Програма візиту високої гості до України мала кілька пунктів, пов'язаних... із цирковим мистецтвом. Це виглядало б досить дивно, якби йшлося про іншого візитера такого ж рівня, але тут усе має своє логічне пояснення. Річ у тім, що принцеса Монако Стефанія — президент Міжнародного циркового фестивалю у Монте-Карло, її в Європі навіть називають принцесою цирку. До речі, в 2003 році вона всупереч статусу вийшла заміж за португальського акробата Адонса Лопесс Пересс і подорожувала з ним світом, живучи в цирковому вагончику. А запросив її до Києва директор «Цирку Кобзов» Микола Кобзов.

Цей твір, написаний ще в 1991 році на вірші Дмитра Павличка, Станкович присвятив 50-річчю трагедії у Бабиному Яру. Тоді ж, у вересні, відбулася його прем'єра - у Національній опері «Каддиш-реквієм» слухали високопосадовці з України та Ізраїлю. Цей твір був другим музичним твором, що розповідав про трагедію єврейського народу.

Про що розмовляють митці поза сценою? Правильно, про те, що українська культура дихає на ладан, що без державної підтримки її перспективи безрадісні й невиразні, а походеньки по спонсорах можуть довести, швидше, до інфаркту, ніж до якихось матеріальних домовленостей. Такі розмови — неодмінний атрибут життя людей мистецтва. Не знаю, наскільки активно приєднується до цих справедливих нарікань композитор Остап Гавриш, але в нього вистачає часу та бажання опиратися такому стану речей реальними справами. Днями пан Гавриш презентував музичний фільм «Де смереки стрункі», музика та вірші в якому написані на основі народних мелодій Карпат.

Про цю подію її натхненник Володимир Гришко ще кілька днів тому говорив із погано закумуфльованим сумом у голосі. Мовляв, фестиваль ось-ось має розпочатися, а грошей на його проведення — катма. Але до того, щоб журналісти вкотре поімпровізували на тему «фінанси співають романси», таки не дійшло: проблеми з бюджетом були вирішені. Тож на форумі, як і планували, співатимуть найкращі оперні співаки світу — Володимир Гришко (Україна) та Брін Терфель (Великобританія). У фестивалі також візьмуть участь Державний академічний Маріїнський театр та його художній керівник, диригент Валерій Гергієв, Вадим Рєпін (перша скрипка світу, Росія), Олексій Володін (фортепіано, Росія), Ігор Четуєв (фортепіано, Україна—Росія). У трьох академічних концертах і двох оперних вечорах фестивалю будуть задіяні 120 музикантів оркестру «Маріїнки», 37 солістів театру та близько 60 хористів. На фестивалі звучатиме музика Россіні, Рахманінова, Шостаковича, Вагнера, Прокофьєва... «Це сенсація! — так проанонсував подію Володимир Гришко. — Заполучити Гергієва хоча б на один-два дні мріють багато країн, а він нам дарує майже цілий тиждень». Сам фестиваль триватиме до 3 травня.

Довгоочікуваний концерт Монсеррат Кабальє та Володимира Гришка в «Україні» розпочався з приємного офіціозу: Президент Віктор Ющенко вручив примадонні оперної сцени орден Княгині Ольги І ступеня. У вітальній промові Президент відзначив великий внесок Монсеррат Кабальє у розвиток україно-іспанських стосунків. Разом з Віктором Ющенком концерт Кабальє та Гришка слухали дружина Катерина Ющенко, діти Андрій та Віталіна. Взагалі ж VIP-глядачів у четвер в «Україні» зібралося чи не найбільше за останній рік: були Прем'єр-міністр Юрій Єхануров з дружиною, перший заступник керівника секретаріату Президента Іван Васюник, міністр культури і туризму Ігор Ліховий, народні депутати... Ціни на квитки хоч і відповідали величині зірок, але для масового слухача вони таки були недосяжними: у своєму максимумі сягали кількасот доларів, а перекупники біля «України» просили за один квиток ледь не тисячу «зелених».

Приводом для того, щоб скликати спонтанні збори кінематографістів у Будинку кіно, стала постанова Кабміну №251 від 7 березня. Цей документ, який затверджує положення про Державну службу кінематографії, надзвичайно засмутив кінематографістів, причому з кількох причин. Уже перша фраза постанови — «Державна служба кінематографії (Держкіно) є урядовим органом державного управління, що діє у складі МКТ і йому підпорядковується», — перекреслює все те, за що так натхненно боролися кінематографісти протягом останніх років. Тобто їхнє бажання мати автономну, не залежну від Мінкультури структуру Держкіно, що дозволило б отримувати фінансування з бюждету безпосередньо, обминаючи кабінети чиновників із міністерства, так і залишилося голосом волаючого в пустелі. Більше того, автори цього положення вирішили взагалі проігнорувати Спілку кінематографістів, наче її й не існує. Про постанову кіношники дізналися постфактум і, відійшовши трішки від шоку, вирішили зібратися, аби поговорити, як їм бути далі.

Цього року виповнюється півтисячоліття з дня народження легендарної Насті Лісовської. Але таке затягування з завершенням зйомок серіалу «Роксолана. Володарка імперії» зовсім не означає, що режисер Борис Небієрідзе спеціально «гальмував» процес через те, щоб фільм вигулькнув в ефірі якраз до ювілею. Тут історія куди прозаїчніша та сумніша.

Статистика цьогорічних «Прем'єр сезону», як завжди, вражає своїми цифрами: на період з 21 по 28 березня заплановано 27 концертів симфонічної, камерної, хорової музики, на яких прозвучать понад 100 творів, переважна більшість яких є прем'єрами, 65 сучасних київських авторів. Серед тих, які претендують на статус сенсації фестивалю, — «Фінська колискова» для двох скрипок та струнного оркестру Євгена Станковича, поема для драматичного тенора, чоловічого хору та симфонічного оркестру Левка Колодуба «Світе тихий...», фольк-концерт на народні тексти «Кроковеє колесо» Ганни Гаврилець, «Національна українська гопак-опера «Співомовки» Ігоря Панова та інші.

Ця історія тягнеться вже не один рік. Причому цинізм деяких її учасників дійсно вражає. Три роки директори кінотеатрів «Жовтень», «Лейпциг», «Ленінград», «Росія» та «Флоренція» звертаються до міської влади з проханням передати цілісні майнові комплекси трудовим колективам, підтверджуючи своє право Законом України «Про оренду державного та комунального майна». І три роки депутати Київради не знаходять часу, щоб розглянути це питання.

Восьмого березня один із найпопулярніших тостів від чоловіків звучить приблизно так: нехай свято жінок не закінчується ніколи! А ми, мовляв, зробимо все можливе, щоб жіноцтво жило щасливо, яскраво, заможно тощо. Продублювати свої слова реальними справами виходить, як правило, не в усіх.