Конкурс на кращу перероблену плодоовочеву продукцію відгримів днями у Києвi. «Корейську» моркву, мариновані маслята, квашену капусту, гарбузи і навіть кавуни на суд суворого журі виставили десять столичних районів.

Про наближення новорічних свят в українських містах першими свідчать прилавки: на них поступово починають з'являтися необхідні регалії для зимових веселощів — вітальні листівки, гірлянди, Діди Морози, ялинкові кульки та інші цяцьки. А до Нового року, нагадуємо, залишився лише місяць, тому з упевненістю стверджуємо: новорічна лихоманка стартує.

Сьогодні Києву, напевне, бракуватиме досвіду Тбілісі. Багатотисячна громада, що прийшла на заклик опозиції під Верховну Раду, навряд чи зможе завадити пропрезидентським силам ухвалити антисоціальний бюджет на наступний рік, не кажучи вже про те, щоб відправити у відставку й антинародний уряд «на чолі» з Президентом Кучмою — не така влада, не такі умови. І, як не прикро це визнавати, не такий рішучий народ. Бо попри те, що від нинішнього «режиму» й, зокрема, його вчорашньої витівки постраждають мільйони українських громадян, відкрито протестувати не наважуються навіть сотні тисяч — добре, якщо збереться кілька десятків тисяч. Інші або не вірять, що в їхніх силах щось у цій країні змінити, або навпаки, вірять — українському телебаченню. Адже вчора всі три загальнодержавні телеканали зі шкіри пнулися, доводячи, що завдяки прогресивному рішенню парламентської більшості «завтра» (тобто вже сьогодні) буде ухвалений закон про Державний бюджет України на наступний рік, якщо, звісно, не завадить «скандальна» опозиція. Хоча в реальному житті, а не «телевізійному» його варіанті, «пересічному», тобто зазвичай бідному й соціально незахищеному мешканцеві нашої держави, треба не радіти, а прибивати в хаті зайву полицю — аби було куди класти бодай ті зуби, які ще залишилися.
То що ж насправді відбулося у Верховній Раді цього вiвторка? А насправді позавчора у нас із вами відібрали навіть ті жалюгідні копійки, які, згідно з розрахунками Бюджетного комітету ВР, могли б додатися до «прибутків» середньостатистичної української родини.

Учора об'єднана грузинська опозиція висунула єдиного кандидата на президентські вибори — Михайла Саакашвілі. Як згадують яскравого радикала його київські викладачі та колишні однокурсники, намагалася дослідити кореспондентка «УМ».

У Житомирі НП — в інфекційне відділення міської лікарні з підозрою на захворювання вірусним гепатитом А госпіталізовано шістнадцять учнів школи № 32.

Попри те, що в Москві чемпіонів України «переїхав» «Локомотив» (2:3), перемога динамівців в останньому турі групового турніру Ліги чемпіонів над «Інтером» у будь-якому разі виведе їх до «плей-оф». Але перед цим слід проаналізувати причини нашої поразки в «білокам'яній». Хто більше винен — Шовковський, який не втримав вирішальний м'яч у руках? Суддя Ібаньєс, що дав «лівий» пенальті у ворота Шовковського та заплющив очі на атаку костаріканцем Парксом нашого голкіпера? Московська погода, яка не дозволила приземлитися літакові з братами Суркісами на борту, й «батьки» клубу змушені були повернутися до Києва? Чи все-таки самі футболісти?

Московські міліціонери згадують «незлим тихим словом» українських уболівальників «Динамо», що підтримували наших футболістів у грі з «Локомотивом». Мовляв, розлючені українці неодноразово намагалися з’ясувати з росіянами поза межами стадіону, «хто сильніший», спровоковуючи раз по раз бійки (і це незважаючи на солідну перевагу москвичів!).

За сорок прожитих років Андрій Шкіль встиг двічі побувати студентом (і, відповідно, двічі дипломованим спеціалістом, здобувши освіту лікаря та журналістський фах). Він рано почав торувати свій політичний шлях, відліком якого став кінець 80-х років. Він був одним з тих, хто вписав унсовську сторінку в партійне життя України. Він успішно поєднував політичну діяльність з видавничою, друкуючи на Львівщині першої половини 90-х дві газети і часопис «Націоналіст». Він став політв'язнем після подій 9 березня 2001 року, провів за гратами 13 місяців (дев'ять з яких прийшлися на одиночну камеру в СІЗО СБУ). За нього, ув'язненого та не баченого електоратом кандидата в нардепи, 31 березня 2002 року проголосували 34150 виборців. Він склав присягу парламентарія і увійшов до складу «бютівської» фракції...

Перед концертом «Піккардійської терції» я домовилася зі своїми знайомими зустрітися біля входу в Жовтневий палац — мала два вільних квитки. І вже за сотню метрів зрозуміла, що набагато легше було б знайти класичну голку в копиці сіна. Величезний вулик перед усіма входами. Постійно запитували, чи є вільні квитки. Були й такі лаконіки, що не казали нічого, а тримали на пузі табличку «Квитки куплю». Закінчилося тим, що заповітні клаптики паперу, призначені для знайомих, у мене вирвала з руками молода панна, без вагань виклавши 140 гривень. Вже в холі народ ніби трохи розповзся — в кутку продавці загрібають по сорок гривень за нову «Антологію» і трохи менше — за альбоми «Ельдорадо», «Я придумаю світ» та «Сад ангельських пісень». У залі кого тільки не зустрінеш, починаючи Юрієм Макаровим і закінчуючи моїм університетським викладачем. Десь тричі глядачі починали аплодувати, але «піккардійці» виявилися доволі проханими.

Розгорнуту минулого тижня в Національному художньому музеї виставку «Відкрита книга» ні в якому разі не слід розглядати як списування книжки у розряд музейних раритетів, до яких у повсякденному житті нікому немає діла. Навпаки, це тенденція до актуалізації «книжкового питання» в умах сучасників, до вписування видавничого продукту в мультикультурний синтез. Її ще можна розглядати як рекламу книговидання і культури книгочитання загалом і як нетрадиційну піар-кампанію харківського наукового видавництва «Акта» зокрема. Місце ще й прозоро натякає на те, що в книжці не тільки є що почитати, а й на що подивитися.