Новий футбольний сезон в Україні почався якось дуже по–доброму, можна навіть сказати по–сімейному. Стартовий тиждень приніс лише позитивні емоції. Нехай власники клубів не змогли обрати президента новоствореної прем’єр–ліги, але ніхто ні на кого не «котив бочку» й не звинувачував у лобіюванні чиїхось інтересів — усі прониклися ідеєю все зважити й визначити по–справжньому гідного кандидата. Але потім.
А зараз у протистоянні за Суперкубок між «Динамо» й «Шахтарем» обійшлося без традиційних бійок, вилучень та інших скандальних ситуацій. Після фінального свистка принципові суперники обмінювалися футболками й тиснули один одному руки. Українські арбітри наче прокинулися від корупційної сплячки й вирішили показати, що вони вміють судити не гірше від закордонних колег — жодного слова про їхні помилки в першому турі не прозвучало. (Може, через те, що трьох суддів заздалегідь усунули від обслуговування матчів найвищого рівня). У сімох поєдинках стартового туру з восьми до останньої хвилини не можна було передбачити підсумок двобою. Із перевагою більш ніж в один м’яч завершилися тільки дві зустрічі. Причому обидві несподівано. Очікувалося, що «Динамо» «відвантажить» новачкам із Маріуполя великий рахунок; а про «суху» перемогу іншого дебютанта, «Львова», над «Шахтарем» галицькі фанати мріяли лише в найсолодших снах. І навіть експресивний наставник донеччан Мірча Луческу з посмішкою визнав закономірність успіху господарів.
Що ж, такий «продукт» справді можна продавати, адже саме до цього прагне прем’єр–ліга. Тож нехай би наші клуби й продовжували в такому позитивному ритмі.

Володимир Супруненко стартував 17 червня від українсько–російського кордону на Луганщині і попрямував до крайньої західної точки України — закарпатського прикордонного міста Чоп. 11 областей зі Сходу до Заходу мандрівному романтику вдалось подолати до липня. На двох колесах чоловік проїхав майже дві тисячі кілометрів і ні на що не скаржиться — мандрівницький запал лише посилився. Та й вірний залізний «кінь», гірський велосипед, пана Супруненка не підвів: колеса жодного разу не підкачував, шини не проколював. Чоловік невпинно крутив педалі, милуючись навколишньою красою, та досліджував традиції регіонів: фольклор і рецепти місцевих страв. Свою подорож український Колумб характеризує не інакше, як експедицію «Українська широта». «УМ» вдалося почути найяскравіші враження з незвичайної подорожі.

У Дніпрі, в районі водної станції ВАТ «Запоріжкокс», що недалеко від центрального пляжу Запоріжжя, працівники обласної санепідемстанції виявили холерний вібріон серовар Огава. Даний тип вірусу не є токсогенним: хвороба проходить у легкій формі, але все ж небезпека зараження достатньо висока, кажуть санітарні лікарі. Для них такі «знахідки» у водах Дніпра — не новина. Минулоріч аналогічний збудник хвороби виявили на пляжі Заводського району Запоріжжя.

Ще років 20 тому на велелюдному Смілівському базарі можна було побачити немолодого чоловіка біля великої картини, на якій було зображене це старовинне містечко з усіма його розкішними церквами, знищеними в 1920–30–ті роки. Довкола юрмилися люди, чоловік захоплено розповідав історію містечка, та коли хтось хотів купити картину, чув відповідь: «Не продається».

Широкому загалу мало відомо про унікальні природні ландшафти Миколаївської області. Поспішаючи на відпочинок до Криму, ми часто проходимо транзитом ділянку траси від Первомайська до Вознесенська, навіть не здогадуючись, що зовсім поруч розташована одна з найкращих природних «перлин» України — долина річки Південний Буг. Це справжня гірська країна серед степу, де, зупинившись на день–два, можна насолоджуватися гідромасажем від бурхливого водограю, або милуватися величчю Бузького каньйону. Що вже казати про урочище Гард у межах сучасного Южноукраїнська, де кожна гранітна скеля або річковий поріг тісно пов’язані з козацтвом. Уже опинившись на морі десь у Коблево або на лиманах Очакова, ми й гадки не маємо про те, що поруч розкинулась унікальна Кінбурнська коса. В це важко повірити, але чимало миколаївців жодного разу тут не були. Та й загалом Миколаївську область багато хто сприймає як край, що має історію лише останніх двохсот років, з часів катерининської колонізації Дикого степу. А були ж тут і елліни, і скіфи, й інші кочовики, але три сотні років, ще до Потьомкіна й Суворова, ці землі поливали власною кров’ю запорожці в протистоянні з Туреччиною. Побачити чудеса Миколаївщини у всій красі журналісту «УМ» пощастило минулих вихідних під час прес–туру в рамках Всеукраїнської акції «Сім природних чудес України». Після тривалого переїзду ми нарешті в Очакові, сідаємо на катер і вже за двадцять хвилин — на Кінбурнській косі в районі села Покровське. Над морем бачимо чимало пеліканів, що полюють на рибу. Директор Регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса» Зіновій Петрович пояснює, що рідкісні птахи з’явилися на півострові в останнє десятиліття через забруднення водойм та скорочення рибних запасів на Дунаї.

В українському сегменті Північного Приазов’я найбільше суб’єктів курортного бізнесу задіяно у Кирилівці й Бердянську (Запорізька область). Солідна дещиця функціонує нелегально, позаяк у Кирилівці, приміром, відсутній реєстр оздоровниць. У селищній раді кажуть, ніби їх 300 «з гаком», але хто ж знає, скільки тіньових витримує отой «гак»?.. А це ж суттєво не лише з позиції інтересів податківців, а й налагодження інфраструктури. На Пересипі, скажімо, днями припинено роботу аварійного водогону, і треба ж знати, скільки водовозок ганяти до узбережжя...

Про те, що на шлакових відвалах «Запоріжсталі» та «Дніпроспецсталі» в районі «Балки Середньої» Вільнянського району Запорізької області міцно облаштувався криміналітет, запоріжцям було відомо давно. Місцева міліція, як правило, роками воліла не помічати, як під керівництвом братви роботяги ведуть незаконний промисел переробки відходів для отримання вторинної сировини з подальшим її використанням у металургійному виробництві. Що й казати, якщо нині МВС повідомляє, що, згідно з оперативними даними, щомісячний прибуток «тіньових ділків» від незаконного промислу сягав від двох до п’яти мільйонів доларів! Достатні кошти, щоб на крадіжки шлаку закривала очі і обласна влада і міліція.

Учора в сірій будівлі на столичній вулиці Грушевського з нетерпінням чекали «губернаторів»: напередодні Прем’єр Юлія Тимошенко визначила п’ятірку найгірших регіональних керівників за останній місяць. У номінації «найбільша інфляція» — за визначенням Кабміну — «призові» місця розподілилися так: Сумщина (беззаперечний лідер — «найгірша ситуація в країні»), місто Київ, Донеччина, Дніпропетровщина, Запоріжжя.
Юлія Володимирівна прагнула жорсткої чоловічої розмови з серйозними оргвисновками. Але перпендикулярна до Грушевської вулиця Банкова, на якій розташовується секретаріат Президента, внесла свої корективи. Оскільки глав облдержадміністрацій викликали на килим без узгодження з ними, «штрафникам» їхати на засідання Кабміну заборонили. Таким чином, вони вдруге за останній місяць зуміли не потрапити під тендітну, але важку руку Юлії Тимошенко.

«Склалася парадоксальна ситуація, коли український народ, який поклав на вівтар боротьби з нацизмом близько 8 мільйонів своїх синів і дочок, досі не має можливості представити світові інформацію про свої жертви на одній з найбільших нацистських фабрик смерті — концтаборі Аушвіц–Біркенау», — каже завідувачка науково–дослідного відділу Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941—45 років Марина Шевченко. Музей уперше на повен голос заявив про цю понад півстоліття замовчувану несправедливість. У травні тут відкрито виставку «Концтабір Освенцім — український вимір», на якій представлено понад 300 пам’яток і документів з фондів музею, Центрального державного архіву громадських об’єднань, Державного архіву СБУ.
Можливо, ця вражаюча виставка з часом стане основою Української національної експозиції в самому Аушвіці, де майже півстоліття діє музей з експозиціями тридцяти держав. Але не України. Увесь цей час вихідці з колишнього СРСР — представники різних народів — в радянському виставковому павільйоні значилися «росіянами».