Як і личить лідерові першого кола чемпіонату, «Шахтар» першим організував зустріч з журналістами перед початком нового сезону. Донецький клуб веде роботу в багатьох напрямках. Якщо інформація про відкриття офіційного сайту клубу, ще й англійською мовою, потішилa лише закордонних прихильників команди, то нова «квиткова» політика —цікаве і своєрідне «ноу-хау» для України. Як повідомив директор ФК «Шахтар» з маркетингу Володимир Зданевич, з російською компанією «Тікет софт» підписано контракт про впровадження нової автоматизованої квиткової системи. Основний принцип роботи чимось схожий на систему продажу квитків у кінотеатрах, де глядач у вільному режимі у будь-якій касі зможе вибирати місце, де він хотів би перебувати. Також уперше на території України буде відкрито так званий «TС-кіоск», схожий на цілодобовий банкомат. Ціни на квитки, як і раніше, становитимуть від 1 до 15 грн., а у VIP-ложу — 50 гривень. Мабуть, варто нагадати, що в цьому сезоні «Шахтар» гратиме на «Локо-мотиві», тим часом президент Рінат Ахметов повідомив уболівальникам, що прийнято рішення про будівництво нового стадіону — в парку Ленінського комсомолу, і бюджет цього проекту складає 150 мільйонів доларів.

Президент Київського банківського союзу (КБС), народний депутат Леонід Черновецький (фракція блоку «Наша Україна») планує взяти на поруки екс-президента банку «Слов'янський» Бориса Фельдмана. «УМ» уже не раз докладно розповідала про справу Фельдмана, якого два роки тому Артемівський районний суд Луганська визнав винним у розкраданні коштів на суму 7,4 мільйона гривень та в ухилянні від сплати податків на суму понад 1 мільйон грн. і присудив до 9 років позбавлення волі з конфіскацією. Оскільки справа ця насамперед політична, і, якби не певні погляди й вчинки глави колись одного з найбільших банків України, вона, найімовірніше, ніколи б не з'явилася на світ, долею ув'язненого Фельдмана переймаються не лише колеги, а й політичні діячі, передусім з опозиційного табору. Оскільки пан Черновецький одночасно належить і до перших, і до других, його клопотання є цілком логічним. Тим більше що на 9 березня у Верховному Суді призначено розгляд скарги колишнього президента «Слов'янського» на рішення Луганського райсуду.

П'ятниця у Верховній Раді — «мертвий» день. Зазвичай під кінець ранкового засідання (вечірнього в останній будній день тижня просто не передбачено) у залі залишаються тільки ті депутати, які прагнуть виступити в розділі «Різне» з 13-ї до 14-ї години. А виступивши, одразу з трибуни йдуть до виходу, так що під кінець, як у «Прощальній симфонії» Гайдна, залишається «одна скрипочка» плюс головуючий. Учора все було не так. Щойно розпочавши засідання, парламентарії постановили йти до кінця, тобто працювати доти, доки не будуть розглянуті всі до одного законопроекти про вибори народних депутатів. За те, щоб внести в порядок денний розгляд цього питання, проголосували 254 нардепи, а за те, щоб усупереч регламенту того ж дня його й проголосувати, — 257. На зелені кнопки не тиснули тільки фракції «Нашої України» та БЮТі.

Парадоксально, але мене вже не дивує заява Голови Верховної Ради Литвина на недавній прес-конференції про те, що в автомобільній катастрофі, яка призвела до смерті капітана збірної України зі спортивної гімнастики, члена олімпійської збірної країни, абсолютного чемпіона Європи й призера Олімпіади в Сіднеї Олександра Береша, винен саме спортсмен, а ніяк не водій парламентського автопарку. Вже всі звикли до того, що наша влада ніколи ні в чому не винна. Створюється таке враження, що це ми з вами винні абсолютно в усьому, а влада була, є й буде кришталево чистою. Ну що поробиш, у цій країні всі заважають владі: і Януковичу заважає працювати опозиція, і в цілому з народом, бачите, владі не поталанило. Хоч би що трапилося, хоча б скільки людей загинуло — з вуст можновладців чується дитяче й наївне: «Це не ми! Ми не винуваті, вони самі...»

За доброю традицією, свято 8 Березня розпочинає нову весну. Жінка, як і весна, несе в світ особливу і високу місію природи — життя і любов, ніжність і турботу, натхнення і неповторність.
Упевнений, що в українських жінок особлива місія на нашій землі. Ви уславили себе з часів Київської Русі. І не тільки тим, що за розум і красу вас брали в дружини європейські монархи, а й тим, що високою духовністю, своїми вчинками, талантом крізь віки проносите всеперемагаючу любов і мудрість матері, дружини, коханої, сестри, колеги!
Дозвольте висловити щире захоплення вашою жіночою чарівністю і жертовністю. Хто б ви не були за професією чи соціальним статусом — низько вклоняюся кожній з вас, бо немає нічого прекраснішого в світі за жінку!

Це весняне свято, можливо, і вигадали лише для того, щоб у чоловіків був зайвий привід зізнатися у почуттях. А в жінок — ще одна можливість відчути себе коханими. Кажуть, про чоловіка можна скласти враження через жінок, що його оточують. Віктор Ющенко зізнається, що найголовнішими в його житті є шість коханих жінок. Це його мама, дружина, троє доньок і онука. Лідер «Нашої України» не скупиться на емоції, коли говорить про своїх жінок та дівчат і обов'язково додає: «Катя — це моє кохання», «Ліна — це моя кохана», «Софійка — це моя кохана дівчинка», «Христинка — це моя найкоханіша малеча».

8 березня — це один з небагатьох факторів, що підрізає паперові ніжки моєї споконвічної мрії хоч колись, хоч у наступних життях стати чоловіком. Чоловіки пізніше старіють, вони сильні, амбіційні, нахабні, наділені більшим простором, куди вміщаються радощі життя, вільніші від суспільної моралі й обдаровані Богом правом негендерної ініціативи. Жінки чекають на свою долю, чоловіки її роблять. Жінки печуть, чоловіки поїдають. Жінки сподіваються, чоловіки просто беруть. Несправедливо ж, Господи!..

Якщо батьків кіровоградських гімназистів попросити заплющити очі й уявити, що гімназії імені Шевченка у місті немає, вони їх враз розплющать, і в їхніх нажаханих зіницях одна за одною пробігатимуть «картинки»: чого позбудуться їхні діти разом iз цим навчальним закладом. Під вечір на «спальних» околицях Кіровограда не горять ліхтарі, люди постійно бояться повертатися додому. Найбільше пригнічує безнадія: пограбувань і вбивств у місті, як правило, не розкривають. А ще люди бояться, коли у їхніх оселях раз по раз несподівано відключають світло чи воду. Про всяк випадок завжди напоготові мають свічки, а у ванних і кухнях у великих бутлях чи виварках — воду. Гарячої, як правило, немає — її гріють на плиті в каструлях. Гімназія — ніби промінчик світла в занедбаному обласному центрі, чиї мешканці живуть хіба що сподіваннями на майбутнє — от малі вивчаться, вискочать із замкнутого кола й змінять щось на краще... Проте вже другий місяць гімназію «тіпає» від нескінченної «уваги» правоохоронців.

Кожний сотий представник Львівської профспілки візьме участь у пікетуванні Ратуші (міськвиконкому), яке заплановане на 11 березня, коли у стінах мерії проходитиме засідання сесії. Саме у цей день депутати міської ради спробують подолати вето львівського голови Любомира Буняка на рішення міських обранців не підвищувати плату за воду, яка з першого березня подорожчала на 40 відсотків і становить 1,66 гривнi за кубометр.