Початок 1980–х років. Пшеничні поля за містечком Узин на Київщині. Ми з братом Мишком — на велосипедах. Баба Юля кличе допомагати — збирати в лантухи колосся, що лишилося між стерні після комбайнів. Колосків — безліч. Наповнені ними мішки — вочевидь не для дрібного «Орльонка», вони підйомні хіба що для «України». Аж ось завжди весела, баба Юля плаче безгучними слізьми. Чого, бабо?

Щоб ніхто не сумнівався: в українській політиці вже давно немає «хороших» і «поганих», «білих» і «чорних», скомпрометованих і нескомпрометованих. Виборці декого ще сяк–так підтримують, піддаючись чи то на акторську гру, чи на технологічні «заманухи», чи банально віддаючи перевагу «меншому з лих». Але ціннісні стандарти зневажено й забуто. Недаремно ж ніхто не згадує про День свободи — четверту річницю Помаранчевої революції, яку належало б відзначати 22 листопада, тобто вже менш як за десять днів.

— Пане Юрію, як міліція готується до запровадження нових правил дорожнього руху?

— У нас уже зараз, ще до запровадження жорстких штрафів, непогана картина — рік у рік радикально зменшується кількість ДТП, у тому числі зі смертельними наслідками. У цілому за рік — мінус 1300 трупів, поранених менше на десять тисяч. А кількість затримань водіїв за керування автомобілем у нетверезому стані за останні кілька днів зменшилася з традиційних 1400–1600 до менш ніж тисячі. Тобто люди вже починають готуватися до нововведень, стають дисциплінованішими.

У першій частині інтерв’ю глава МВС відповідав на закиди щодо останніх резонансних «силових» акцій, у яких фігурувала міліція, а також коментував свої стосунки з УДО і секретаріатом Президента. На запитання, чи погодиться він «учетверте стати міністром внутрішніх справ у новому уряді, якщо такий буде сформовано за підсумками дострокових виборів», Луценко відповів: «Якщо це буде уряд на чолі й з числа людей, із якими в мене однакові політичні погляди, то — так, погоджуся».
У другій частині інтерв’ю пан Юрій говорить здебільшого як лідер політичної групи «Народна самооборона».

Це інтерв’ю Юрій Луценко ініціював сам, аби пояснити позицію міліції щодо останніх резонансних подій. Час розмови не обмежував, тож спілкування було тривалим. Народні депутати з так само «Народної самооборони» покірно чекали в приймальні міністерського кабінету. У цей час у кабінеті Луценко крутив навколо своєї осі подарунковий бронзовий тризуб на мармуровій підставці й багато разів повторював тезу про недоцільність дострокових виборів у час страшенної кризи та потребу об’єднатися і Президентові, і Прем’єру, і навіть «Регіонам» із комуністами навколо загальнонаціональних викликів.
У кабінеті нинішнього глави МВС немає президентського портрета в класичному розумінні — є фото Ющенка з Луценком, які сидять на робочій нараді. Є ще один знімок, на якому Ющенко й Луценко приймають парад внутрішніх військ. «Я ставлю фотографії, які нагадують мені найкращі події. Ось, наприклад, Луценко з революційним канканом на майдані», — колишній соціаліст, а нині лідер «Народної самооборони» показує на світлину 2004 року. Фотографії Тимошенко в кабінеті немає. «З нею я бачуся достатньо часто, щоб ставити її фото на пам’ять. Офіційні портрети говорять не так про повагу до лідера, як указують на господаря. А я нікого не вважаю своїм господарем», — зазначає глава МВС.
Утретє на цю посаду Луценко прийшов як ставленик Президента Ющенка, але тепер належить до кола опонентів глави держави. Водночас Юрій не погоджується з тими, хто після останніх подій однозначно зарахував його до числа «юлефанів». Він не виключає, що піде на наступні вибори не в складі Блоку Тимошенко. А окремо. Або, скажімо, в парі з Кличком.
Що ж до Банкової, то цього разу Луценко був досить коректним у висловлюваннях. А почав з аналізу останніх сутичок за участю міліції — власне, висвітлення їх в «УМ» і привернуло увагу міністра.

Київ перетворюється на «гарячу точку» в усіх значеннях цього слова. М’яко кажучи, бардак: політичне протистояння переростає у фізичне, різні політичні сили захоплюють суди, конституційні укази не виконуються, центральна влада бореться з іншою частиною центральної влади. Для картини повної некерованості й уседозволеності бракувало тільки масових вуличних сутичок — і ось вони відбулися. Впродовж минулого уїк–енду на Печерських пагорбах відбулося одразу два зіткнення за участю численних підрозділів міліції: спершу, увечері в п’ятницю, рейдерське захоплення «Інституту «Республіка», наступного дня — вочевидь спровокована й зрежисована бійка за участю ультраправих на вулиці Володимирській.

«Регіонали» йдуть на вибори в тому ж форматі, що й раніше, — партія на чолі з Віктором Януковичем і великою квотою Ріната Ахметова у виборчому списку. Аби посилити вплив у своїй політичній силі, Янукович, на відміну від попередніх років, сам очолив виборчий штаб (учора таке рішення ухвалила політична рада ПР). Його заступниками стали Олександр Єфремов, Борис Колесников та Василь Джарти.

Російський ведмідь відкрив нову сторінку своїх військових «звитяг». Танки на чужій території, авіабомбардування суверенної Грузії, сотні вбитих мирних грузинських громадян, масована пропагандистська атака, замішана на брутальній брехні, — так виглядає перша війна Росії у ІІІ тисячолітті. Війна Росії й Грузії — хто міг подумати, що таке можливе? Але в тоталітарній Росії Путіна, яка прагне знову стати супердержавою і поновити статус імперії, можливо все. Тож давайте називати речі своїми іменами: другою війною Росії в цьому тисячолітті може бути війна проти України.

Відсутність Юлії Тимошенко на заходах із нагоди 1020–річчя Хрещення України–Руси породила багато запитань і версій. Ще б пак: усе керівництво країни, з міністром оборони і в.о. голови СБУ включно, присутнє на масових заходах, наввипередки і тому не в такт хреститься слідом за Вселенським патріархом і Президентом, а Прем’єр–міністр майже повністю відсутня в інформаційному просторі. «Майже» — бо пафосний ролик із привітанням з нагоди ювілею Хрещення лідерка БЮТ усе ж записала і на центральних каналах його прокрутила. Але в тексті — жодної згадки про будь–які спроби створити незалежну Помісну церкву. Та й можливість зустрітися з Вселенським патріархом християнка Тимошенко знехтувала.

Про те, що «помаранчеві» програли, бо не об’єдналися, розписувати не варто, бо банально. А оперувати політичними «кольорами» в Києві — неправильно, адже всі вже не раз пересвідчувалися: «помаранчеві» в столиці мало чим кращі за нібито своїх антиподів, «синіх», «зелених» та «буро–малинових». Усі працюють фактично за одними й тими самими схемами, всі використовують місто як засіб «наварити» з громадського, тобто спільного, майна власні багатомільйонні капітали.