...Радянська влада хотешівців недолюблювала. За їхнє прагнення бути незалежними від колгоспного рабства, за вміння заробляти пристойну копійку на сезонах і жити не так, як усі, тобто бути рівними, хай навіть у бідності. Навіть за те, що тут, на Поліссі, куди й дороги більш-менш пристойної не було і до 1975 року продукти привозили бездоріжжям машинами-амфібіями, селянські хати через одну виблискували на сонці бляхою. На цій блясі не один хотешівець заробив, кажучи сучасною термінологією, пристойний стартовий капітал. Бо тільки підприємливі люди з цього села, єдині, напевне, не лише у Камінь-Каширському районі, а й на всій Волині, проторували шляхи у Прибалтику і поставили цей бізнес на промислову основу. Бляху, куплену в Ризі, доставляли до Хотешова... гелiкоптерами і скидали дiжками. Для тамтешніх «спекулянтів» нічого не вартувало зафрахтувати військовий гелікоптер, бо перед певною сумою не в доларах, а в твердих радянських льотчики теж не могли встояти. І це в ті часи, радянські! Подейкують, що хотешівці замахнулися були навіть на будівництво свого сільського аеродрому.

Після того, як восени минулого року Антоніна Миколаївна Ульяхіна очолила дніпропетровську обласну організацію Всеукраїнського об'єднання «Партія «Батьківщина», у місцевому політикумі вона стала особою помітною. Надто ж після минулих виборів. Тверда друга позиція на Дніпропетровщині, як і в Україні в цілому, Блоку Юлії Тимошенко, уособлюваного саме «Батьківщиною», змусила багатьох впевнитися, що з цією політичною силою треба рахуватися.
Однак, попри неймовірну завантаженість під час передвиборчих перегонів, Антоніна Миколаївна привернула до себе увагу ще й письменницьким хистом, презентувавши книгу «Юля, Юлечка». Проте в ній про політику йдеться найменше. Як пояснює Антоніна Миколаївна, ця книга призначена для сімейного, домашнього читання. Бо вона насамперед ставила за мету розповісти про дитинство та юність найяскравішої представниці їхньої дружної родини. Щоправда, сама Ульяхіна тiткою в широкому розумінні цього слова вважатися не може — за свою племінницю вона старша всього-на-всього на 11 років. З іншого ж боку, Антоніна Миколаївна, як ніхто інший, є близькою людиною Юлії Тимошенко, бо постійно з нею спілкувалася буквально з пелюшок.

Кінодокументалістика не має тієї ваги, що художнє кіно. Глядачі загалом віддають перевагу барвистому світу екранних ілюзій, а не реальному життю, перенесеному на екран. Документальні фільми — рідкісні гості в кінотеатрах. Щоб бути номінованою на «Оскар» у категорії «Кращий документальний фільм», стрічка повинна бути хоч раз показана по телебаченню в будь-якій країні світу, але навіть цю більш ніж скромну умову творцям документального кіно вдається виконати не завжди. Утім кожне правило має свої винятки. В документальному кіно такими винятками є фільми американського режисера-документаліста Майкла Мура, якому минулої неділі виповнилося 52 роки.
Не лише у США, а й у решті світу його знають як людину, котра має чітку власну позицію і відверто говорить уголос те, що думає. Він відомий своїм гостро критичним ставленням до глобалізації, великих корпорацій та уряду Джорджа Буша. Для «республіканського» Білого дому Майкл перетворився на справжній жах.

Найбільш наочно це виявилося в історії щодо повернення державного пакета акцій на Нікопольському феросплавному заводі. Обидва відомства так і не спромоглися навести лад на підприємстві, а перипетії навколо передачі пакета, до того ж, показали всю залежність державної влади від потужних фінансово-промислових груп. Серією поразок увінчалося намагання вплинути на управління держпакетами на інших великих заводах. І якщо ця залежність є непереборною, як стихія, то варто було б принаймні хоча б на відомчому рівні визначитися, чого ж не вистачає для чіткого процесу приватизації і управління об'єктами державної власності. Адже кожне з відомств трактує це по-своєму, тим паче що законодавство і нормативні акти цілком сприяють такому різнобою.

Мінеральна вода — це один із найрентабельніших видів продукції. Власне, цим і пояснюється помітне підвищення темпів промислового розливу питних мінеральних вод і введення в експлуатацію нових родовищ, зокрема на Західній Україні. Водночас досі проблемним залишається питання контролю якості та впорядкування вітчизняного Реєстру мінеральних питних вод. Як правило, поточний контроль якості проводять виробники, оскільки практично кожен із них має у структурі виробництва власні атестовані лабораторії, забезпечені необхідним лабораторним обладнанням, хімічними реактивами, кваліфікованим персоналом. А от що стосується проведення повного хімічного аналізу, то тут ситуація дещо тривожна.

«Напевно, я складу з себе депутатські повноваження. Якщо дійсно я на білій сукні нашої партії ставлю якусь пляму. Хоча я так не вважаю. Я ще поспілкуюсь із нашими однопартійцями і, напевно, напишу заяву, і з чистою совістю складу з себе повноваження депутата», — так минулої п'ятниці прокоментував скандал навколо свої особи обраний до Житомирської облради від БЮТ 48-річний Ігор Фадєєв, який має репутацію кримінального авторитета на прізвисько Москва.

У глухий кут зайшла ситуація з виборами міського голови та депутатського корпусу в Хмельницькому. Як уже повідомляла «УМ», 26 березня тамтешній електорат не мав змоги визначитися з новим складом органу місцевого самоврядування та кандидатурою градоначальника. Після рішення обласного апеляційного суду від 21.03.06 р. про зняття з перегонів чинного мера Миколи Приступи за використання адмінресурсу — територіальна виборча комісія, котрій приписувалося виконати вердикт Феміди, несподівано «посипалася». Одні з її членів раптово захворіли, інші написали заяви про добровільне вибуття. ТВК, залишившись без кворуму, виборів не провела. Хоча фактично все було готове до голосування — залишалося хіба що доставити на дільниці бюлетені.

Перемогти на мерських виборах-2006 у Запоріжжі чинному міському голові Євгену Карташову, за великим рахунком, допоміг... «чорний піар» газети «Регион-Экспресс». Адже, саме протестуючи проти брудних виборчих технологій Партії регіонів та її висуванця Володимира Кальцева, дев'ятеро претендентів на крісло мера за тиждень до голосування зняли свої кандидатури. Відтак основна частина їхнього електорату 26 березня проголосувала за об'єкт «брудних» нападок «регіоналів».

Про кандидата на посаду міського чи сільського голови виборці судять на підставі того, що, по-перше, людина зробила для міста (села) та його мешканців, по-друге, що вона могла зробити, але чомусь не зробила, і, нарешті, що вона здатна ще зробити.

Нещодавно в Парижі побачило світ цікаве дослідження Gregoire Orlyk. Un cosaque ukrainien au service de Louis XV («Григорій Орлик. Український козак на службі Людовіка XV»). Вихід подібних книжок у Франції — велика рідкість. А постать Григора Орлика, сина гетьмана Правобережної України, соратника Івана Мазепи Пилипа Орлика, сама по собі є важливою як для історії України, так і для українсько-французьких взаємин у XVIII столітті, оскільки більша частина життя Григора Орлика була пов'язана з Францією. До речі, Мазепа був його хрещеним батьком.