Уже з початку наступного навчального року 600 львівських шкіл вивчатимуть історію УПА за спеціальними плакатами–посібниками. Плакати, на яких наочно зоображена історія Української Повстанської армії, вже виготовлені й будуть вивішені у кабінетах історії або ж у коридорах кожної середньої школи Лвівщини.

Установчі збори Парламентського клубу Всесвітнього конгресу російськомовного єврейства заплановано на 6—7 березня. Сайт ВКРЄ повідомляє, що на це зібрання до Києва з’їдуться російськомовні законодавці з Ізраїлю, США, Росії і України, які «шукатимуть шляхів вирішення актуальних питань міждержавних стосунків». Неважко уявити російськомовних законодавців у Росії і навіть в Україні, але як такі доносять свою думку в парламентах США й Ізраїлю? Виявляється, клуб об’єднає не так русофонів, як «радянських» за походженням. А поділ народу за мовною ознакою (на «хороших» і «націоналістів») застосовується для підкорення не лише українців.

«УНР, проіснувавши лише близько року, спромоглася зробити багато, — каже заступник директора Українського інституту національної пам’яті Владислав Верстюк, який до цього очолював відділ Української революції 1917—1923 років в Інституті історії НАНУ. — І в цьому, безперечно, велика заслуга Михайла Грушевського». Ще до проголошення в ІV універсалі (січень 1918 року) самостійності УНР Центральна Рада встигла здійснити низку важливих соціальних та економічних реформ, спрямованих на захист суверенітету. Саме в УНР з’явилися перші українські паперові гроші. На той час це було зухвалим кроком. Ще влітку 1917–го Михайло Грушевський оголосив конкурс на кращі ескізи національної валюти. Їх автором став відомий художник Георгій Нарбут, який повернувся в Україну з Петербурга з першими променями української державності. Працюючи над ескізами, він ретельно вивчив стародавні київські монети і дійшов висновку, що на купюрах обов’язково має бути тризуб із хрестом.

Кримськотатарська у Криму — державна, поряд з українською і російською. Для всієї України це мова одного з корінних народів держави. Утім Концепція освіти кримськотатарською мовою досі не затверджена в Мін­освіти АРК, навчальної літератури (до речі, профінансованої не державою, а фондом Сороса) вистачає лише третині учнів, а столичні науковці з Національної академії наук досі розглядають кримськотатарську не як мову значної частини громадян України, а як «східну », та ще й другорядну після турецької, арабської і фарсі.

Цього року із заходами, присвяченими Дню рідної мови, не густо. Кажуть, що це через карантин. Найбільш масштабно День, зазвичай, відзначають у школах, проте через епідемію грипу масові заходи перенесено. Однак 21 лютого у всіх містах України відкриватимуться виставки, проводитимуться концерти, акції, «круглі столи».

Байка про «даремну загибель у бою під Крутами трьохсот гімназистів і студентів», нібито не навчених навіть поводженню зі зброєю, з’явилася ще за часів Української Центральної Ради, для зменшення довіри й поваги до української влади. Цю байку рік у рік переписують «кабінетні» вчені й творці шкільних підручників. Що ж насправді відбулося під Крутами? Над цим питанням працював Науководослідний інститут українознавства при Міністерстві освіти і науки України (директор — Петро Кононенко). Доктор історичних наук, керівник відділу міжнародних відносин Інституту Володимир Улянич у рамках проекту «Українці у світовій цивілізації і культурі» проаналізував документи і літературу з цього питання, свідчення стареньких очевидців бою та їхніх родичів, дані вперше здійснених археологічних розкопок. Результати дослідження вчений опублікував у книзі «Правда про бій під Крутами. Січень, 1918 рік. Приватне розслідування», яка має вийти друком цього року у видавництві «Лицар».

Днями Україна відзначила 90–річчя IV Універсалу Центральної Ради, яким проголошено незалежність Української Народної Республіки. «Народ зміг за кілька місяців революції з березня до листопада проголосити УНР спершу як автономну, і нарешті як суверенну республіку. Це шалена динаміка. До тих людей в істориків є великі претензії, мовляв, вони щось не так зробили, чогось не розуміли, зрештою, та держава не встояла. Але важливо, що вона була зафіксована в національній пам’яті. Безліч історичних процесів відбувається не десь на територіях, а в головах людей», — так вважає один із найвідоміших дослідників визвольного руху періоду Української революції, доктор історичних наук Владислав Верстюк. Він переконаний, що Акт незалежності 22 січня 1918–го — це один із найвеличніших здобутків українців у ХХ столітті.

«Моїм завданням є організація науково–дослідницького процесу на базі матеріалів, які є в архівах Служби безпеки України», — каже новопризначений радник голови СБУ Володимир В’ятрович, який упродовж п’яти років очолює львівський Центр досліджень визвольного руху. В’ятрович відомий українському загалові передусім як автор пересувної виставки «Українська Повстанська армія: історія нескорених», що упродовж минулого року експонувалася в обласних і районних центрах України, однойменної першої ілюстрованої науково–популярної історії УПА і багатьох публікацій про ОУН і УПА. Історик вважає, що важливим є не лише наукове вивчення архівних документів, але й популяризація таких досліджень у суспільстві. Тому СБУ започатковує громадські слухання і «круглі столи» на різноманітні, цікаві для громадськості теми з історії українського національно–визвольного руху.

Дивна річ: у вирі трагічно­урочистих пам’ятних заходів соромливо губляться імена тих, кому ці заходи присвячені. Ми досі не назвали вголос людей, загиблих від геноциду, і не опублікували каталогу меморіальних місць. Брак інформації про місця пам’яті можна вибачити, бо кургани й хрести на місцях масових поховань стали з’являтися переважно в останні три роки.

Наступного року Україна вшановуватиме жертв Батуринської трагедії, коли московське військо знищило, лише за офіційними даними, понад 15 тисяч батуринців. Основні урочистості з відзначення 300–річчя цієї сумної дати пройдуть, безперечно, в самому Батурині. Щоправда, містечко нині нагадує велетенський будівельний майданчик, де триває активна реконструкція заповідника «Гетьманська столиця». Чи готове селище стати епіцентром спогадів тих часів? Щоб переконатися в цьому, тут нещодавно побував Президент України. Саме з його ініціативи свого часу розпочалося відродження Батурина. І саме він своїм нещодавнім указом розпорядився на державному рівні вшанувати загиблих у Батуринській трагедії та битві під Полтавою.