Незабаром в Україні взагалі скасують будь-які вибори. Принаймні події останнього часу наштовхують саме на такий висновок: спершу конституційна реформа із запровадженням президентських виборів у Верховній Раді, а тепер — Мукачеве. Те, що робиться цими днями в старовинному закарпатському місті, інакше як репетицією введення диктатури не назвеш. «УМ» уже розповідала про те, як обраного народом міського голову Василя Петьовку Президент Кучма своїм указом «поміняв» на ставленика соціал-демократії (об'єднаної) Мирослава Опачка. А тепер влада вирішила залякати обраних тим же народом депутатів міської ради, які підтримують легітимного мера.
Учора міськрада планувала розпочати сесійне засідання, присвячене рішенню територіальної виборчої комісії, яка призначила повторні вибори нібито «недійсного» мера. Та перед депутатами несподівано постала перешкода у вигляді... міліцейських кордонів. Як повідомляє прес-служба міського голови Мукачевого (звісно, Петьовки), працівники спецпідрозділів «Беркут» та «Сокіл» кількома кордонами заблокували всі входи до ратуші.

Віктора Уткі-Откі, депутата міськради Маріуполя, невідомі розстріляли на вулиці Апатова. Як повідомили «УМ» у Центрі громадських зв'язків Управління внутрішніх справ міста, вбивця вистрелив у 41-річного чоловiка «з поняттями», коли той сідав у свою «десятку».

За великим рахунком, учорашнє пікетування Конституційного Суду активістами Української республіканської партії «Собор» стало хоч і не масовою, але першою протестною акцією 2004 року. Кілька десятків «соборян» та представникiв iнших правих партiй прийшли по обіді на ріг вулиць Жилянської та Антоновича (колишня Горького), протестуючи проти безпринципності органу, що мав би стояти на сторожі Основного закону, натомість же «під шумок» новорічних свят дав «добро» на балотування Леоніда Кучми на третій президентський термін, який, виявляється, насправді буде нібито другим.

Вельми своєрідний різдвяний «подарунок» зробив колегам по роботі 27-річний мешканець села Піщане Кременчуцького району Анатолій К., який працював водієм однієї з кременчуцьких філій відомої на Полтавщині комерційної фірми «Полагросервіс» (її штаб-квартира знаходиться в обласному центрі). Як повідомили кореспонденту «України молодої» в Центрі громадських зв'язків обласної міліції, 6 січня близько 18-ї години Анатолій зайшов до кабінету касира, взяв там сумку з уже інкасованою виручкою на загальну суму 92 тисячі 520 гривень («Полагросервіс» торгує продуктами харчування, тож з огляду на підвищений передріздвяний попит на них згаданий виторг не видається чимось надзвичайним) і... пішов у невідомому напрямку.

Душа кожного історичного міста живе не лишень у його матеріальних пам'ятках. Не меншою мірою вона живе в назвах — тих, що пережили століття пройшли випробування часом далеко не всі витвори адміністративного назвотворення. Скажімо, прорізана на початку 1840-х крізь давні київські вали вулиця офіційно пробула Прорізною якихось кілька років. Потому її називали і Мартинівською (на честь домовласника), і Золотохрещатицькою (бо простяглася вона від Хрещатика й до Золотих Воріт). 1869 року вулицю було перейменовано на честь царського губернатора Васильчикова, а 1919 року — на честь діяча більшовицького перевороту Свєрдлова. Але всі ці роки для киян (принаймні для тих киян, які відчували свою закоріненість у давню міську традицію) вона залишалася Прорізною. І вулиця знову стала Прорізною наприкінці 1980-х, відроджуючи історичну пам'ять про давно вже зрівнені із землею вали міста Ярослава.

У пер­ші дні но­во­го ро­ку своє дип­ло­ма­тич­не пред­с­тав­ниц­т­во у Льво­ві, на ву­ли­ці Ан­то­но­ви­ча, 130 а, від­к­ри­ла Чесь­ка Рес­пуб­лі­ка. Ген­кон­сул Че­хії у Льво­ві Мі­лан Ян­де­ра та біль­шість спів­ро­біт­ни­ків не­ве­ли­ко­го за шта­том дип­п­ред­с­тав­ниц­т­ва (за­га­лом він скла­да­єть­ся з вось­ми чо­ло­вік) уже ма­ють дос­від ро­бо­ти в Ук­ра­ї­ні, зок­ре­ма в ам­ба­са­ді ЧР у Ки­є­ві. Ці­ка­во, що в пер­ший день від­к­рит­тя ге­не­раль­но­го кон­суль­с­т­ва Че­хії у Льво­ві за ві­зою звер­нув­ся один чо­ло­вік. Від­так, на дум­ку Мі­ла­на Ян­де­ри, ген­кон­суль­с­т­во го­то­ве ви­да­ва­ти щод­ня по дві сот­ні віз, що знач­но змен­шить чер­ги ук­ра­їн­ців пе­ред чесь­ким по­соль­с­т­вом у Ки­є­ві.

Ди­рек­тор ки­тай­сь­ко­го Ін­с­ти­ту­ту хво­роб ди­халь­них шля­хів під­т­вер­див, що 32-річ­ний те­леп­ро­дю­сер та жур­на­ліст, яко­го бу­ло гос­пі­та­лі­зо­ва­но ще 20 груд­ня в міс­ті Гу­ан­дун із пі­доз­рою на ати­по­ву пнев­мо­нію, був справ­ді ура­же­ний цим не­без­печ­ним зах­во­рю­ван­ням, але ви­ду­жав і вчо­ра йо­го ви­пи­са­ли з лі­кар­ні. Утім, схо­же, в Азії по­ча­ла­ся но­ва хви­ля ати­по­вої пнев­мо­нії: дня­ми у сто­ли­ці Фі­ліп­пін Ма­ні­лі до лі­кар­ні пот­ра­пи­ла жін­ка з пі­доз­рою на SARS, яка по­вер­ну­ла­ся на бать­ків­щи­ну з Гон­кон­гу, де во­на пра­цює.

Ві­сім­де­сят ро­ків то­му в Тбі­лі­сі на­ро­див­ся один з на­йяс­кра­ві­ших пред­с­тав­ни­ків ук­ра­їн­сь­кого по­е­тич­но­го кі­но Сер­гій Па­рад­жа­нов (1924—1990). Че­рез три де­ся­ти­літ­тя — май­бут­ній ре­жи­сер та ху­дож­ник нав­чав­ся на во­каль­но­му від­ді­лен­ні Тбі­лісь­кої кон­сер­ва­то­рії, бу­ді­вель­но­му фа­куль­те­ті Iн­с­ти­ту­ту ін­же­не­рів за­ліз­нич­но­го тран­с­пор­ту, ВДІ­Ку — він зні­ме свій пер­ший пов­но­мет­раж­ний фільм «Ан­д­рі­єш», ще че­рез де­сять ро­ків — ле­ген­дар­ні «Ті­ні за­бу­тих пред­ків» (іс­то­рія ко­хан­ня гу­цуль­сь­ких Ро­мео і Джульєт­ти — Іва­на та Ма­річ­ки — пос­та­ла на ек­ра­ні у всій кра­сі фоль­к­лор­них кос­тю­мів, об­ря­дів, ме­ло­ди­ці ук­ра­їн­сь­ко­го ме­ло­су і за­ча­ру­ва­ла від пер­шо­го до ос­тан­ньо­го кад­ру). Але й у цей над­з­ви­чай­но юві­лей­ний для Па­рад­жа­но­ва рік до­во­дить­ся вкот­ре виз­на­ти, що й філь­мог­ра­фія йо­го бу­ла б на­ба­га­то дов­шою, і кар­тин би він на­пи­сав біль­ше, як­би не сум­ноз­віс­ний кви­ток у міс­ця поз­бав­лен­ня во­лі, ви­да­ний йо­му ра­дян­сь­кою вла­дою.

25-річ­ний Михай­ло Михай­ло­вич, яко­го швед­сь­ка по­лі­ція за­а­реш­ту­ва­ла 24 ве­рес­ня ми­ну­ло­го ро­ку за пі­доз­рою у вбив­с­т­ві мі­ніс­т­ра за­кор­дон­них справ Шве­ції Ан­ни Лінд, зіз­нав­ся у ско­є­но­му, по­ві­до­ми­ла по­зав­чо­ра йо­го ад­во­кат Пе­тер Ал­тін. До­сі серб на­по­лег­ли­во за­пе­ре­чу­вав свою при­чет­ність до вбив­с­т­ва Лінд.