшість їхніх «підданих» вважала себе християнами до глибини душі. Мені це відомо не з чужих слів.

Поспілкуватися про життя–буття з Ярославом Дмитровичем на його рідній університетській кафедрі екології ми домовилися за кілька днів наперед. Та зранку обумовленого дня в автора цих рядків виник сумнів щодо реальності нашої зустрічі — після нічного дощу ранковий морозець так відполірував івано–франківські вулиці й тротуари, що вони перетворилися на суцільну ковзанку.