«Україна молода» 23 квітня інформувала читачів про інцидент, що мав місце у Мелітополі: затриманий у зв'язку з підозрою у скоєнні злочину Микола Загачевський помер у лікарні. Висновок судмедекспертизи (цироз печінки) дружина померлого поставила під сумнів (на тілі були синці від побоїв) в офіційній заяві до прокуратури. Як повідомила кореспондентові «УМ» прес-секретар прокурора Запорізької області Маріанна Власова, слідчий відділ порушив карну справу «за фактом перевищення службових повноважень співробітниками Мелітопольського відділу боротьби з оргзлочинністю». Були всі підстави висловити припущення, що дружина Загачевського має рацію: допитуючи її чоловіка в міліції, «передали куті меду», і підозрюваний помер. «УМ» прогнозувала, що порушену кримінальну справу буде «спущено на гальмах».

Нарешті «Мілан» завоював «скудетто» — 17-те у своїй славній історії, але тільки перше — з Андрієм Шевченком у складі. Приємно й італійським уболівальникам «россо-нері», й нам, і навіть Леоніду Кучмі, який уже встиг офіційно привітати президента клубу, прем'єр-міністра Італії Сильвіо Берлусконі зі здобуттям чемпіонства. Приємно й те, що «міланісти» вирішили питання про трофей, перемігши головного конкурента, а вирішальний гол у ворота «Роми» вже на 2-й хвилині забив український форвард (кращий новачок серії А в цьому сезоні бразилець Кака на правому фланзі розібрався з Дакуром і виконав ідеальний навіс у район 11-метрової позначки, звідки Шевченко головою спрямував м'яча у «дев'ятку»). Утім вистачало й ложок дьогтю. Зокрема, той же Шева в уже звичному стилі «запоров» ще два гольових моменти, хоча наприкінці першого тайму просто мусив після філігранної передачі Кака вражати з «убійної» позиції ворота Пеліццолі й знімати всі питання. А на 50-й хвилині в Андрія трапився ще один неприємний «рецидив»: наш легіонер, стоячи в стійці під час виконання суперниками штрафного, як і в зустрічі з «Сієною», підстрибнув і ліктем перервав траєкторію м'яча, запущеного капітаном римлян Тотті.

Так званий «релегейшн раунд» — турнір за збереження прописки у вищому дивізіоні — на відміну від першого групового за рівнем суперників нарешті надав українцям можливість почути після матчу переможні акорди «Ще не вмерла...» Від матчу до матчу на старті світової першості наша збірна, як кажуть, «здувалася» (0:2 — зі словаками, 1:5 — із фінами, 1:7 — з американцями), тож перед «війною» зі слабаками були нехороші передчуття. Але все добре, що добре закінчується: «синьо-жовті» лишаються у «вишці» на сьомий рік поспіль. Ми вижили, й це тішить, бо значить, що хокей як вид спорту вищого рівня ще житиме в нашій державі. Але сигнал SOS лунає все гучніше: стан хокейного господарства вимагає активних дій і серйозних змін. І очки, набрані в «групі животіння», не повинні вводити спортивних керівників в оману...

Коли на чемпіонатах Європи зі спортивної гімнастики в абсолютній першості перемагали українки — Лариса Латиніна (у складі збірної СРСР; 1957, 1961), Тетяна Гуцу (1992), Лілія Подкопаєва (1996), — це виглядало логічним, адже вони вважалися визнаними лідерками. А ось те, що зробила минулих вихідних в Амстердамі 17-річна киянка Аліна Козич, —справжня сенсація. На різноманітних міжнародних стартах вона час від часу потрапляла в «призи», але, відверто кажучи, ніхто не очікував, що вона зможе стати чемпіонкою континенту в «абсолюті», скинувши з «трону» саму Світлану Хоркіну! Утім успіх нашої спортсменки не став несподіванкою для головного тренера збірної Віктора Лутаєнка, який відзначив стабільність Аліни упродовж усього сезону.

Віталія Кличка, який ще 25 квітня став чемпіоном світу з боксу за найпрестижнішою професійною версією WBC у суперважкій вазі, на Батьківщині чекали довго. Після двох із гаком тижнів відпочинку та приймання вітань в Америці й інших закордонах перший білошкірий чемпіон-«супертяж» таки доїхав до України. І вчора в Києві Віталія зустрічали як справжнього національного героя. На оксамитовому килимі перед входом до київської мерії обох братів Кличків (а куди ж Віталик без Володі?), яких привезли відразу з аеропорту «Бориспіль», чекали мер Олександр Омельченко, журналісти та президентський оркестр. Герої прибули із запізненням, але всі цікаві, що скупчилися під міською держадміністрацією, були винагороджені. Під феєрверк, трохи блідий як для середини дня, Клички привітали своїх фанів. Далі під барабанний дріб Віталія й супровід провели до колонної зали.

Костянтин Міхалєв і Ярослав Злочевський, українські миротворці, які 28 квітня загинули в Іраку, першого травня знайшли свій останній прихисток на рідній землі. Як повідомили «УМ» у Хмельницькій обласній державній телерадіокомпанії «Поділля-центр», обоє хлопців — жителі Хмельниччини: Костянтин Міхалєв — з Новоушицького району, а Ярослав Злочевський — із селища Віньтівці. Обоє залишили невтішними вдовами і сиротами своїх рідних: 23-річний Костя був єдиним сином у матері, смерть Ярослава осиротила маленьку родину — дружину Ірину і трирічного сина Дмитра. Провести солдатiв в останню путь прибули виконувач обов'язків Головнокомандувача Сухопутних військ ЗСУ Валерій Фролов та заступник командира роти 6 механізованої бригади В'ячеслав Кардаш.

На останньому (хотілося б вірити) році свого президентства Леонід Кучма знову підтвердив реноме «ворога преси», вкотре опинившись у переліку «хижаків свободи слова». Цей рейтинг щороку у Всесвітній день свободи слова, який відзначається 3 травня, оприлюднює організація «Репортери без кордонів». Для Леоніда Даниловича «звання» журналістського недруга вже стало звичним: свого часу український гарант кілька разів потрапляв до топ-десятки гнобителів демократії за версією нью-йоркського «Комітету захисту журналістів». Може, Кучмі й зараз дісталося б почесне місце десь між Фіделем Кастро й Саддамом Хусейном, але «Комітет» більше таких рейтингів не укладає.

У першотравневі дні в нових країнах-членах Союзу найбільш ходовим товаром стали прапори ЄС, які мають майоріти поруч з національними на всіх державних установах, а за бажанням — також на приватних будинках та фірмах. З'ясувалося, що блакитний прапор ЄС із золотими зірочками на ньому часто коштує більше, ніж національний. «Газета виборча», приміром, повідомляє, що польський національний прапор великого розміру (100 на 150 сантиметрів) коштує у магазині 20 злотих, а прапор ЄС такого ж розміру — 35 злотих. Продавці пояснюють, що золоті зірочки на прапорі ЄС наносяться за допомогою особливої техніки друку, що відбивається на його ціні.
Якщо мешканців «старої» Європи передусім лякає перспектива напливу емігрантів зі Сходу, то звичайні громадяни нових країн ЄС переймаються не стільки проблемами еміграції чи вартості прапора ЄС, а ціновими змінами на товари першої необхiдностi та, власне, на безліч інших товарів та послуг.

Після першотравневих свят багато хто зітхає з полегшенням: «Фух! Нарешті можна відпочити!». Адже ці затяжні вихідні ми традиційно використовуємо, щоб виконати свій найперший обов'язок перед батьками і суспільством — засадити городи. Доводи на зразок: «Мамо, он гляньте — у Богуславі на ринку відро картоплі коштує 2,40, то нащо її стільки садити?» — не діють у жодній зі знайомих мені родин, незалежно від статку і прибутків покоління молодшого. Українці — люди запасливі і вважають великою ганьбою, коли земля «гуляє»: якщо не картопля, то там мають рости буряки, кукурудза або принаймні гарбузи.
Не секрет, що «родинну повинність» змушені виконувати не лише більшість співробітників Міністерства аграрної політики, а й деякі перші особи нашої держави. Наприклад, позаторік тодішній віце-прем'єр-міністр з питань АПК Леонід Козаченко в інтерв'ю «Україні молодій» зізнався, що картоплю їсть тільки свою — ту, що вирощує на трьох сотках на дачі під Києвом. І навіть обіцяв узяти кореспондента «УМ» із собою, щоб показати, як він це робить, оскільки ми були переконані, що хто-хто, а віце-прем'єри в Україні заробляють достатньо, щоб купувати харчі у супермаркетах і не морочити голову копанням та саджанням грядок.