Цей матч у Дніпропетровську не викликав ажіотажу навіть після оголошення про зниження ціни на квитки вдвічі. Очевидно, пасивність уболівальників спричинила не лише холодна погода ( за якої, до речі, поле «Метеору» перебувало у просто відмінному стані). Більше віриться в інше: мало хто сподівався на перевтілення «Дніпра». Навіть у матчі з «Літексом» — суперником, якого, за європейськими мірками, цілком можна назвати пересічним (навіть у Болгарії команду з Ловеча називають «селяни»). Отож довгоочікувана перемога дніпрян могла б сприйматися зовсім не як подвиг, а як належне. Але не так сталося...

Свічку на вікні українці, за традицією, запалюють у пам'ять про померлих. У горнятко насипають житнього чи пшеничного зерна і ставлять туди свічу. Зернята символізують душі, а вогник — наш містичний, сердечний зв'язок із ними. 26 листопада ми спробуємо обігріти своїми вогниками оті 7 мільйонів душ, які в страшних муках відійшли з життя, так і не погодившись із неправдою режиму, який нищив церкви, грабував селянські родини, силоміць заганяв людей у колгосп, а «самостійників» виховував терором. Здавалося б, ступити крок назустріч, погодитись стати колгоспником — і утиски припиняться, буде пайок і більш-менш спокійне животіння. Однак селяни вперто не хотіли йти на компроміс із неправдою. І в 1932—1933 роках загинув кожен четвертий український селянин із території, що входила до складу СРСР. Коли ми про них пам'ятаємо — нам є чим пишатися.

В Італії в римському видавництві Viella вийшла друком книжка «Смерть землі. Великий Голод в Україні 1932-33 рр.», за редакцiєю Г. Де Роза і Ф. Ломастро («La morte della terra. La grande carestia in Ucraina nel 1932-33», a cura di G. De Rosa e F. Lomastro). Це збірник матеріалів конгресу, присвяченого 70-й річниці Голодомору в Україні, який відбувся у м. Віченца в жовтні 2003 р. під патронатом президента Італії. Місце проведення — Інститут суспільної та релігійної історії м. Віченца, президентом якого є видатний італійський історик Габріеле Де Роза, довічний сенатор Італійської Республіки.
Пропонуємо вашій увазі роздуми одного з учасників та організаторів конгресу Оксани Пахльовської, які лягли в основу її виступу на презентації цієї книжки в Італії.

Сьогодні в Україні офіційно починається виборчий процес. Триватиме він аж до травня, поки народним депутатам, обраним до парламенту V скликання, не видадуть мандатів. Уже із завтрашнього дня партії можуть подавати до Центрвиборчкому документи для реєстрації, зокрема списки кандидатів у нардепи. І щойно ЦВК зареєструє якусь політичну силу, та зможе починати агітацію. Хоча, чого гріха таїти, агітують у нас уже з літа.

Історія знає чимало прикладів кардинальної зміни яскравими людьми сфери їхньої діяльності. Хтось у новій царині досягав навіть більш вагомих успіхів, ніж у попередній, а хтось у фіналі залишався тільки зі згадками про зіркове минуле. Схоже, настав час стати на новий шлях одному з символів сучасної України у світі — почесному чемпіонові світу за версією WВС, боксерові-важковаговику Віталію Кличку. На вчорашній прес-конференції в Києві 34-річному атлетові, змушеному через травму завершити боксерську кар'єру, довелося відповідати на політичні питання не менше, ніж на спортивні.

Житомирська «вісімка», в якій довічно «сидить» 174 найжорстокіших убивці, загальноукраїнського розголосу (i не лише) набула завдяки лише одному з них — серійному вбивці Анатолію Онопрієнку. «Довічною» вона стала більше чотирьох років тому, після відміни іншої міри покарання — смертної кари. Саме це врятувало й Онопрієнка, i багатьох інших «смертників» від кулі в потилицю. I хоча «вісімка» не єдина установа, чиї засуджені на формі мають безперспективну нашивку «довічно ув'язнений», саме до житомирських грат прикута найбільша увага i журналістів, i європейської громадськості. Щорічно до «вісімки» приїжджають з перевірками емісари Ради Європи. Цього року разом з експертами з Великобританії, Німеччини, Швейцарії, Бельгії тощо за колючий дріт «просочилося» i кілька журналістів. Серед них i кореспондент «України молодої», якому вдалося з'ясувати ексклюзивні подробиці про будні Онопрієнка та інших екс-смертників.

Пригадайте, куди найперше біжить ваша дитина, коли повертається із садочка чи зі школи? Авжеж, до свого найближчого й найвірнішого друга: до телевізора. Отож нам захотілося дізнатися, що ж найбільше цікавить українських діточок — і тих найменших, які щойно навчилися клацати пультом дистанційного управління, і старшеньких, у яких уже виробилися стабільні вподобання й пріоритети.

Менше того, я чекаю на нього. І щодня з понеділка по четвер із 24.00 по 1.00 під звуки бадьорої музички зручно вмощуюсь на улюбленому диванчику, цинічно закликаючи чоловіка приєднуватися до високого феміністичного мистецтва. Це вже перетворилося на ритуал. Чоловік традиційно відмовляється складати мені товариство. Мотивуючи це тим, що вважає нижче власної гідності дивитися тупоголові серіали. Насправді він просто соромиться дивитися його зі мною. Це я знаю напевно. Бо, відверто кажучи, й сама б не хотіла дивитися «Секс і місто» разом із чоловіком. Занадто інтимна стрічка як на подружній перегляд. Зі старшим сином — будь ласка. Дивимося — хихикаємо, сміємося, регочемо до сліз. Чоловік у сусідній кімнаті — заздрить, але до нас не приєднується.

Голлівудську кінозірку й секс-бомбу (а також, до речі, посла доброї волі ООН) Анджеліну Джолі у Камбоджі просто обожнюють. Ще б пак: знаменитість не лише всиновила камбоджійського хлопчика Меддокса й придбала у вотчині колишнього диктатора Пол-Пота будинок, а й протягом тривалого часу активно займається у країні благодійністю. За останні три роки Джолі пожертвувала Камбоджі понад півтора мільйона доларів, а найближчим часом збирається вкласти ще 5 мільйонів у створення там природного заповідника. Окрім того, актриса приділяє багато часу роботі в рамках міжнародної кампанії із заборони протипіхотних мін, яких у Камбоджі після численних воєнних конфліктів залишилася сила-силенна.