Візит Віктора Ющенка до Гданська, де гучно відзначали 25-річний ювілей заснування легендарної польської профспілкової організації «Солідарність», завершився фотографуванням в аеропорту ім. Леха Валенси з місцевими поліцейськими у бронежилетах та з автоматами на їхнє прохання. Адже поляки захоплюються лідером нашої помаранчевої революції, певною мірою ототожнюючи його зі своїм кумиром, живою легендою, першим президентом демократичної Польщі, засновником «Солідарності», яка поборола комуністичний режим, — Валенсою. Очевидно, знаковою фігурою Ющенко є і для польського президента Кваснєвського, бо він, схоже, покладає великі надії на нашого Президента у сприянні демократизації Білорусі.

Позавчора на польському полігоні «Веджин», де триває вже традиційне миротворче польове тактичне навчання «Козацький степ — 2005», побували керівники оборонних відомств трьох країн — України, Польщі та Великобританії. Анатолій Гриценко, Єжи Шмайдзінські та Адам Інгрем спостерігали за знищенням умовних терористів та евакуацією «поранених», але на думці в кожного було своє.

Споглядаючи бурхливі громадські обговорення навколо інтерв'ю, обпублікованого в «Українській правді» з почесним президентом каналу «Студія «1+1» Олександром Роднянським, мимоволі згадуєш слова лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Олеся Ульяненка про те, що не можна одночасно служити Богові і Мамоні. Пан Роднянський наполегливо доводить, який він високий фахівець у царині кіно і телебачення; розповідає, що йому, за великим рахунком, політика цілком байдужа, бо він просто розбудовує свій улюблений бізнес. І тут же характерно, як на «чистого бізнесмена», зізнається, що журналісти, які пішли з «1+1» напередодні Помаранчевої революції, для нього «не люди», «не персонажі», і що він навіть «не пам'ятає їх на прізвище».

Схоже, у декого доля таки розкраяна за телевізійними лекалами. Бо все життя так чи інакше втікаючи від телебачення (насамперед категорично відмовляючись дивитися «ящик»), багато людей у той чи інший спосіб на той «ящик» «пашуть». Нині навіть модно вдавати з себе «чоботаря без чобіт». Мовляв, «тєлєк» я не люблю, бо він для тупих і недолугих. А от отримувати з тієї праці зарплатню вище середньої — мене цілком улаштовує. Проте 14-та річниця незалежності для багатьох громадян України стала першою. Як-для тих, хто раніше ігнорував сморід політичного бруду і лише минулого року прийшов на виборчу дільницю, так і для тих, хто, начхавши на «роднянські» гроші, позалишав тепленькі контори, розділивши таким чином для себе Господа і Мамону. А те, що Олександр Роднянський та іже з ним помічає лише «завжди готових» піховшеків та істот, які бачать себе безвідмовними солдатами чиєїсь «приватної журналістики», то невідомо, яка на то рада. Лишається вірити, що не всі телевізійники, що залишилися на ТБ, служать Мамоні.
Бліц-інтерв'ю, які «УМ» час від часу влаштовуватиме на «Медіа-майдані», допоможуть нашим читачам, а заодно і потенційним телеглядачам розібратися: хто є хто у вітчизняній тележурналістиці.
1. Чи змінилося за останні півроку ваше ставлення до телебачення і телевізійної праці зокрема?
2. Чого ви чекаєте від прийдешніх виборів у сенсі їхнього впливу на телевізійну політику?
3. Чи позначаються перипетії зі зміною власників і настроями керівництва каналів на вашій роботі?

«5 канал», як і завше, задніх не пасе. В новому сезоні глядачів обіцяють потішити новими програмами. У вересні вийде проект Єгора Соболєва «Чи на 5?», у планах — два авторських проекти Святослава Цеголка, а також нові різнопланові проекти Володимира Ар'єва.

Локальні успіхи жіночих клубів «Мотор» та «Спартак» на початку нового століття й бронзові медалі дівчат зі збірної України на Олімпіаді-2004 наводили на думку, що у вітчизняному гандболі справи почали змінюватися на краще, і переможні традиції Ігоря Турчина після періоду стагнації потроху відроджуються. Але ті, хто «вариться» в цьому казані, бачать інші тенденції — щодо деградації. І наші ветерани ручного м'яча, кількості олімпійських чемпіонів серед яких може позаздрити чимало країн, ще на початку року почали бити на сполох — коли пішов у відставку президент федерації Віталій Рева, екс-міністр із надзвичайних ситуацій. Уявіть собі, яким міг би бути розвиток цього виду спорту в країні, якщо на вівтар олімпійського досягнення жіночої збірної було покладено майже всі мізерні фінансові можливості профільного міністерства. НОК України також допоміг чим міг, аби підопічні Леоніда Ратнера мали належні умови для підготовки до найважливішого виступу в кар'єрі. Зважте, що серед тих, хто підставив плече у важливий момент, не було Федерації гандболу України, яка за першим пунктом свого статуту відповідає за розвиток цього виду спорту. Причина відома — у ФГУ ніколи не було грошей. «Стару гвардію» федерації цілком влаштовував підхід, коли гандбол перебуває на балансі Держкомспорту, тож нехай держава і допомагає. Якщо ні — можна використати можливості клубів. Про те, що найуспішніший за результатами ігровий вид спорту може самотужки знайти джерела фінансування, ніхто й не замислювався.
Наприкінці вересня відбудеться звітно-виборча конференція ФГУ, яка може дати поштовх для відродження гандболу. Звичайно, якщо зламає негативні стереотипи. Принаймні це хоче зробити Владислав Миленький — заступник міністра у справах молоді, сім'ї та спорту, який став одним із кандидатів на посаду президента ФГУ.

Днями віце-прем'єр-міністр із гуманітарних та соціальних питань Микола Томенко провів нараду стосовно розвитку спортивної інфраструктури країни з керівництвом Міністерства оборони та Міністерства сім'ї, молоді і спорту. Представники військового відомства повідомили, що 1 грудня завершиться реконструкція плавального басейну ЦСКА, який, за їхніми словами, буде найкращим в Україні.

Після кількох несподіваних результатів, зафіксованих на відкритому чемпіонаті США у перші два дні змагань, середа пройшла доволі тихо. Бар'єр першого раунду у чоловіків без особливих труднощів подолали фаворити у своїх парах — австралієць Ллейтон Х'юїт, іспанець Рафаель Надаль, словак Домінік Грбати.

У 40 років життя тільки починається — це добре знають не тільки шанувальники доброго радянського кіно, а й упевнені у собі жінки, які після переходу на п'ятий десяток відчувають себе ще успішнішими й красивішими, ніж раніше. Британська актриса і модель Елізабет Герлі — не виняток. Щоправда, зміни у своєму самопочутті після досягнення 40-річчя (відповідного номера день народження Ліз відзначила у червні) вона описує досить оригінально: «Я геть здуріла. І почуваюся зовсім не так, як раніше».

Японські конструктори, здається, і дня не можуть прожити без того, щоб не вигадати якогось нового робота. Здавалося б, із такими темпами у Країні Сонячного Сходу вже навіть за прилавками повинні стояти механічні «люди», не те що працювати, скажімо, двірниками. Але насправді технологічні новинки працюють переважно на виставках.