Київський театр драми і комедії на Лівому березі завжди останнім закінчує театральний сезон і першим його відкриває. Чим пояснюється така жадібність до роботи, запитали ми у завліта театру Люби Суботіної. Відповідь була лаконічною: традиціями. Цього року лівобережці відкривають сезон разом зі школярами, ввечері 1 вересня батьки можуть відсвяткувати День знань у театральному буфеті на Броварському проспекті, 25. На перший театральний тиждень припадає шквал прем'єр, тих нових вистав, якими театр закінчив минулий сезон.

Наприкінці серпня в Іспанії, а саме у Валенсії, проводять чудове свято — LA TOMATINA. У цей день 125 тонн помідорів перетворюються на суцільну ріку томатного соку, коли тисячі іспанців і гостей міста ведуть свій томатний бій. Ця традиція зародилася в кінці 40-х років минулого століття, коли на карнавалі діти почали кидатися своїми сніданками. Вже наступного року на центральній площі міста зібралися іспанці, які спеціально принесли із собою свіжі овочі, але тоді їхню акцію зупинила поліція. Томатні бійки були заборонені до 1959 року, але за численними побажаннями городян фестиваль отримав офіційний дозвіл і тепер його проводять щорічно.

Не встигли ми підбити підсумки попереднього конкурсу, як уже надходять листи від вас, шановні наші читачі, на наступний. Причому декотрі з вас уже стали постійними учасниками наших конкурсів, а дехто бере участь у них усією сім'єю. Скажімо, Світлана Іванівна Редька з Сарнів, що на Рівненщині, пише нам на конкурси разом із невісткою Лесею Євчик, що, сподіваюся, тільки згуртовує родину.
Друкуємо рецепти пані Світлани, прості й оригінальні водночас.

Усе хороше рано чи пізно закінчується. Ось і літо догоріло, а разом з ним прямує до свого завершення і наш конкурс. Залишається найважча робота — визначити переможців. А поки що друкуємо рецепти останньої нашої учасниці — Коваль Світлани із села Шедієве Новосанжарського району, що на Полтавщині.

Сьогодні столичні першачки сядуть за парти. У підфарбованих і причепурених класах проведуть перший у їхньому житті урок і видадуть набори «київському першокласнику від столичної влади». Тож додому ваше чадо має повернутися з кольоровим щоденником, альбомом для малювання, зошитами, фломастерами, пеналом із ручками, олівцем, ластиком та стругачкою. І це не єдиний сюрприз, який йому влаштують цьогоріч київські освітяни.

Вранці 3 вересня 1939 року до Гітлера прибув британський посол і від імені свого уряду оголосив: якщо німецькі війська, які вторглися в Польщу, не будуть виведені, то з 11-ї години між Великою Британією і Німеччиною буде оголошено воєнний стан. Через півтори години аналогічну заяву зробила Франція. Одна за одною великі й малі держави вступали у війну, яка стала Другою (чи ж останньою?) світовою.

Перед початком Олімпіади в Афінах «УМ» відзначала небувалий розмах державних вливань у спорт великих досягнень, ініційований президентом Національного олімпійського комітету, Прем'єр-міністром України Віктором Януковичем. Що там гріха таїти, фактично всі сотні додаткових мільйонів із держбюджету йшли не куди-небудь, а на підготовку й стимулювання української олімпійської збірної, з чого можна зробити висновок, що вдалий виступ українців в Афінах кандидат у президенти України, який водночас за «дивним» збігом обставин є керівником вітчизняного олімпійського руху, зробив важливим елементом своєї передвиборчої кампанії. Окресливши певні орієнтири в медальних здобутках, Янукович на Олімпіаді фактично поставив на кін своє реноме «турботливого батька» українського олімпізму в його нинішньому вигляді. Отже, XXVIII Олімпійські ігри сучасності стали історією, і настав час підбити деякі підсумки.

Унікальну безпечність продемонстрував нещодавно фахівцям реанімаційного відділення обласної клінічної лікарні 79-річний мешканець одного з сіл Кобеляцького району. Вечеря із власноруч назбираних у найближчому лісі грибочків закінчилася для дідуся в реанімації. Зважаючи на його вік, медикам довелося буквально витягувати пацієнта з того світу. Хоча головний «сюрприз» від згаданого грибника чекав на них попереду.

Напередодні президентських виборів дедалі більше кандидатів згадують про українських миротворців, яких доля, служба і бажання скористатися чи не єдиною нагодою заробити більш-менш пристойні гроші для сім'ї закинула до «гарячих точок» на політичній карті світу. Прагнучи заробити дивіденди у вигляді симпатій жінок, які переймаються долею наших хлопців, що гинуть у далекому Іраку (на війні чужих дітей не буває, і при звістці про такі трагедії здригається серце кожної української матері), дехто з лівих претендентів на президентську посаду ладен пообіцяти, що Україна взагалі ніколи «не працюватиме на Захід, який робить із наших солдатиків гарматне м'ясо». Тобто нікуди, крім хіба що до братньої Росії, якщо попросять, такий Президент українських миротворців не посилатиме, а звідти, де вони вже є, виведе. Однак, роблячи такі популістські заяви, їхні автори не згадують про те, що в цьому питанні, як, зрештою, і в усіх інших, треба керуватися насамперед інтересами держави. Адже в той час, як місії в одних регіонах планети завдають Україні шкоди у вигляді сумнозвісного «вантажу-200» і не мають жодного позитивного боку, участь наших миротворців у складі інших контингентів приносить користь і державі, і їм самим як професійним військовим. Про те, чим відрізняється, скажімо, миротворча місія України в Іраку від служби наших хлопців у Косовi або Лівані, «УМ» розповів народний депутат, член групи УНП фракції «Наша Україна» Георгій Манчуленко, який недавно побував у гостях в українських миротворців і в спекотній Африці, й у близькій Сербії та Чорногорії, а незабаром збирається відвідати Ірак.

Досі українцям не було відоме відчуття захвату після здобуття «ігровою» збірною країни олімпійської медалі. Власне, і команд наших за період незалежності було на Олімпіадах — на пальцях однієї руки порахувати можна: баскетболістки, ватерполісти і волейболістки в Атланті й ось тепер — гандбольна жіноча дружина в Афінах. Досі найбільшим здобутком був вихід баскетбольної збірної з Мариною Ткаченко до півфіналу на Іграх-1996, дві невдачі у квартеті найсильніших і, як підсумок, — четверте місце. Через вісім років підопічні Леоніда Ратнера, переборовши шістьох із семи суперників і самих себе, зробили крок уперед і завоювали-таки олімпійську «бронзу», першу для України нагороду в ігрових видах спорту. І тепер ми розуміємо, що медаль, здобута такими зусиллями, мала б рахуватися принаймні за три, а не просто бути черговою одиничкою в третій графі загального заліку.