Минулого року 4 жовтня на проспекті Гагаріна у Дніпропетровську стріляли. Невідомий випустив три кулі у досить відомого бізнесмена Геннадія Сороку. Потерпілий лише дивом залишився живий — завдяки тому, що його хутко відправили літаком до Німеччини, де перебуває дотепер. У таких випадках зазвичай диму без вогню не буває. Тут же, образно кажучи, палало справжнє «полум'я». Адже Геннадій Сорока офіційно повідомляв правоохоронців про реальну загрозу його життю. Причому її пов'язував з людиною, дніпропетровцям досить відомою, — сином колишнього першого секретаря обкому Компартії Миколи Задої. Отож інтрига запахла ще та...

«Мене збили з велосипеда, перетягли на інший бік вулиці і почали бити по голові кийками. Я втратив свідомість. З мене зняли куртку, забрали годинник і велосипед», — так описує 22-річний ніжинець Олександр Марченко свою зустріч із грабіжниками, котрі підстерегли його ввечері на темній вулиці неподалік від місцевого ринку.
Справжню хижацьку зграю, що заробляла собі на «красиве життя» розбійними нападами на запізнілих перехожих у темних провулках, викрили й затримали ніжинські оперативники. Від звичайних вуличних грабіжників ця зграя відрізнялася тим, що майно у своїх жертв негідники відбирали, попередньо відлупцювавши нещасних саморобними битками.

Апеляційний суд Чернігівської області поставив крапку в одній з найрезонансніших кримінальних справ 2004 року в Чернігові — справі про вбивство двох сімнадцятирічних хлопців на вулиці Космонавтів. За вироком суду, 20-річного Рустама Фарзєєва та 18-річного Олександра Максиміхіна засуджено до довічного ув'язнення, а співучасника вбивства — 19-річного Валерія Коломійця — до 12 років позбавлення волі.

Усе починалося з кіно. 3 листопада 2000-го. У гуртожитку Бердянського морпорту Руслан Хамаров познайомився з Олександрою Х. Дівчина приїхала з Донецької області. До місцевого педуніверситету поступити не вдалося — родичі влаштували у будбригаду престижного підприємства, виклопотали гуртожиток. «Спілкуватися ліпше в мене», — переконав Сашу Руслан. У нього переглянули фільм «Справжня любов». Статеве завзяття молодика, який уже встиг прийняти наркотики, дівчину налякало, і вона чинила спротив. Розлютившись невдачею, Руслан зарізав гостю. «Завдав їй два удари у лівий бік, два — у груди, — розповідав потім слідчому. — Труп кинув у колодязь на подвір'ї і присипав сміттям».

У наш час уже нікого не здивуєш ситуацією, коли на лаві підсудних опиняються ті, хто, здавалося б, сам повинен ловити і саджати. «Правоохоронці в наручниках? Чи й не дивина», — відмахнеться пересічний громадянин, уже ситий гучними справами про перевертнів, наркомафію в погонах, або сутеренів, а за сумісництвом міліціонерів тощо. Сьогодні поширеними є дві думки, щодо причин того, чому окремі правоохоронці потрапляють за грати. Перша: засвітився у своїй діяльності поза законом, був необережним, на противагу колегам iз правоохоронного цеху. Друга: чесного і непідкупного офіцера, звитяжного борця зі злочинністю, підставили бандюги. Саме навколо цих двох версій коливається зараз суспільна думка стосовно резонансної справи запорізьких убозівців, звинувачених у перевищенні службових повноважень і тортурах.

За кілька днів буде знята заборона на риболовлю, що діяла на період нересту. Втім дехто ласував рибкою і під час «табу», що засвідчили результати рибінспекторських рейдів. На Прикарпатті, приміром, під час нересту найбільше «насолили» рибному царству батюшка, силовики та «галицькі» професіонали.
Чимало українських ЗМІ коротко повідомили про затримання під час цьогорічного нересту на Дністрі, неподалік селища Єзупіль Тисменицького району Івано-Франківщини, з електровудочкою та 120 кілограмами незаконно виловленої риби не просто браконьєра, а священнослужителя, настоятеля храму одного з прибережних сіл. Читачі «України молодої» зі стажем, напевне, пам'ятають детальну розповідь про цього горе-рибалку духовного сану, опубліковану 13 липня 2000 року під заголовком «У попа під рясою було ще місце для електровудочки». Відтоді минуло майже чотири роки, однак грішний від клобука до сандалів душпастир не тільки не покаявся, а й поставив браконьєрський промисел на конвеєр, перетворюючи замучену струмом рибу на золоту рибку. У ході слідства, як повідомили в прокуратурі області, з'ясувалося, що священик, котрий виправдовував свої аморальні дії матеріальною скрутою сім'ї, насправді має сучасне авто «Мерседес» і постачає на івано-франківські базари мало не половину риби, що там продається.
Як же схиблений на браконьєрстві слуга Божий ухитряється уникнути мирського і небесного покарання за діла свої нечестиві? Про це, а також про інші цьогорічні резонансні справи — наша розмова з начальником Івано-Франківської облдержрибінспекції Русланом Коцабою.

Чотирнадцять років позбавлення волі — такий вирок виніс Апеляційний суд Чернігівської області Валерію Сташку, колишньому капітану міліції, дільничному інспектору Ріпкинського райвідділу внутрішніх справ, який 19 січня минулого року вбив військового пенсіонера, інваліда Олександра Івашова.
П'ятдесятидворічний чоловік був замордований дільничним інспектором до смерті на контрольно-пропускному пункті біля відселеного села Редьківка Ріпкинського району. П'яний кат у погонах намагався вибити у пенсіонера зізнання у злочині, до якого той не був причетний.
На жаль, сьогодні вбивством нікого вже не здивуєш, навіть якщо вбивця сам повинен боротися проти злочинності. Однак велику повагу викликають звичайні люди, які все ж не бояться кидати виклик системі, що покриває «вбивць у погонах», і добиваються справедливості, попри шалене протистояння правоохоронно-бюрократичного апарату. Справа загиблого Олександра Івашова — один з небагатьох таких прикладів.

44-річний Володимир жив самотньо на задвірках села навіть за прядивськими мірками. Його оселя розташувалася на самісінькій околиці села окремим хутірцем — у негоду сюди по геть розбитій дорозі й взагалі спробуй дiстатися. Із сусідських була ще одна садиба, а основне поселення відділяла від них пристойна відстань. Однак ці дві оселі мають статус вулиці, яка чомусь називається іменем Лазо.

Схема отримання грошей від студентів, розроблена і запроваджена доцентом однієї з кафедр технічного університету у Вінниці, напевно, заслуговувала б ретельного вивчення кримінологами. Організована вона була справді закручено, бо особисто викладач нічого від студентів не вимагав і нічого у них не брав. На першому етапі підготовки курсових він раз за разом методично тільки «валив» виконані роботи і відсилав другокурсників їх переписувати. Тим самим викладач ставив їх під загрозу бути не допущеними до сесії.

...Багатолюдна траурна процесія розтяглася Краматорськом на кілька кілометрів. Хоронили братів Дениса і Дмитра Карпенків, які за досить загадкових обставин зникли у Києві ще вересневої ночі 2002 року. Довгий час про їхню долю не було жодних вісток. Нарешті в квітні цього року Генпрокуратура України оприлюднила повідомлення: тіла мешканців Краматорська відшукали неподалік села Лісники біля Обухівського шосе під Києвом. А невдовзі з'явилася ще одна заява — замовник убивства братів, якого вже вдалося затримати, оцінив «роботу» виконавця в 50 тисяч доларів. Крім того, він же «замовив» і викрадення та вбивство відомого підприємця і власника унікальної колекції раритетної авто-мототехніки Ігоря Жемова. Його тіло майже через півроку знайшли в Краматорську в підвалі будинку на території садового кооперативу «Будівельник».
Замовника та підозрюваних у викраденні і вбивстві людей заарештовано. Однак розслідування тільки почалося, і правоохоронцям ще належить відшукати відповіді на довжелезну низку запитань.