Дводенний візит посла США Джона Гербста до Львова важко було не помітити навіть пересічному галичанину. Більшість зустрічей американський дипломат проводив у центральній частині міста, а поскільки авто посла постійно супроводжували три автомобілі Державтоінспекції, то львів’яни вже стали звикати до потужного американського «Крайслера» на тісних міських вуличках, які й без того переповнені мікроавтобусами та легковими авто.
Наприкінці минулого тижня зачитуванням звинувачувального вироку завершився в Узбекистані суд над 63-річною Фатімою Мухадіровою. Суд над цією літньою жінкою, вся вина якої полягала в тому, що вона відважилася вимагати покарання вбивць свого сина, привернув увагу міжнародної спільноти та правозахисних організацій.
В Узбекистані смерть людей у в'язницях за нез'ясованих обставин є звичайною справою. Найгіршу славу має в'язниця «Джаслик» у каракалпацькій пустелі. Фатіма Мухадірова була впевнена, що її син, якого звинуватили у членстві в нелегальній релігійній групі, загинув 2002 року від тортур на допитах у «Джаслику». Тіло померлого було на 70 відсотків у опіках, усі зуби вибиті, а нігті вирвані. Справою перейнявся посол Великої Британії Крейг Мюррей. Найняті ним фахівці зробили однозначний висновок, що син Фатіми та ще один в'язень померли від того, що їх живими варили у великому казані, переказує Бі-Бі-Сі. Але замість задовольнити вимоги жінки покарати вбивць сина, її саму заарештували та звинуватили у спробі підриву конституційного ладу Узбекистану. Суддя видав максимальний вирок за цією статтею — шість років ув'язнення. Бліду, худу та вбиту горем жінку відвезли з суду до в'язниці броньованим автомобілем під посиленою охороною.
Білоруський президент Лукашенко знову розіграв свій улюблений сценарій «посадки другої особи». Другої наразі — не за «табеллю про ранги», а за наближеністю до важелів влади і впливу та грошових джерел. У Білорусі такою особою зазвичай є керуючий справами президента, чи, як жартує електорат, «президентський завгосп». Словом, жертвою «зачисток» стала нині Галина Журавкова.
У кожному українцеві сидить селянин, і це його певною мірою рятує від перманентної економічної кризи. Навіть тих городян, що до Кучми у різновидах лопати не розбиралися, а за його правління таку картоплю вирощують, що й ви позаздрили б! Біда — вона, звичайно, навчить, однак для цього треба мати щось не тільки в голові, а й у спинному хребті — безумовний набір землеробських рефлексів.
Мода на льняні вироби у столичних бутіках різко підвищила привабливість українських льонокомбінатів. За радянських часів їх було два — у Рівненській і Житомирській областях. І обидва за часи незалежності пережили однакову долю: брак сировини, простої, глибока криза, процедура банкрутства. Інакше й не могло бути, якщо зважити, що господарства Полісся порівняно з 1990 роком майже в десять разів скоротили посіви льону-довгунця. Колись ця технічна культура займала 210 тисяч гектарів, а зараз — усього 23 тисячі. Урожайність льону «впала» на 60 відсотків, тож чи варто дивуватися, що більшість льонозаводів не завантажені сировиною навіть на 30 відсотків? Інвестиції — єдиний шлях поставити експортоспроможну галузь на ноги.
Коли до Києва приїжджає не хто-небудь, а сам пан Саймон Уодлі, менеджер оргкомітету Олімпійських ігор-2004, то одразу спадає на думку, що справа тут серйозна. Звісно, нечасто столиці України випадає честь стати учасником світової естафети пронесення олімпійського вогню. А точніше — лише вдруге в своїй історії. Вперше олімпійський факел побував тут під час Олімпіади 1980 року, що відбувалася у Москві (а окремі змагання проводилися, зокрема, й у Києві).
Такими підрахунками займалися на свято добровольці-екологи: студенти Київського національного унівеситету імені Тараса Шевченка, Аграрної академії та представники Київського еколого-культурного центру, які вирушили в рейд «Першоцвіт» вулицями столиці. Оскільки, за словами директора Київського еколого-культурного центру Володимира Борейка, вже майже десять років у столиці не проводилося «серйозних» рейдів щодо продавців весняних квітів, відповідно, реалізатори «представників» Червоної книги почуваються безкарними, а отже, й результати «Первоцвіту» були просто приголомшливі. Як з'ясувалося, у Києві існує близько 70 «точок» продажу квітів, занесених до Червоної книги, — це станції метро, всі ринки, автовокзали та центральні вулиці міста. На кожній «базі» продавалося одночасно близько тисячі букетів.
Прикарпатські підприємці, особливо дрібні, нині перебувають у стані підвищеного переляку — в області понад тиждень тому висадився потужний десант київських митарів. Офіційна версія їхнього приїзду — надання практичної допомоги івано-франківським колегам. Однак місцеві злі язики стверджують, що ДПА України, недавно підсилена Медведчуком-молодшим, вишуковує в Західній Україні (одночасно «шерстять» і Тернопілля) додаткові ресурси для провладного кандидата в президенти та при нагоді робить «обрізання» можливостей фінансової підтримки лідера «Нашої України».
Несподіваний подарунок отримало у п'ятницю, 13-го, Управління освіти та науки Рівненської області від делегації, що представляла інтереси рівненських студентів. Цим подарунком став старенький унітаз, зірваний зі свого місця в одному з гуртожитків. У такий спосіб студенти намагались привернути увагу до необхідності підвищення стипендії хоча б до розмірів прожиткового мінімуму.
Потужний вибух, від якого повилітали віконні шибки в будинках у радіусі 2,5 кілометра, пролунав на території бази зберігання озброєння та техніки військ Протиповітряної оборони у селі Новоівницьке Андрушівського району, що на Житомирщині. Тільки дивом ніхто не постраждав. Як з'ясувалося, того дня на спецмайданчику за 2 кілометри від військової частини здійснювали планове знешкодження порохових шашок двигуна до зенітно-ракетного комплексу. За попередніми даними, інформує прес-служба Міноборони України, через порушення технології під час цих робіт і стався вибух, відлуння якого чули навіть в обласному центрі!
