Коли на екрані з'являється зображення писанки із написом «З Вами на глибоку воду!», в отця Бориса Гудзяка від зворушення тремтить голос. Під час виступу перед великою громадою студентів, колег та поважних гостей з нагоди своєї другої інавгурації, ректор Українського католицького університету закликав студентів не боятися «плисти на глибину». Привітати ректора одного з найдемократичніших ВНЗ України (своєрідної «Могилянки» у Львові) прийшли ієрархи УГКЦ на чолі з патріархом Любомиром (Гузаром), представники влади Львова та області, ректори навчальних закладів міста. Під час урочистої інавгурації Бориса Гудзяка, до залу УКУ ввірвалися звуки хіп-хопу. Гурт молодиків під гучні ритми речитативом визнав свою відданість улюбленому викладачеві. Отець Борис як лідер навчального закладу одержав від студентів університету баскетбольну майку з номером один та побажання зміцнення в університетській спільноті командного духу. Під аплодисменти і сміх присутніх отець-ректор натягнув майку поверх ректорської мантії.

У передвеликодні днi годиться слухати музику, яка допомагає людині зазирнути вглиб себе, оцінити свої слабкості й недоліки і очиститися від вантажу власних, таких непомітних, на перший погляд, помилок. Близько 20 кантів, псалмів і піснеспівів київської традиції у записах камерного хору «Дзвони Подолу» містить новий компакт-диск «Музика Великого посту». Ця праця, окрім духовного оновлення, дає слухачам знання про духовну спадщину українських композиторів — Григорія Китастого, Михайла Гайворонського, Станіслава Людкевича, Михайла Вериківського, Дмитра Бортнянського. Про багатство і можливості дослідження української духовної музики — наша розмова з диригентом хору «Дзвони Подолу» і продюсером Тарасом Миронюком.

«Ми сьогодні не є незалежними, бо душа держави — це Церква, а вона у неволі», — сказав народний депутат Петро Ющенко на установчому з'їзді громадського об'єднання «За помісну Україну», що відбувся минулої суботи. З'їзд зібрав понад 250 делегатів з усієї держави. Петра Ющенка було обрано головою нової організації.

Заслужені титули лягли в основу його «кримінальної справи». Вердикт — особливо небезпечний злочинець. Засуджений до важких «виправних» робіт. На час ув'язнення Йосипу Сліпому було 53. Полон у таборах Сибіру та Мордовії тривав 18 років. На засланні архієпископ не просто марив волею. Він планував її.

Словосполучення «Помісна церква» нині у всіх на слуху. Хтось бачить у такому статусі відновлення справедливості щодо православних київської традиції, хтось — перешкоду власним політичним планам. Які ж перспективи відкриє визнання Української Помісної православної церкви з центром у Києві для звичайних віруючих і просто громадян України? Про це — наша розмова з доктором філософії, фахівцем iз історії православ'я та політології релігії, радником секретаріату Президента Олександром Саганом.

Під ногами — жовте каміння і червоний порох. А навкруги — пишні квіти, виплекані виноградники, гранатові й оливкові дерева, смоківниці й родючі яблуні. За останні десятиліття Меджугор'я (у Боснiї i Герцеговинi, що входила до колишньої Югославiї) з бідного села перетворилося на модерне містечко з численними готелями і сотнею крамниць. На вітринах — фігурки й образки Божої Матері, вервиці, свічки, пляшечки на святу воду. В якийсь момент від кількості таких «торгових точок» починає паморочитися в голові. Приходиш до тями, коли бачиш, скільки людей різних рас потребують такого місця. Щороку мільйони паломників відвідують Меджугор'я, де упродовж 25 років щовечора являється Божа Мати. Тут можна вільно ходити серед ночі, хоча поліцейських не видно. Тут немає супермаркетів, розважальних центрів. Утім про «відірваність від світу» не скажеш. На вечірні у церкві різними мовами читають Євангеліє священики, які приїхали зі своєю паствою з різних континентів. В'єтнамці, ірландці, угорці, американці, чехи — успішні підприємці й наркомани, сироти і батьки з дітьми — їдуть сюди, аби збагнути волю Небесної влади.

Усі знають відомий пам'ятник на київській Володимирській гірці: князь Володимир тримає в руках величезний хрест — символ хрещення Русі. Але як міг виглядати справжній хрест, яким хрестилися київські князі? Здавалося б, на це запитання сьогодні відповісти дуже складно. Бо після численних воєн і лихоліть, які пережив Київ за тисячі років існування, до наших часів дійшло вкрай мало княжих регалій. А певна частина автентичних речей з часів княжої доби перебуває за межами України, в зібраннях відомих світових музеїв.

Близько 1,5 тисячі хлопців і дівчат з Києва, Львова, Запоріжжя, Івано-Франківська, Тернополя, Чернівців, Коломиї та інших міст України зустріли 2007 рік у столиці Хорватії, Загребі, де цьогоріч проходив міжнародний християнський собор «Тезе». Монахи з невеличкого французького селища Тезе вже 29-й рік поспіль організовують екуменічні зустрічі для молоді різних християнських конфесій із багатьох куточків світу. Українці вперше долучилися до «паломництва довіри» після розпаду СРСР.

Сто величезних коробок з архівом митрополита Іларіона (Івана Огієнка) зберігаються за кордоном — у канадському Вінніпезі. В архіві — рукописи, листування, документи про українську еміграцію. В останнє десятиліття свого життя митрополит звозив до Колегії св. Андрія у Вінніпезі архіви українських діячів, які помирали в діаспорі, цінні рукописи, стародруки. Таким чином безцінні пам'ятки української еміграції були врятовані й збереглися.

Св. Миколай є «старшим» серед святих: опікується воїнами, перевозить душі померлих на «той світ», володіє ключами від неба. Але більшість часу він проводить на землі, допомагаючи бідним у скруті, мандрівникам — у дорозі, мореплавцям — на морі. Згідно з карпатською легендою, святий так ревно молився в церкві за знедолених, що золота корона сама впала йому на голову. Миколая Угодника український народ шанує найбільше з-поміж християнських святих.