Керівництво української держави, очолюваної на початку 90-х Президентом Л. Кравчуком, було явно неспроможним реалізовувати для неї стартові умови. За перші три роки незалежності тодішні будівники «ринкової економіки» досягли неймовірних «успіхів»: ВВП падав у 1992, 1993 і 1994 роках, відповідно, на 14, 14 і 23 відсотки (тут і далі цифри взято за даними Держкомстату). Це жахливе для мирного часу падіння ВВП супроводжувалося ще жахливішою інфляцією. Під керівництвом нового Президента — Леоніда Кучми — курс економічних «реформ» не зазнав суттєвих змін: ВВП на додаток до згаданого вже безпрецедентного падіння у 1994 році знизився ще й в 1995 та 1996 роках — відповідно, на 12 та 10 відсотків. У підсумку, за п'ять років такої «розбудови держави» під керівництвом двох президентів Леонідів ми отримали ВВП у 45 відсотків від рівня 1991 року, тобто в понад два рази менший. Для порівняння наведу відомий факт: навіть у часи великої депресії на Заході 1929—1933 років падіння ВВП було суттєво меншим. Насмілюся стверджувати, що з часів Другої світової війни в жодній країні Європи не було досягнуто такої економічної прірви без військових дій на території країни, як в Україні упродовж 1991—1996 років. До речі, ВВП (у перерахунку на душу населення) в усіх країнах, які виникли на території колишньої Югославії в результаті кривавих військових дій, є вищим, ніж в Україні.