Українській культурології завжди бракувало досліджень контексту, атмосфери, складної карти-схеми стосунків митців, емоцій, впливів, творчих взаємообмінів, цікавих коментарів. Речей, без яких програмні твори виглядають суцільним обов'язком митця перед народом і талантом, а процес творчості — нудним виробництвом суспільно-корисних ідей, потрібних купці таких же нудних інтелігентів. Мені особисто не вистачало літературознавства, театрознавства, кінознавства, зроблених закоханими в об'єкт своїх досліджень професіоналами. Як Анна Саакянц у Марину Цвєтаєву, як Юрій Тинянов у Пушкіна, як Елеонора Соловей у Володимира Свідзінського. Тільки любов, доскіплива і дотошна, здатна гнати науковця в далеку дорогу, щоб знайти слід кількох рядків одного вірша, чи шукати зустрічі з кимось, хто знав героя. Тому презентація повного коментованого видання творів Володимира Свідзінського у двох томах, яке видрукувала «Критика» в рамках програми «Відкритий архів», подарувала надію на нове, повне, фахове і любовне прочитання української культури. Тому й сказала на презентації в Музеї літератури Михайлина Коцюбинська про відчуття справжності цієї події: «Дуже рідко виникає це відчуття. Часто все намішано — і справжність, і ерзац, і абсурд, і дешевизна. А тут чистота, класика жанру».