Після виборів партії, які не потрапили в парламент, часто занепадають. Щоб залишитися на плаву до наступного волевиявлення співгромадян, ці політичні сили мусять якось модифікуватися, шукати нові ідеї й потуги, навіть об'єднуватися з іншими. Українська народна партія ще перед минулими парламентськими виборами закликала до возз'єднання правоцентристські сили. Проте на цей заклик реальних дій у відповідь не відбулося, а УНП у свою чергу відмовилася приставати до інших мега-блоків, вважаючи їх фактично безідеологічними. У результаті ця помітна націонал-демократична партія залишалася за бортом Верховної Ради. Лідер УНП Юрій Костенко і надалі виступає за об'єднання, але, знову ж таки, як він розповів «УМ», це не знаходить розуміння у потенційних учасників спільної правиці. Зокрема, розходження полягають у механізмах злиття. Тож на наступних виборах ми знову, ймовірно, побачимо у бюлетенях одиноку УНП, але, натякає її лідер, це буде вже потужна й конкурентоспроможна права сила. Мабуть, вона стала б дiйсно сильною, якби була представлена у центральній владі, але до «широкої» коаліції позапарламентську УНП ніхто не запрошує.
Про партійні плани, про співіснування УНП з Блоком Тимошенко в опозиції, про ставлення «костенківців» до дій влади та інше Юрій Костенко розповів в інтерв’ю «УМ».

Автор грунтовного дослідження історії українського перекладу Максим Стріха переконаний: більшість «тлумачів», починаючи від Гребінки, Куліша і закінчуючи Стусом та Кочуром, бралися за переклади саме для того, аби збагатити і піднести українську мову. Не філологічні забави і не естетичне задоволення були головними рушіями перекладачів на українську, а усвідомлення значно важливішої місії, по-своєму місії історичної. Стріха нагадує, що емська та валуєвська заборони стосувалися якнайперше саме перекладних творів, адже перекладати можливо лише на повноцінну мову, а не на діалект. Відповідно Гомера і Шекспіра можна перекласти на українську, але аж ніяк не на «малоросійське наріччя». Питання перекладу в останні чотири століття було питанням політичним. Доля українського перекладу — як доля українського націоналізму — переслідувана і трагічна. Про це — в книзі Максима Стріхи «Український переклад: між літературою і націєтворенням», яка побачила світ у видавництві «Факт».
Загальновідомо, що першовитоком для всіх літератур світу стало переказування вірувань місцевою мовою. Так само і для західної цивілізації першими літературними творами були переклади Святого Письма. На думку Максима Стріхи, «можливість розглядати в українському контексті «слов'янські» переклади княжої доби сумнівів не викликає». Проте першими, наближеними хоч якось до української мови переписами сакральних книг є Пересопницьке Євангеліє (1556—1561 роки) та Острозька Біблія (1581 р.). Читаючи, щоправда, ті середньовічні тексти, не зовсім віриш, що мова цих священних раритетів — українська. Але це є думка громадянина ХХІ століття, куди плин часу доніс уже інакший, більш досконалий і відточений пергамент мови. Стосовно ж більш сучасної нашої мови, то нею Біблію було перекладено лише в середині ХІХ ст. Чому той перший переклад Морачевського так і не дістався свого часу українських приходів і які терни розкладала імперська влада на цьому шляху — в означеній праці, фрагмент із якої пропонуємо вдумливому читачу «УМ».

Про Віктора Морозова ми найчастіше говоримо, як про перекладача українською всіх книг «Гаррі Поттера», казки Роалда Дала «Чарлі і шоколадна фабрика», а також книг Пауло Коельо. Власне, «Алхімік» і «Гаррі Поттер та філософський камінь» Морозов спочатку почав перекладати «для себе», і тільки потім тривалий час переконував у необхідності надрукувати ці бестселери українських видавців. Ще про Віктора Морозова ми говоримо як про учасника знаменитих ВІА — «Арніки», «Смерічки», «Ватри», натхненника театру-кабаре «Не журись!», барда, учасника багатьох тандемів — із «Мертвим півнем» (у 2003 році — «Афродізіаки»), «Батяр-Бендом Галичина» (у 2002-му — «Тільку ві Львові»), «Четвертим кутом» (у 2000-му — «Треба встати і вийти») та революційних концертів — під час акцій «Україна без Кучми!» та на Майдані. Але мало де можна дізнатися, скажімо, як і чим живе Віктор Морозов. Тим більше що привід поцікавитися є — рівно рік тому 56-річний співак став батьком двох дівчаток Квітослави і Зоряни. Вони народилися у Вашингтоні, дружина Віктора — канадійка українського походження, а живе сім'я у Києві. Тут, у великій квартирі в центрі міста, серед пляшечок із дитячим харчуванням, кореспондент «УМ» розмовляє з Віктором Морозовим.

Чемпіонат України лише набирає хід, але вже встиг подарувати вболівальникам справжній сюрприз. На чолі турнірної таблиці — як завжди, «Динамо» й «Шахтар», а от поруч із ними, на третьому місці, навряд чи хтось очікував бачити впродовж тривалого часу київський «Арсенал». У п'яти турах поточної першості «каноніри» не зазнали жодної поразки — для команди, яка наприкінці минулого сезону боролася за право залишитися у вищій лізі, це справді дивовижне перевтілення. Аби з'ясувати його причини, кореспондент «УМ» зустрівся з головним тренером «Арсеналу», легендарним футболістом Олександром Заваровим. Він якраз проводив тренування своєї команди на стадіоні ЦСКА.

Привчені до застосування плуга як до чогось само собою зрозумілого, — принаймні у масовій свідомості, ми досі не здатні затямити, що землю орати традиційними методами зовсім не обов'язково. А сам плуг може і взагалі з часом опинитися на звалищі історії.

Основну частину врожаю зернових та зернобобових — 79 відсотків, або 11 мільйонів 566 тисяч гектарів, — аграрії вже обмолотили минулого тижня. Кількість зерна та його урожайність меншi за минулорічнi — фермери намолотили 29,17 мільйона тонн зерна проти 31,78 мільйона тонн минулорічного збору. Середня ж урожайність ранніх зернових і зернобобових культур становить 25,2 центнера з гектара. Минулого ж року в цю пору вона становила 26,8 центнера з гектара, повідомляє «АПК-Інформ» із посиланням на Міністерство аграрної політики.

Про реформування ДАІ, як, власне, i посилення відповідальності за порушення водіями та пішоходами Правил дорожнього руху, дискусії точаться вже більше року. Не будемо перераховувати всі зміни «на краще» у великій армії «сержантів Петренків», які відбулися останнім часом. Адже крапку в реформуванні цього пiдроздiлу МВС можна буде поставити найближчим часом. Принаймні так вважає начальник Департаменту ДАІ Мiнiстерства внутрiшнiх справ України Сергій Коломієць. За його словами, вже до 11 вересня очолюване ним відомство внесе на розгляд Кабінету Міністрів доопрацьований законопроект, який передбачає збільшення штрафів і посилення відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, а також розширює повноваження співробітників ДАІ. Йдеться про «багатостраждальний» законопроект, який не вдавалося затвердити у Верховній Раді ні наприкінці 2005-го (заважала підготовка до парламентських виборів плюс імовірне незадоволення мільйонів водіїв — представникiв електорату), ні протягом цього року (яке там ДАІ, коли на кону — коаліція та зручні крісла урядовців). Зрозуміло, що після формування уряду шанси на затвердження законопроекту зростають.

На перший погляд Володимир Заїченко може здатися диваком. І недаремно: не кожен українець прагне освячувати свою карну справу, угледівши в ній знак нечистого. Та ще й вимагати через суд у держави «вживати заходів», коли біс заволодіє діями та помислами державних мужів. А змусила Заїченка вдавадися у крайнощі підозріла, на його думку, низка «темних» подій.

Про страшний резонансний злочин — убивство вагітної 18-річної дівчини у селі Чапаєвка Золотоніського району Черкащини — «Україна молода» розповідала торік. Лише зараз у цій жахливій справі Апеляційний суд Черкаської області поставив крапку, засудивши вбивцю до довічного ув'язнення. За словами старшого прокурора відділу обласної прокуратури Юрія Юрченка, 23-річний Григорій, котрий позбавив життя майбутню матір та її ненароджену дитину, своєї вини не визнав й намагається оскаржити вирок у Верховному Суді. Тим часом родичам загиблої Юлії — матері, братові та чоловіку — важко отямитися від важкого й непоправного горя.

Деякі переконання наших бабусь та дідусів (скажімо, про те, що отруйними є гриби, які ростуть біля зміїних гнізд або ж іржавого заліза) давно уже належать до царини казок, але деякі «безпомилкові» методики з дивовижною стійкістю протрималися до наших днів. Наприклад, існує думка, що дикі тварини і равлики-павлики не торкаються до отруйних грибів. Або ж, подейкують, найкращий спосіб переконатися в безпечності грибів — кинути в окріп, де вони варяться, цибулину або срібну ложку. Якщо цибуля й ложка почорніють, значить, у каструлі «плаває» бодай один отруйний гриб, якщо «індикатори» збережуть свій колір — усе в повному порядку. Але ж насправді все це байки! Будь-хто з нас може переконатися в тому, що смертельно отруйну бліду поганку гризуть і равлики, і кролики, а в процесі приготування від неї не темнішає ані срібна ложка, ні цибулина! А от від червоноголівця і підберезника (найкращих наших грибів!) ложка відразу змінює колір! Тому працівники українського МОЗ стверджують, що ці способи розпізнавання небезпечних грибів приносять людям більше шкоди, ніж користі...