Йдеться про відомого у Санкт-Петербурзі географа й океанографа Юрія Кравчука, який днями відвідав батьківщину своїх предків — містечко Балаклаву. Адже саме тут до сьогодні збереглася будівля колишнього готелю «Росія», що на початку минулого століття належала його прадіду, греку за походженням Леоніду Бісті.
Уселі Чикалівці Кременчуцького району нещодавно урочисто відкрили пам'ятник відомому земляку — Герою Радянською Союзу, полковнику, командиру 51-ї гвардійської танкової бригади Михайлу Новохатьку. В такому поверненні до рідного села героя минулої війни є своя глибока символіка. Адже меморіальний комплекс у Чикалівці, де встановили бронзове погруддя відважного танкіста, розташований на високій дніпровській кручі. Саме в цих місцях на підступах до Дніпра у часи Другої світової точилися одні з найзапекліших і найкровопролитніших на теренах України бої з фашистами.
У жовтні-листопаді 1992 року світова преса рясніла черговими пророцтвами щодо неминучого кінця світу. До Землі наближався величезний астероїд, що міг зіткнутися з нашою планетою і знищити на ній усе живе. Втім професійні астрономи залишалися спокійними: вони знали, що 8 грудня астероїд пройде на відстані 3 мільйони 613 тисяч кілометрів від Землі. Базової астрономічної освіти достатньо, щоб згадати: наш природний супутник Місяць часом підходить до нас майже в десять разів ближче, але ще ні разу ні на кого не впав.
Тернопільські обласна прокуратура та управління СБУ завершують перевірки за фактом офіційного звернення до них уповноваженого Держкомітету з питань регуляторної політики і підприємництва в області Сергія Бабія. За словами останнього, відтоді як в регіоні змінилося керівництво податковими структурами, кількість скарг на їх працівників від місцевих підприємців зросла у кілька разів.
На які лише слабкості людської натури не намагаються впливати шахраї та шантажисти задля отримання легкої наживи. Та іноді, здавалося б, детально продумані схеми афери дають збої. Про показовий у цьому плані нещодавній випадок «УМ» розповів начальник Центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андреєв. А все починалося досить банально. З громадянином Індії, який працював у Києві в одній з міжнародних фірм, познайомилася така собі мила жіночка. Представившись журналісткою одного авторитетного російського видання, запропонувала написати рекламний матеріал про його фірму.
Коли Парасковія Семенівна була вже зовсім нездорова й почала дарувати виплетені гачком мереживні серветки, вишиті гладдю й хрестиком рушники і картини, Костянтин Миколайович просив її: «Панюшо, не віддавай всього. Якщо з тобою щось трапиться, я розкладу ці речі в квартирі, буду дивитися на них — і мені буде легше».
Зараз його невелика однокімнатна квартира на вулиці Красіна в Кременчуці Полтавської області — справжній музей кохання, створений на честь світлої пам'яті жінки, котру він досі обожнює. Сімейні портрети в рамках на стіні; фотографії під склом, розкладені на письмовому столі; грамоти і нагороди покійної; їхні найперші листи, написані одне одному ще в 1946 році; розшиті її руками штори на вікні й наволочки на подушках, мереживні роботи; спиці, якими вона в'язала; її чашка... Для 85-річного чоловіка досі все це безкінечно дороге.
Іван Карамазов у Достоєвського не без зловтішності говорив: «Російські хлопчики... теревенять про світові питання. Не інакше: чи є Бог на світі... А котрі в Бога не вірують — ті про соціалізм та про анархізм, про перероблення усього людства». Іронія історії — не пройшло й сорока років, як навздогін цим «російським хлопчикам» уся Росія по вуха загрузла у вирішенні цих же «світових питань». Але вже не в смердючих трактирах, а на мітингах, у траншеях громадянської війни. Однією з найвпливовіших трибун, на яку за будь-яких катаклізмів небезпідставно покладалися всі «перетворювачі», було друковане слово.
Страва з такою незвичною назвою (та й сама вона для нас досить незвична) заслуговує на самостійне літературне життя. Згадку про цей специфічний суп можна знайти не лише у Джоан Роулінг, а й у Жоржа Сіменона, коли його комісар Мегре був у відрядженні на півдні Франції. Саме Прованс з його оливковими гаями, лавандовими галявинами та цитрусовими садами є батьківщиною цієї страви. Дари моря в ній поєднуються з прянощами прованської землі.
Якось, ще в радянські часи, мені довелося обідати в київському ресторані «Столичний». Тоді модні були так звані комплексні обіди (зараз це по-модному називається «бізнес-ланч»). За столик посадили 6 чоловік, навпроти мене сиділа киянка зі своїм закордонним другом (судячи з акценту — німцем). Коли після першої та другої страви подали десерт — скибку кавуна, іноземець здивувався, чому не подали прибори для десерту, на що офіціантка відповіла: «Так ось же вони», — вказуючи на ще не прибрані виделку й ніж у соусі від м'яса. Було страшенно незручно й соромно, адже ресторан, як-не-як, називався «Столичний». Німець вийняв з кишені передбачливо прихоплені з вітчизни одноразові серветки (про таку розкіш ми тоді ще й не здогадувалися), витер прибори і почав їсти свій десерт. Моїм же співвітчизникам, як і мені, довелося виявляти винахідливість, як герою Чарлі Чапліна у фільмі «Граф».
Приємна новина для всіх учасників попереднього і нині діючого конкурсів. Не встигли ми підбити підсумки «Ягоди-малини», як спонсор конкурсу «Всі родичі гарбузові» і наш давній партнер «Книга поштою» взявся надрукувати всі ваші рецепти у своєму кулінарному довіднику (поки що проект перебуває в роботі, тож назви його ми ще не знаємо). Та не лише рецепти, а й вказати прізвища всіх їх авторів, тож усі учасники стануть співавторами цього видання і зможуть придбати його через «Книгу поштою» (надалі ми будемо інформувати вас про хід цього проекту).
А поки що продовжуємо наш конкурс «Всі родичі гарбузові».
