До того, що свої поразки опозиціонери називають перемогами, звикли вже як їхні політичні опоненти, так і виборці. Але якщо в деяких випадках оптимістичну налаштованість «наших українців» та БЮТівців можна й варто сприймати скептично, то позавчорашнє голосування за законопроект №4180 до таких явно не належить. По-перше, в першому читанні вже «ухвалювали» й сумнозвісний проект 4105, який, навіть попри шалений тиск на «більшовиків» та одностайну участь у голосуванні комуністів із соціалістами, при остаточному затвердженні ледве «нашкріб» 294 голоси, та й то з урахуванням «мертвих душ», яких у парламенті не було й близько, але чиї картки реформу чомусь «підтримали». Однак відтоді ситуація змінилася явно не на користь «реформаторів» — чимало гнаних і залякуваних представників більшості відчули смак свободи, й ініціаторам 4180-го варіанта змін до Основного закону восени навряд чи варто розраховувати на їхні голоси. До речі, щонайменше кільканадцять таких прихованих «антиреформників», без сумніву, є й серед тих 276 нардепів, які у середу натиснули на зелені кнопки, знаючи, що перше читання однаково нічого не означає без другого, і таким чином бодай на кілька місяців «купивши» собі в Банкової індульгенцію від тиску.

Провідні конструктори української політичної машини створили річ небачену в новітній історії країни — парламентсько-урядову коаліцію. Закладена в ній ідея проста і, на перший погляд, гранично технологічна. Групи й фракції у Верховній Раді, що склали більшість, забезпечують законодавчий супровід діяльності уряду, а також піклуються про безпеку Кабінету Міністрів, не допускаючи гострої критики на його адресу й блокуючи спроби відправити його у відставку. Водночас більшість розділяє з урядом відповідальність за здійснювану в країні економічну та соціальну політику. Відповідальність імплементована тим, що групи й фракції мають «квоти» на конкретні міністерські посади.

Напередодні президентської кампанії в Україні триває великий розпродаж державної власності в інтересах фінансово-промислових угруповань. Напрочуд швидко перейшов до приватних рук найбільший у країні металургійний комбінат «Криворіжсталь». Схоже, тепер у коло інтересів вітчизняних олігархів потрапила найбільша державна компанія «Нафтогаз України».
Минулого тижня Верховна Рада внесла зміни до держбюджету-2004, якими може дати старт процесу приватизації Нафтогазу. Такий висновок напрошується у зв'язку з тим, що парламент вкотре продемонстрував власну непослідовність у реалізації економічної політики держави. У лютому 2004–го народні депутати ухвалили закон про зменшення фінансового і податкового тиску на вітчизняну газову промисловість, аби створити максимально сприятливу атмосферу для її розвитку. Проте вже у червні, з ініціативи першого віце-прем'єр-міністра Миколи Азарова, парламентарії «змінили» свою думку і змінами до бюджету на 2004 рік передбачили ліквідацію прогресивного нововведення. Таке «несподіване» рішення веде нафтогазову галузь до банкрутства. «УМ» спробувала розібратися, хто ж стоїть за лобістськими намірами взяти у свої руки найбільшу нафтогазову компанію держави.

«Від таких акцизів вино закисає!» — одне з гасел, з яким винороби та виноградарі стояли під стінами Верховної Ради в надії, що парламентарії одумаються і внесуть зміни у вбивчий для галузі закон. Минулого тижня депутати ухвалили зміни до бюджету-2004, де лише одним непомітним рядком прописувалось збільшення ставок акцизного збору на деякі види виноробної продукції.

Трагедія сталася позавчора по обіді біля с. Кіндратове на автошляху Джанкой — Феодосія, повідомляє УНІАН. Російський туристичний автобус «Сетра» здійснював переїзд за маршрутом Іваново (Росія) — Феодосія (Автономна Республіка Крим). За інформацією Магнолії-ТБ, зареєстрований у Тулі двоповерховий автобус віз росіян на відпочинок до Чорного моря. У салоні перебувало двоє водіїв і дев'ять пасажирів.

Позавчора фанати київського «Динамо» мали привід зібратися й пошуміти не на стадіоні, а біля... Центрального загсу. В «Бермудському трикутнику», як називають цю споруду кияни, розписувалися Валентин Белькевич, капітан київського футбольного клубу, та Ганна Седокова, вже колишня співачка групи «ВІА Гра».

Фактично лише до одного з двох матчів середи була прикута увага вболівальників футболу — того, де Чехія, вже вирішивши своє турнірне завдання на Євро-2004, протистояла Німеччині. Адже навряд чи хтось сумнівався в перемозі «летючих голландців» над латишами. Утім невдалими для букмекерів могли виявитися обидві зустрічі, адже після «товариської» нічиєї данців і шведів, яка не дозволила продовжити виступ у Португалії італійцям, були підстави гадати, що й чехи «здадуть» гру німцям, аби вибити з турніру потужних голландців і залишити на дистанції посередніх підопічних Руді Феллера. Коли наставник «помаранчевих» Дік Адвокаат побачив стартовий склад збірної Чехії на останній матч групового турніру, йому, мабуть, стало не по собі. Справді, Карел Брюкнер випустив на гру з німцями дублюючий склад, залишивши у «старті» в порівнянні з битвою проти голландців лише Галасека та Їранека і надавши таким чином шанс проявити себе, сповна відчути атмосферу чемпіонату Європи решті гравців.

43 особи визнано зниклими безвісти в результаті катастрофи туристичного корабля, який потонув у вівторок увечері у водосховищі Сяоланьді, в нижній течії ріки Хуанхе (Жовта ріка) в провінції Хенань, на сході Китаю, повідомила вчора інформагенція «Сіньхуа». Агенція повідомляє, що трагедія сталася приблизно о 20-й годині за місцевим часом. Корабель «Міньзху-2» з 69 членами екіпажу та туристами на борту за умов дощу та сильного вітру потонув майже миттєво, повідомили приблизно 20 уцілілих під час цієї трагедії.

На минулих парламентських виборах маленька Волинь віддала свої симпатії блоку «Наша Україна», посівши за кількістю «наших» голосів четверте місце в Україні, після трьох галицьких областей. Маленька лише у демографічному значенні, бо проживає нині в області близько мільйона громадян. Але Волинь завжди була національно свідомим краєм, хоча сусіди-львів'яни ще й досі, за радянською звичкою, іноді називають область червоною. Червоним духом тут давно не пахне, проте тиск адмінресурсу пересічний волинський виборець міг відчути, як кажуть, на власній шкурі геть нещодавно, коли у Турійському районі обирали депутата обласної ради. Ці вибори були великою репетицією жовтневих президентських, і влада показала, які технології підуть у хід. Кандидат від блоку «Наша Україна» поступився ставленикові влади, незважаючи на рішення суду про порушення, які зафіксували спостерігачі на дільницях. Вказівка «зверху» була однозначна — хто завгодно, аби не кандидат від «Нашої України». І її було виконано. Ось чому в умовах шаленого тиску адмінресурсу людям, далеким від політики, важливо зібратися довкола здорової неполітичної сили, яка об'єднає абсолютно різних людей, але однакових в одному — у прагненні всіляко сприяти, аби на виборах Президента переміг народний кандидат. І цей кандидат — Віктор Ющенко.

Цієї неділі, 27 червня, у Сербії в другому турі президентських виборів зійдуться крайній націоналіст Томіслав Ніколич, представник Сербської радикальної партії, та реформатор Борис Тадич, висуванець проєвропейської Демократичної партії, засновником якої був убитий у березні минулого року прем'єр-міністр Сербії Зоран Джинджич. Саме ці двоє обійшли в першому турі (13 червня) інших 13 претендентів на найвищу державну посаду. Ніколич здобув підтримку 30,7 відсотка виборців, за Тадича проголосували 27,4 відсотка сербів з правом голосу, які з'явилися на виборчі дільниці. Ніколич має невелику перевагу, але остаточний результат виборів передбачити важко. Сербські аналітики вважають, що Тадич стартує в другому турі не з гірших позицій: у нього більше шансів отримати голоси тих виборців, котрі в першому турі голосували за кандидатів, які відсіялися.