«Ми українці, ми не вівці — загнати нас у жебраки не вдасться, скоріше, Леоніде, заїсть вас швидка Настя», — такою народною творчістю на саморобних картонних плакатиках зустрічали столичного мера Черновецького під Київрадою учасники вельми численного мітингу, який протестував насамперед проти невиправдано завищених тарифів на житлово-комунальні послуги. Точніше, хотіли зустріти, бо міський голова до своєї «пастви» так і не вийшов, незважаючи на заклики журналістів піти й заспокоїти людей, які на той час уже були сповнені рішучості брати міську раду штурмом. «До кого виходити? Ви ж бачите, на цей мітинг прийшли в основному студенти й інші люди, які взагалі за послуги ЖКГ не платять! А за мітинг їм якраз добре заплатили», — у своєму традиційному смиренно-пастирському тоні прорік Леонід Черновецький.

Ні, Україна не воздвигне свойого Мойсея, про що так розпачливо питав Павло Тичина наприкінці трагічних для України 20-х років. Однак не тому не воздвигне, що не здатна. А тому, що сьогодні це — нарешті! — непотрібно.
Від осені 2004-го до осені 2006-го Україну стрясає дріж. Те, що в журналістиці, політології і просто щоденній мові називається звичними термінами — «вибори», «Помаранчева революція», «політреформа», «коаліціада», «спікеріада» тощо, — насправді є в геополітичному плані тектонічним зрушенням на велику перспективу, а в плані суспільному — важким іспитом на десятиліття вперед. Коли в рух приходять великі маси історичного часу, треба бути обачними і з аналізами, і з прогнозами. Тому те, що сьогодні сприймається як поразка демократичного проекту України, насправді є тим, — може, й необхідним — випробуванням, яке має допомогти зробити ревізію пріоритетів, здобутків і втрат, готуючись до наступного етапу.

На прес-конференцію з мас-медіа Володя прийшов разом із своїм братом Віталієм, який рік тому залишив великий спорт через травму. На вході у зал київського розважального центру «Арена» акул пера несподівано вразила процедура обшуку — більшість відчули таке на собі вперше. Починали брати-боксери свій діалог з пресою російською мовою, а завершували вже українською — цю переміну преса зустріла аплодисментами. Йшлося не тільки про спорт. Ми дізналися, що батьки ніколи не відвідують їхні бої — така склалася традиція. Що повертатися у бокс Віталій наразі не збирається, хоча й сумує за рингом. А в політиці йому складніше, ніж у спорті, бо тут не все залежить від тебе самого. Що Володимир грає на гітарі, слухає джаз, а йти у політику слідом за старшим не поспішає, бо треба зосереджуватися на чомусь одному.
Але спершу 30-річний володар титулу за версіями IBF та IBO, подякувавши за підтримку вболівальникам на трибунах і біля телевізорів, поділився враженнями про останній двобій з Келвіном Броком, якого Кличко-молодший відправив у нокаут у сьомому раунді.

У неділю зранку чи не півкраїни прокинулося о сьомій ранку, щоб подивитися, як наш співвітчизник Володимир Кличко у черговий раз битиметься за свою честь і честь України. І... незлим тихим словом згадала тих, хто придумав жіночий бокс, бо спочатку нам довелося подивитися, як захистила свій титул Лейла Алі, дочка славнозвісного боксера 1970-х років, і лише потім на екрані з'явилося нарешті обличчя 30-річного Кличка-молодшого i його суперника, американця Келвіна Брока.

Післязавтра, 12 листопада, о п'ятій годині ранку за київським часом чемпіон світу за версіями IВF та ІВО у суперважкій категорії Володимир Кличко вийде на ринг знаменитого нью-йоркського «Медісон сквер гардену», щоб захистити свій титул у бою проти наразі непереможного американця Келвіна Брока. Нині у США тривають останні приготування до поєдинку.

Розпорядження київського мера про підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги може так і не вступити в дію — якщо трьом фракціям Київради, які планують скасувати це рішення Леоніда Черновецького, вдасться залучитися підтримкою необхідної кількості депутатів.

Кілька сотень червоних сердечок на білих полотнищах, завивання сирен і пронизливі звуки футбольних дудок, струнке багатоголосе скандування: «Ганьба!», гасла «Кияни більше не вірять Черновецькому», «Вимагаємо негайно заборонити забудову скверу Зої Космодем'янської (варiант — такого-то майданчика на Оболонському проспекті тощо — «земельні питання» досі залишаються найгарячішими. — Авт.), «Черновецький хоче зробити нас жебраками!», «Ні підвищенню житлово-комунальних тарифів». Так організовані Блоком Тимошенко кияни зустрічали депутатів столичної міськради, які прийшли на свою чергову сесію. Головною «ідеєю» мітингу був протест проти підвищення тарифів на послуги ЖКГ — це питання фракція БЮТ планувала внести на розгляд Київради й боротися за нього до останнього. Поборотися таки довелося, але не зовсім за те, за що збиралися — до розгляду питань порядку денного так і не дійшло. Зате було дуже весело. Недарма під кінець безплідного засідання міський голова Леонід Черновецький сипав «перлами» на кшталт: «Ми всє под наблюдєнієм — нас люді смотрят!», «Ми уже достаточно развєсєлілі кієвлян, ми ім доставілі много удовольствія, давайтє работать!». І справді, у двох будинків під куполом — того, що на площі Перемоги, і його конкурента на вулиці Грушевського (цирку й Верховної Ради), — з'явився неабиякий суперник. А всілякі «Комеді клаби» й «95-ті квартали» просто відпочивають: надірвати животи від сміху, принаймні кияни, можуть просто подивившись трансляцію засідання Київради.

Із місяць тому в українській родині № 1 непомітно для решти людей відбулося поповнення — у помешканнi керівника нашої держави прописався волохатий симпатяга з доволі екзотичним ім'ям Love me forever, яке в перекладі з англійської означає «Люби мене вічно». У родинi ж песика кличуть Байдою. За повідомленням джерела «УМ», за 30 з лишком днів непосидючий «хлопчик» встиг буквально закохати в себе всіх членів президентської сім'ї, а діти Віктора Андрійовича були в шаленому захваті від цієї білої й пухнастої істоти, чимось схожої на ведмедика. Воно й не дивно — порода золотистий ретривер, до якої належить чотиримісячний песик із «вічнокоханою» кличкою, на сьогодні є однією з найпопулярніших пород у світі!