Донедавна його ім'я було викреслене з історії українського мистецтва. Тоталітарний режим робив усе для того, щоб назавжди стерти з пам'яті нащадків людину, чий олівець та різець стали зброєю, оберненою проти нього. Адже для режиму вони виявилися небезпечнiшими, ніж автомат чи граната. Тож лише нещодавно ім'я Ніла Хасевича знову засяяло всіма гранями його природного дару, хоча ще до війни художні виставки у Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Нью-Йорку та Чикаго принесли Хасевичу світове визнання. Мистецтвознавці ставлять його на рівні з Юрієм Нарбутом — неперевершеним українським графіком ХХ століття. Проте та епоха виявилася надзвичайно жорстокою до справжніх талантів.
У безкомпромісній боротьбі за визволення України цей талант загинув як герой провівши десять років у підпіллі, в одному з останніх бункерів УПА. До цього часу ніхто не знає, де твоя могила, пане художнику, аби прийти, згадати тебе добрим словом, покласти квіти. Є тільки хрест у полі, груша та криниця, котрі пам'ятають твою смерть і нагадують нам про чиюсь чорну зраду...