Більше місяця провели в полоні в африканських піратів 22 члени українського екіпажу судна «Панагія». Нагадаємо, що завантажений вугіллям теплохід під прапором Ліберії виконував комерційний рейс із Південної Африки в Туреччину, але 18 жовтня був захоплений піратами поблизу узбережжя Сомалі. Піратів не цікавило 3,5 тисячі тонн вугілля, натомість вони вимагали чималий викуп — 700 тисяч доларів США.
Два тижні тому на Харківщині майже повторилася історія Насті Овчар: маленька мешканка далекого від цивілізації села залишилася одна вдома і, намагаючись загасити пожежу, отримала сильні опіки. Але, на відміну від своєї землячки (яка, нагадаю, сьогодні живе і вчиться у Києві), шестирічна Діана Світайло не виносила з полум'я молодшого члена родини: дівчинка намагалася врятувати від знищення рідну хату в селі Пархомівка Краснокутського району.
Якось поспішно минулої п'ятниці Генпрокуратура направила справу про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, стосовно безпосередніх виконавців злочину, до Верховного Суду, щоб Феміда визначила підсудність її розгляду. Але не менш оперативно, одразу після вихідних, Верховний Суд із цим завданням впорався.
У переддень Дня жалоби Президент Віктор Ющенко у своїх виступах просив кожного громадянина України вшанувати пам'ять загиблих у час Голодомору — хвилиною мовчання і запаленням свічки. 26 листопада по всій Україні відбулися пам'ятні заходи за участі керівників областей і районів. Майже в усіх храмах України відправили панахиди за загиблими, а в київському Михайлівському Золотоверхому соборі панахиду відслужили ієрархи християнських церков України, зокрема патріарх УПЦ КП Філарет та предстоятель УГКЦ кардинал Любомир Гузар. Увечері на майданах міст і сіл люди запалювали свічки пам'яті. Так, до центру своїх міст прийшли по 5 тисяч львів'ян і харків'ян. У столиці на Михайлівській площі мітинг-реквієм був ще велелюдніший, адже на нього прибули представники з усіх областей України. «Я не чекав такого зібрання людей, — зізнався член Ради Асоціації дослідників Голодомору Руслан Морозовський, який упродовж багатьох років останньої суботи листопада приходить на Михайлівську площу, аби вшанувати жертви терору. — Хоча відчувається деяка заорганізованість, усі райони мають однакові вивіски, але надалі, коли люди з телебачення та газет більше дізнаються про вшанування загиблих, такі заходи стануть ще проникливішими. Бо багато людей уже зневірилися в тому, що коли-небудь жертви будуть вшановані».
«Навіщо пам'ятати про 33-й рік?» — можна почути сьогодні від багатьох. По відповідь раджу поїхати в якесь із сіл Київщини, Кіровоградщини, Луганщини чи Харківщини і поговорити там з людьми, які пережили Голодомор. Можливо, перед вами станеться їхня перша «сповідь» про жахіття, відчуте кожною клітиночкою єства (автор цих рядків таких «сповідей» чув уже близько пiв- сотні, упродовж кількох років беручи участь в експедиціях Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАНУ). Наприкінці півтора-, а то й двогодинної розмови бабця чи дідусь полегшено зітхнуть: нарешті (через 70 років!) виговорилися. Якщо поряд будуть їхні внуки і правнуки — у ході розповіді ви відстежите на їхніх обличчях «зміну свідомості»: вони вперше уважно слухатимуть свою 90-літню «бабу», не кепкуючи з неї, як це часто трапляється в постколгоспному побуті. Дзвін пережитої трагедії долине й до них, довгий час «відрубаних» від цілісного інформаційного поля народу. На ваших очах ці молоді люди враз заповажають свою убогу сиву «старійшину», а хтось із них, відвернувшись, схлипне від різкого душевного болю. І, може, той біль згодом покличе його до глибшого вивчення причин і наслідків Великого голоду, які ми, не замислюючись, відчуваємо на собі щодня.
«За визначні особисті заслуги перед українським народом у розкритті світовій спільноті історичної правди про Голодомор в Україні 1932—1933 років, плідну науково-дослідницьку і громадську діяльність постановляю: нагородити орденом Князя Ярослава Мудрого II ступеня Джеймса МЕЙСА — історика-дослідника, громадського діяча, громадянина США (посмертно)», — Віктор Ющенко підписався під цим документом, тим самим схваливши відповідну ініціативу нашої газети. Також глава держави згадав подвиг «американця, який став Українцем», у своєму щотижневому радiозверненні до народу.
Уже коли загроза застосування внутрішніх військ проти народу зникла, тодішній командувач ВВ Ігор Попков пояснив підозріле висунення військ у повній бойовій готовності з-під Василькова на Київ звичайною навчальною тривогою. Тоді ж, у грудні 2004 року, колишній голова СБУ Ігор Смешко заявив через американську пресу, що загроза застосування сили проти Майдану таки була і вирішальну роль у поверненні бійців до казарм нібито зіграла саме Служба безпеки. Згодом, у березні 2005 року, на можливість iснування злочинного наказу з боку керівництва ВВ прозоро натякнув у своєму першому ексклюзивному інтерв'ю «Україні молодій» новопризначений командувач ВВ Олександр Кіхтенко. Генерал був лаконічним, але додав, що «невдовзі суспільство отримає відповідь і на це питання».
З того часу минув рік. І суспільство таки отримало відповідь: загроза була цілком реальною, а можливе кровопролиття колишня влада цинічно пояснювала «необхідністю розблокування державних установ».
Час розв'язав язики багатьом, хоча й не всім. Саме про найнапруженіший сьомий день революції журналісти зняли два документальні фільми. Отже, про чимало нюансів того дня ми дізнаємося лише сьогодні. Так само, як і про прізвища тих героїв, які власною позицією відвернули загрозу української «кривавої неділі».
Про те, що в обласному центрі з'явиться пам'ятник полтавській галушці, прес-служба міськради поінформувала земляків лише на початку цьогорічного жовтня. У лаконічному повідомленні згадувалося і про місце для цього «епатажного монумента» — Іванову гору. Однак тоді на таку «сенсацію» мало хто звернув увагу. Тим більше що в тому офіціозі йшлося про перспективи спорудження ще двох пам'ятників — Українській пісні в образі Марусі Чурай і Батькам, які дали життя на землі. Туманні словесні контури останніх більш ніж однозначно сприймаються не «прив'язаною» до міської влади інтелігенцією. Досить сказати, що перший, Марусин, проект у Полтаві «обговорюють» ось уже більше десятка років, другий, «батьківський», — не набагато менше...
«Вистачить цих Барбі з єлейними голосочками», — вирішила молода співачка Міка Ньютон і стала аномальною. Розповіла в однойменній пісні всю правду про себе: «Я не знаю, где мышь у компьютера», — хоча, потім обнадійливо додала: «В ночниках не тусую, колес не глотаю... Не читаю про секс — я совсем не такая!». Тезка Міка Джагерра й Ісаака Ньютона заручилася впливовою підтримкою продюсера Ані Лорак Юрія Фальоси, продюсерів гурту «Ума Турман» Олени Михайлової (у минулому керівника компанії Real Records та M-Art Records, зараз — Velvet Music) і Ліани Меладзе (сестри Валерія і Костянтина Меладзе), композитора Руслана Квінти (працює із Софією Ротару і Аліною Гросу) і записала цілий альбом під кодовою назвою «Аномалія».
Учора Руслана презентувала в київському клубі альбом ремiксiв. Якщо точніше, то від знаймих до оскомини «гей-гей» і «шиді-риді» на платівці Ruslana. Club'in мало що залишилося, і вийшла вона лише під саунд-продюсерством співачки.
